ПОГЛЯД: Війна Байдена з тінями в Україні

У своєму романі 1998 року «Битва королів» Джордж Р. Р. Мартін прозорливо передбачив теперішнє поглиблення розриву між рішучістю російського президента Володимира Путіна розв’язати тотальну війну в Україні та неготовністю Заходу реагувати на це не менш рішуче. Як писав Мартін, «влада є реальною лише там, де люди вірять, що вона реальна», часто вони сприймають владу просто як «тінь на стіні». Але навіть уявні «тіні можуть вбивати. І часто дуже маленька людина може відкидати дуже велику тінь».

Алегорично кажучи, Путін – це саме така маленька людина з величезною тінню. Сполучені Штати та НАТО приділяють йому та Росії взагалі занадто багато уваги, здебільшого уваги, замішаної на страху. Здається, Захід часом надто вже стурбований тим, що Росія може зробити, порівняно з тим, що вона насправді робить зараз на полі бою по всій Україні. Замість того, щоб рішуче протидіяти теперішній російській стратегії війни на виснаження України, яка передбачає масовані обстріли цивільного населення й інфраструктури та спроби послабити міжнародну підтримку, Захід і далі дозволяє Путіну безкарно здійснювати численні воєнні злочини.

На жаль, 14 січня апогеєм чергової серії безжальних атак російських безпілотників і крилатих ракет  стало місто Дніпро. Цього разу крилата ракета повітряного базування Х-22, призначена для знищення авіаносців, вдарила в багатоповерхівку, убивши 45 мирних мешканців, в тому числі 6 малолітніх дітей, і ще 79 людей поранивши.

Росія продовжує обстріли України крилатими ракетами з наземних, повітряних і морських носіїв, як то було і з початку війни. Ці безглузді у військовому сенсі ракетні обстріли ведуться з Криму, Білорусі, Росії, Чорного та Азовського морів. Безкарно порушуючи Женевську конвенцію, росіяни завдають ударів по лікарнях, школах, бомбосховищах та поїздах, що перевозять біженців до Польщі. Вони навмисно атакують житлові квартали та цивільні підприємства, намагаючись терором змусити українське суспільство припинити опір.

Поки у Дніпрі проводили важку та тривалу рятувальну операцію, 15 січня українські військові прибули до Форт Сілл, штат Оклахома, де їх почали навчати керуванню ракетною системою Patriot. Але якою б позитивною не видавалась ця новина, вона мало втішає родини, які втратили рідних у Дніпрі, особливо з огляду на те, що ця система ППО могла б перехопити та знищити Х-22, якби була в потрібний час в потрібному місці.

Навчальний курс, який зазвичай триває рік для американських солдатів, для українців буде інтенсивним та прискореним, але це, на жаль, ще один яскравий приклад того, як НАТО задовольняє потреби України у сучасній зброї з прикрим відставанням в часі. Ці військові вже зараз потрібні для введення в дію та укомплектування батарей ППО, наданих США, Нідерландами та Німеччиною, для захисту від потенційних ракетних атак Росії. Натомість цивільне населення по всій Україні залишиться без ефективної протиповітряної оборони ще впродовж як мінімум шести місяців, враховуючи заяву речника Пентагону генерала Патріка Райдера про те, що навчання триватиме «кілька місяців».

Президент України Володимир Зеленський вже майже рік постійно благає Захід надати Україні ефективні проти ракетних атак РФ засоби ППО. Спочатку в березні минулого року він закликав до створення безпольотної зони над Україною. Коли президент США Джо Байден відмовив в цьому, Зеленський змінив свій запит на наземні системи протиповітряної оборони, здатні захистити цивільне населення і критичну інфраструктуру країни. Але і в цьому Україні було відмовлено – США та Брюссель, налякані тінню Путіна на стіні, відмовилися допомогти, боячись, що військовослужбовці НАТО опиняться в ситуації, що може потенційно призвести до прямої конфронтації з Росією.

Десять місяців потому батареї Patriot нарешті відправляють на захист України, хоча вони, ймовірно, не опиняться на її території принаймні до липня. Такий розрив між виголошенням обіцянок та їх виконанням буквально вбиває українців.

Процес отримання Україною необхідного військового обладнання в режимі реального часу відбувається надто повільно, і дрібна політико-дипломатична бюрократія, яка блокує передання чергових пакетів військової допомоги, значною мірою сприяє цьому відставанню в часі. Обурлива тяганина між США та Польщею з одного боку та Німеччиною з іншого щодо танків M1 Abrams і Leopard 2 є лише одним із прикрих прикладів зволікань, яким немає виправдання.

Так, логістика передачі зброї в Україну є складною. Так, навчання українських військових керуванню новими системами зброї і підтримка цих систем у працездатному стані на полі бою становлять ще більші виклики. Заправка паливом і ремонт турбінного двигуна танка M1 Abrams під обстрілом теж непрості завдання. Але на сьогоднішній день українська армія довела свою високу адаптивність на полі бою та поза ним.

Більше того, ми вже 11 місяців перебуваємо у війні, яка загрожує самому існуванню України та її національно-культурній ідентичності. Це також війна, яка фундаментально загрожує глобальній демократії та європейській безпеці. Спосіб, в який адміністрація Байдена та НАТО колективно реагують на російську загрозу, безпідставно створює небезпечний розрив між діями та реакцією на них, піддаючи українців смертельному ризику.

Росіяни десятиліттями перетворювали міста на руїни – це тактика жорстокості та тероризму, вбудована в їхню державну доктрину. Російський генерал Сергій Суровікін побудував свою репутацію на такому способі ведення війни. Де наш прогнозний аналіз? Де «червона команда»? Де Wargaming? Чому ми не працюємо на випередження, завчасно не передбачаємо дій Росії та не створюємо умови для оперативної їм протидії?

Захід серйозно недооцінює рішучість Путіна та безжальність, з якою він здатен реагувати на невдачі своїх генералів на полі бою, вдаючись до атак на цивільне населення, використання зимових холодів як зброї та не рахуючи на полі бою навіть власних втрат особового складу. Стратегія адміністрації Байдена «необхідної та достатньої допомоги» Україні є надто реактивною та, на жаль, вкрай рідко проактивною. Війни ще ніхто не виграв, лише відсиджуючись в обороні. Війни виграються в ході наступу.

Незрозуміло чому, напевно, через величезну тінь Путіна на стіні, незмінний підхід адміністрації Байдена до цієї війни полягає в тому, щоб суворо обмежити бойові дії ЗСУ кордонами України. Ми не можемо пригадати жодної іншої війни в сучасній історії, у якій постраждала нація свідомо змушена була грати проти агресора лише на власній території.

Побоювання щодо використання Україною зброї, наданої США та НАТО, для ударів у відповідь по цілях за межами її кордонів безпідставно паралізує тих, хто приймає рішення у Вашингтоні та Брюсселі, незважаючи на те, що Україна вже успішно використала модернізовані радянські розвідувальні безпілотники Ту-141 для ударів по цілях у глибині Росії. Прикрим наслідком такого підходу є те, що він заважає Заходу передбачати наступні загрози та постачати відповідні системи зброї ще до того, як у них виникає потреба.

Ця недалекоглядність, якої можна було б уникнути, також заважає повною мірою використати видатний, якщо не легендарний, успіх застосування високомобільної ракетно-артилерійської системи (HIMARS) на полі бою. Установки HIMARS суттєво змінили хід війни та надали потужний імпульс Україні. Але ця система коштувала таку ціну, яка наразі маргіналізує її ефективність. Маються на увазі обмеження, встановлені Заходом щодо боєприпасів, зокрема до реактивної системи залпового вогню GMLRS, і їхнього радіусу дії (приблизно 70 кілометрів), а також щодо того, куди вони можуть стріляти. Росія легко пристосувалася до обмежень радіусу дії: просто розмістила деякі  найбільш цінні свої військові об’єкти поза межами цього радіусу, а інші взагалі перемістила за межі української території  – у Росію та Білорусь.

Однак Дніпро може виявитися передостанньою частинкою піраміди Jenga для Путіна в Україні, і стійкість та витримка Зеленського може нарешті окупитися, незважаючи на всю жахливість сплаченої ціни. Нові обіцянки фінансової підтримки та надання Україні військового обладнання та боєприпасів, оголошені світовими лідерами на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, в Швейцарії, є чітким сигналом Кремлю: вільний світ залишається єдиним у своїй підтримці України ц її боротьбі проти російської агресії. США, Велика Британія, Данія, Латвія, Канада, Німеччина, Естонія, Фінляндія та багато інших країн відкривають для України таке необхідне їй друге дихання з наближенням весни.

Але чи достатньо всього цього, щоб Україна  перемогла, чи це знову скоріше просто «послаблення Росії» та продовження війни за рахунок Києва? Яка кінцева стратегія адміністрації Байдена? Так, Вашингтон надає підтримку на мільярди доларів – військову техніку, боєприпаси, навчання та гуманітарну допомогу, але кінцева мета адміністрації Байдена залишається неясною.

Поки що послання Вашингтона невтішно чітке. Ми стоїмо разом з вами на захисті України. Ви можете вбити скільки завгодно росіян, але ви не можете вийти за межі своїх кордонів з нашою зброєю, щоб зробити це. Немає заявленої мети на зразок «перемогти Росію» або «відновити територіальну цілісність України», включаючи Донбас і Крим.

Стратегічна невизначеність для Києва рівнозначна стратегічній визначеності для Москви. Це абсолютно неприйнятна ситуація. Обмеження фінансування та обмеження України оборонною війною в межах своїх кордонів, швидше за все, перетворить «спеціальну воєнну операцію» Путіна на ту саму «вічну війну», яку Байден, за його словами, більше не має наміру вести після виведення військ США з Афганістану.

Незважаючи на те, що останній пакет допомоги Україні в розмірі 2,5 мільярда доларів, оголошений 19 січня, є досить потужним, цього недостатньо. Пакет включає 59 БМП Bradley і 90 БТР Stryker. І те, чого особливо не вистачає в пакеті – це саме те, що найбільше й потрібно Україні. А саме армійські тактичні ракетні системи (ATACMS), снаряди малого діаметра наземного базування (GLSDB), танки M1 Abrams і швидкісні реактивні літаки, такі як F-16.

Ці засоби на озброєнні військових підрозділів ЗСУ могли б забезпечити їм необхідну наступальну здатність для маневру та формування поля бою, а також забезпечили б оперативне охоплення і за межами кордонів України. Вони також дозволили б Києву наносити удари по точках запуску крилатих ракет і безпілотників, знищувати російські підрозділи ще до того, як вони прибудуть на поле бою, націлюючись на склади боєприпасів, палива та шляхи їх постачання, а також на російські командні та оперативні пункти.

Ця зброя нарешті дозволила б Зеленському вести боротьбу з Росією замість того, щоб бути змушеним чекати, поки Росія веде боротьбу з Україною на умовах Путіна. Можна сказати, що ці засоби війни не залишили б російським військам жодного шансу на перемогу.

Зеленський не боїться тіні Путіна. Він чітко дав зрозуміти це ще на початку війни, коли відмовився від пропозиції Байдена евакуювати його. Зеленський – Вінстон Черчілль 21 століття. Він віддав власній країні свою кров, свій піт і свою невпинну працю. Настав час і Заходу зробити щось на захист демократії.

Американський генерала Джордж С. Паттон якось сказав: «Ніколи не дозволяйте ворогу вибирати місце для битви». Про цей основний елемент оперативного мистецтва, здається, забули наш міністр оборони, генерал армії у відставці Ллойд Остін і старший військовий радник президента, голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал армії Марк Міллі. Настав час адміністрації Байдена позбутися страху перед величезною тінню Путіна. Від цього залежить існування України та її доблесного народу.

Надруковано з дозволу Джонатана Е. Світа і Марка К. Тота. Всі права захищені.

Джонатан Світ – полковник армії у відставці, який 30 років прослужив офіцером військової розвідки. Його послужний список включає службу в 101-й повітряно-десантній дивізії (десантно-штурмовій), а також в таких підрозділах Міноборони США як DIA, NSA та NGA. З 2012 по 2014 рік він очолював Відділ розвідки Європейського командування США, співпрацюючи з партнерами по НАТО в Чорноморському та Балтійському регіонах. Слідкуйте за його дописами у Twitter  @JESweet2022.

Марк Тот – економіст, історик і підприємець на пенсії, який працював у банківській сфері, страхуванні, видавничій справі та міжнародній торгівлі. Він колишній член правління Всесвітнього торгового центру в Сент-Луїсі, працював у дипломатичних і військових установах США по всьому світові, включаючи Лондон, Тель-Авів, Аугсбург і Нагою. Слідкуйте за його дописами у Twitter @MCTothSTL.

Погляди, висловлені в статті, належать авторам і можуть не поділятись Kyiv Post.