Багато людей у Сербії досі впевнені, що їхні футболісти стали б чемпіонами Європи в 1992 році. Ще більше тих, хто вважає, що баскетболісти Сербії та Чорногорії були єдиною командою, яка коли-небудь мала шанс перемогти збірну мрії США на Олімпіаді 1992 року в Барселоні.
Однак тодішня Федеративна Республіка Югославія, до складу якої входили Сербія та Чорногорія, не могла брати участь у міжнародних спортивних змаганнях через санкції, накладені на неї ООН. Зайве нагадувати, що Росія проголосувала за ці санкції в Раді безпеки.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Спортсмени розділяють долю країни, яку представляють на міжнародній арені. Якщо їхня країна загрожує міжнародному миру, і більшість учасників міжнародного співтовариства це визнають, то цю країну виключають, серед іншого, й зі спортивної спільноти. Три десятиліття тому це була Сербія, сьогодні це Росія.
В яких країнах світу люди хочуть перемоги Росії, а де України - опитування
Однак Міжнародний олімпійський комітет (МОК) наразі поводиться так, наче перебуває на іншій планеті. Його очільники приймають рішення, немов боги на якомусь сьогочасному Олімпі, далекі від подій людського світу.
Виконком МОК нещодавно прийняв скандальне рішення відкрити двері для участі спортсменів з Росії та Білорусі в Олімпійських іграх у Парижі наступного року.
З будь-якої точки зору це рішення не має нічого спільного зі спортом і спортсменами. Це найгрубіше заперечення всього, що являє собою сучасний міжнародний спорт, зокрема олімпійського руху.
Навіть якби не було агресії проти України, наступного року російським спортсменам не має бути місця на стадіонах у Парижі. Лише два місяці тому вони відбули покарання у вигляді відсторонення від міжнародних змагань через системний державний допінговий проєкт.
Немає жодних гарантій, що Росія відмовиться від цього жахливого проєкту. Шахрайство на спортивних змаганнях, в якому беруть участь усі – від найвищої влади до медичних установ, лікарів і самих спортсменів – це глибоко вкорінена російська модель спорту, яка плекається ще з часів Радянського Союзу.
Незважаючи на доведені організовані державою спортивні злочини, МОК дає Росії шанс і далі йти цим хибним шляхом.
Ще важче МОК ігнорувати найбільше кровопролиття з часів Другої світової війни. Вони вдають, що не бачать, як Росія впродовж останнього року руйнує незалежну державу, вбиваючи серед тисяч мирних жителів кращих українських спортсменів.
Спроби МОК і його президента Томаса Баха знайти підстави, на яких російські спортсмени могли б брати участь в Олімпіаді в Парижі, виглядають жалюгідно.
Наприклад, вони планували домогтися, аби змагатися мали право лише ті спортсмени, які не «активно підтримували війну в Україні»? Але чи вистачило б у цьому випадку заяви спортсмена або свідчень двох свідків, чи МОК просто повірив би Олімпійському комітету Росії?
Як вони планують не допустити повторення нацистського жесту гімнаста Івана Куляка чи появі будь-якого учасника російської збірної з буквою «Z» на майці перед виходом на п’єдестал пошани?
Невже вони справді думають, що Путін упустить можливість прорекламувати свою злочинну агресію проти України в Парижі перед багатомільярдною глобальною аудиторією?
Хто завадить дворазовому олімпійському чемпіону з плавання в Токіо-2020 Євгену Рилову захистити свої медалі в Парижі? А Рилов брав участь у мітингу на підтримку Володимира Путіна та агресії проти України на московському стадіоні «Лужники» в березні минулого року. Зайве говорити, що на одязі тоді він носив букву «Z».
Майже половину із 71 медалі, яку Росія завоювала на останній Олімпіаді в Токіо, здобули саме спортсмени ЦСКА, клубу російської армії, яка протягом року здійснює злочинну агресію проти сусідньої країни, вчиняючи жахливі воєнні злочини.
У МОК роблять вигляд, що нічого не знають про справу дворазової олімпійської чемпіонки, баскетболістки Брітні Ґрінер, яку Росія заарештувала та засудила до дев’яти років ув’язнення лише для того, щоб обміняти її на одного з найвідоміших у світі торговців зброєю.
Російські спортивні федерації та клуби, в тому числі Національний олімпійський комітет, ніколи не були справжніми спортивними товариствами. Скоріше вони є важливою частиною державної структури РФ та дуже ефективним засобом пропаганди.
Будь-який спортивний успіх росіянина вважається проявом патріотизму, а в контексті цієї загарбницької війни трактується як героїзм на полі бою. І такого роду ідеологічні маніпуляції допускає МОК, порушуючи всі принципи олімпійського руху, які вони повинні захищати.
Мер Парижа Анн Ідальго заявила нещодавно, що не бажає, аби російські спортсмени брали участь у Олімпійських іграх 2024 року – принаймні до тих пір, поки їхня країна не припинить злочинну війну проти України.
Вона не хоче, щоб ані вони самі, ані їхні фанати, ані, особливо, їхня країна не мали позитивного іміджу очах світу, поки вони беруть участь у знищенні іншої країни.
Бойкот паризької Олімпіади, за який, окрім України, виступають Польща та країни Балтії, є єдиним дієвим способом допомогти МОК змінити своє необґрунтоване рішення та не дозволити Росії використати паризьку Олімпіаду у своїх завойовницьких цілях.
Якщо ж відірвані від реальності пани з МОК залишаться на своїй хибній позиції, то всі інші спортивні команди повинні відмовитись від участі у олімпіаді, дозволивши Росії та Білорусі позмагатися на одинці в Парижі. І тоді МОК може вручити їм усі одразу олімпійські медалі.
