Що таке відповідальність?
Базовим принципом закону є те, що якщо ви завдавали шкоди – навмисно чи ні – ви несете юридичну відповідальність. Це стосується ваших дій (те, що ви робите), вашої бездіяльності (те, чого ви не зробили, хоча мали зробити) або дій інших за вашим дорученням. Якщо ви входите до складу групи, ви несете відповідальність разом (кожен несе солідарну відповідальність) або окремо (кожен притягується до відповідальності індивідуально).
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Саме ймовірна відповідальність – причина того, що зазвичай умови будь-якого контракту – навіть для найпростішого продукту чи послуги – містять багато сторінок із описом чому, за яких обставин тощо.
З чого починається відповідальність?
Це питання, яке потребує законодавчого врегулювання. Попри те, що важливою є відповідальність саме під час процесу розмінування, «ланцюжок відповідальності» починається задовго до процесу знешкодження мін.
Виробники мін
Організація Human Rights Watch стверджує, що протипіхотні міни – це боєприпаси, які вражають без розбору, тому виробники повинні нести відповідальність, як це працює у тютюновій промисловості. Вони кажуть, що багатомільярдні виплати через «колективний позов» проти виробників протипіхотних мін могли би покрити фінансування глобального розмінування, попри те, що для укладення Мирової угоди щодо тютюнових виробів у США (U.S. Tobacco Master Settlement Agreement, MSA), яка передбачає штрафування виробників тютюнової продукції на суму понад 200 млрд доларів, знадобилося майже 50 років. Постраждалі від мін країни не можуть так довго чекати.
Відповідальність тих, хто застосовує міни
Відповідальність тих, хто застосовує протипіхотні міни, на перший погляд здається очевидною, оскільки регулюється міжнародним правом і договорами, зокрема Конвенцією про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї 1983 року, Конвенцією про заборону протипіхотних мін 1997 року та Конвенцією про касетні боєприпаси 2008 року.
Поправка 1996 року до Конвенції 1983 року забороняє застосовувати протипіхотні міни, які неможливо виявити; закладати міни без механізму самознищення на непозначених ділянках; застосовувати міни проти цивільного населення та вимагає розмінування від тих, хто закладає міни, після завершення конфлікту.
Це повністю покладає відповідальність за розмінування на тих, хто закладає міни. Наприклад, після війни в Перській затоці Ірак був змушений заплатити 700 млн доларів за розмінування мільйона мін, закладених в Кувейті.
Проблема в тому, що під час війни Росії проти України обидві сторони мінували територію. Чи можна буде притягнути Росію до відповідальності, коли в Україні зрештою настане мир?
Забруднена мінами країна
ООН покладає відповідальність за розмінування на постраждалу від мін державу, зокрема відповідальність за жертв мін та вибухонебезпечних залишків війни (ВЗВ). Отже, Україна повинна не лише організувати та провести розмінування більше 160 тисяч квадратних кілометрів забруднених мінами земель, але й несе відповідальність за безпеку своїх громадян під час навчань з розмінування, позначення та огородження забруднених територій.
Відповідальність у процесі розмінування
Розглянемо питання, хто несе відповідальність безпосередньо під час розмінування.
Відповідно до загального права, власники землі та приміщень зобов’язані турбуватися про безпеку своєї власності. Це не виключає відповідальності держави, якщо вона не вжила належних заходів, переклавши відповідальність на землевласника – не думаю, що зараз в Україні існує такий правовий механізм.
Сапери-аматори
У нещодавньому дописі Kyiv Post повідомлялося, що фермери намагалися розмінувати власні землі вручну або за допомогою саморобних машин для розмінування. Це зрозуміло, враховуючи масштаб проблеми, затримку в отриманні допомоги, загальну нестачу ресурсів для розмінування, що викликає безліч питань стосовно відповідальності, через що юристи радісно потиратимуть руки в майбутньому.
Потенційна відповідальність під час використання цих машин поширюється на всі аспекти процесу. На відміну від спеціалізованого обладнання для розмінування військового або цивільного призначення, саморобні машини не пройшли випробування та сертифікацію, аби переконатися, що вони ефективні та безпечні. Ті, хто їх використовує, не мають відповідного досвіду, вони вчаться на практиці. Такі дії не гарантують захист оточуючих від знайдених мін та нерозірваних боєприпасів, доки їх не буде знищено. Відсутній контроль за тим, чи всі небезпечні предмети були вилучені, тобто немає гарантії безпеки для тих, хто працюватиме на землі після такого розмінування.
На практиці кожен, хто дістав поранення, або чию власність було пошкоджено під час розмінування кустарним способом, матиме претензії не лише до фермера, який володіє землею, а й до держави та її представників, які дозволили таку діяльність.
«Професійні» сапери
Основною метою розмінування, як це передбачено ООН, є звільнення землі від мін та інших ВЗВ, а саме:
• виявлення земель, не забруднених мінами та/або нерозірваними боєприпасами, шляхом обстеження, що дозволяє уникнути зайвих витрат;
• розмінування земель, забруднених мінами та/або нерозірваними боєприпасами, згідно з типом ВЗВ та майбутнім цільовим використанням землі.
Зазвичай держава доручає процес розмінування комерційним організаціям або спеціалізованим неурядовим організаціям, але має зберігати контроль над всім процесом.
Контракти з такими компаніями гарантують наявність необхідного досвіду та навичок розмінування щонайменше відповідно до Міжнародних стандартів протимінної діяльності (IMAS). Попри це, держава забезпечує повноцінне дотримання цих стандартів під час усіх операцій з розмінування, контролюючи якість процесів.
Підрядник з розмінування відповідатиме за безпеку власного персоналу та обладнання, а також місцевого цивільного населення під час процесу розмінування. Зазвичай це питання вирішується за допомогою страхування. Знов-таки, держава має контролювати, аби страховий поліс забезпечував належний рівень захисту та був підписаний авторитетним страховиком.
Які залишаються ризики
На певному етапі організація з розмінування здає очищену територію. Попри те, що контракт передбачає повторне звернення до підрядника, якщо не виявлено доведених ознак недбалості, вся відповідальність за виконання завдання переходить до держави. Незалежно від того, наскільки якісно виконав роботу підрядник, завжди є ризик, що щось залишиться. Хто за це відповідатиме?
Передача очищеної землі державі, громаді, землевласнику чи кінцевому користувачеві є аспектом відповідальності, який вимагає особливої уваги. Вибухонебезпечний предмет міг лишитися непоміченим, бути переміщений через затоплення або міг знаходитися нижче передбаченої глибини розмінування.
Деякі організації відмовляються вживати термін «розмінування», віддаючи перевагу фразі «зменшення ризиків мінної небезпеки». Адже нерозірвані боєприпаси, що залишилися з часів першої та другої світових воєн, а також попередніх або пізніших конфліктів, часто знаходять через десятки років після закінчення війни.
Що це означає для України?
3 квітня Kyiv Post у статті «Невидимі вбивці – звільнення України від мін та інших вибухонебезпечних залишків війни» повідомляло, яких заходів вживає Україна, і на що ще потрібно звернути увагу у спробі розв'язати проблему забруднення мінами та ВЗВ.
Подобається це нам чи ні, на думку міжнародної спільноти, в майбутньому це стане проблемою лише України. Отже, необхідно продовжувати підготовку, зокрема
• переконатися, що існуючі організації з протимінної діяльності або органи, що створюватимуться для управління процесами розмінування, повністю готові та впораються із завданням;
• визначити, якого захисту потребують держава, кінцеві користувачі землі та громади в межах діяльності з розмінування, яка здійснюється або здійснюватиметься в майбутньому;
• переконатися, що державні стандарти протимінної діяльності повністю відповідають загрозам, яку становлять ВЗВ, і цільовому використанню очищених територій;
• проводити юридичні та інші консультації, необхідні для розробки контрактів з розмінування, аби забезпечити належне розподілення відповідальності.
