Білоруський демократичний рух був не надто активним після початкової уваги ЗМІ, яка спостерігалась одразу після сфальсифікованих президентських виборів у серпні 2020 року, і майже згас з початком широкомасштабного вторгнення в Україну. Тепер, після серії скандалів щодо фінансування та посилення критики з боку української влади через відсутність належної протидії російській агресії, білоруси намагаються оновити себе через оновлення та розширення Координаційної ради, покликаною об’єднати зусилля демократичних сил та організацій діаспори у протидії білоруському авторитарному режимові.
Маючи низьку підтримку суспільства після років бездіяльності та з різним баченням членів ради щодо її ролі, чи зможе нещодавно реформований орган об’єднати діаспору та політичні групи, щоб стати рушієм змін у Білорусі?
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Координаційна рада була створена у 2020 році з ініціативи Світлани Тихановської для організації процесу подолання політичної кризи в Білорусі та забезпечення суспільної злагоди в умовах підготовки опозиції до політичної зміни влади. Зміни, яка так і не відбулася.
Після більш ніж двох років видимої бездіяльності та постійних спроб підвищити свою легітимність, рада збільшила свій склад, залучивши більше представників різних груп діаспори та політично активних білорусів.
Нова рада складається зі 115 членів, 107 з яких діючі, а 8 перебувають у в'язниці в Білорусі. Загалом було подано 86 заявок від організацій та 49 індивідуальних заявок, допущено до участі 73 делегати від організацій та 15 окремих осіб, серед яких і автор статті. Члени старої ради також увійшли до складу нової.
Нова рада, яка працює з 8 лютого 2023 року, встигла створити новий статут і розглядає питання щодо обрання спікера та секретаря, але жодної реальної політичної роботи ще не проводилось. І хоча реформована структура була створена з найкращими намірами, внутрішню боротьбу та розбіжності у поглядах і програмах, як виявилось, важко подолати.
Одне з постійних дискусійних питань полягає в тому, чи має рада право називати себе парламентом у вигнанні. Інший спірний момент – співіснування з Об’єднаним перехідним кабінетом Світлани Тихановської, самозваним виконавчим органом білоруського демократичного руху.
Проголошення Координаційної ради парламентом Білорусі у вигнанні не було офіційно оформлене, але все ширше обговорюється в білоруських опозиційних колах.
Двома визначальними ознаками парламенту є демократичні вибори та законодавчі функції. Координаційна Рада не відповідає жодній з них.
Оскільки жоден член ради (колишній чи нинішній) не був обраний білоруським суспільством – принаймні щодо цього є консенсус серед її членів – ідентифікація ради як парламенту виглядає безпідставною.
Коментуючи гіпотетичний парламентський статус ради, Ольга Кавалькова, багаторічна її депутатка, яка балотується на посаду голови ради, зазначила: «За своєю організаційною формою та родом діяльності вона схожа на парламент, але відрізняється формою процедури і не може, як справжній парламент, імплементувати рішення, прийняті на території Білорусі».
«Рада прагне до прямих виборів делегатів, навіть більше – хотіла б повернутися в Білорусь і працювати там».
Дійсно, як орган в екзилі, рада не може нічого імплементувати в Білорусі, але оскільки впровадження законодавства є прерогативою виконавчої влади, тобто Об’єднаного перехідного кабінету Світлани Ціхановської, натяк Кавалькової щодо можливості виконання радою такої ролі видається таким, що суперечить прерогативам інших структур білоруського демократичного руху.
Більш прозоре бачення, до того ж більш відповідне представницькій або псевдозаконодавчій функції цього органу, демонструє інший член Координаційної ради – Михайло Рубін: «На мій погляд, це не парламент, а майданчик для дискусій і прийняття рішень».
Німецький бізнесмен і білоруський громадський активіст, коментуючи роль ради, додав: «Білоруський громадський рух покладає багато надій і сподівань на Координаційну раду, і навіть як неформальний парламент вона може бути платформою для контролю за представницьким виконавчим органом».
Хоча плюралізм поглядів у громадських і політичних організаціях зазвичай є ознакою реального демократичного процесу, коли цей плюралізм спостерігається навіть у поглядах щодо фактичного місця органу в заздалегідь визначеній, хоча й умовній, структурі демократичного руху в екзилі – це породжує постійні конфронтації замість продуктивної співпраці.
Уникаючи внутрішнього протистояння всередині Координаційної ради, Кабінет Тихановської не поспішає реагувати на інсинуації щойно реформованої ради та прагне заохочувати співпрацю, а не конфронтацію між двома органами.
Колишній білоруський дипломат, представник із закордонних справ і заступник голови Об’єднаного перехідного кабінету Валерій Кавалевський прокоментував реформу Координаційної ради.
«Загалом треба підкреслити, що Об’єднаний перехідний кабінет вітає реформу Координаційної ради. Власне, ще під час створення Кабінету 9 серпня 2022 року Світлана Тихановська висловила сподівання, що Рада буде реформована. Обидві структури дуже молоді, і багато внутрішніх процесів ще вдосконалюється».
«Ми робимо перші кроки – і час створювати атмосферу взаємної довіри та підтримки. Вона нам знадобиться, якщо ми хочемо примножити ефект від наших спільних зусиль».
Ця ін’єкція надії з боку кабінету Тихановської очевидно додає певної легітимності раді, громадська думка про яку постійно погіршується через хронічну бездіяльність. І коли ключові внутрішні функції ради починають визначатися, з’являється певна надія на здатність білоруського демократичного руху виступити єдиним фронтом проти маріонеткового уряду Лукашенка та проти російської агресії – надія, яка буде слабшати з кожним днем у випадку, якщо рада зосередиться на внутрішніх чварах.
