«Спочатку вони нас спалювали, а тепер топлять», – розповідає Тетяна Такір.
Тетяна вісім місяців провела в окупації. Для неї, як і для інших мешканців Херсонщини, було святом, коли в листопаді 2022 року Херсон було звільнено.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Для багатьох українців позбавлення російського контролю означало можливість повернутися до відносно нормального життя. Але не для херсонців. З моменту звільнення ця територія постійно зазнавала обстрілів з боку росіян. А після підриву дамби Каховської ГЕС херсонців затопило.
«Я не могла заснути до ранку, тому що обстріл, як завжди, тривав майже всю ніч, – розповідає телефоном 49-річна держслужбовиця Тетяна. – Пізніше мені зателефонувала подруга і сказала, що наш район ось-ось затопить».
Під час російської окупації Тетяна жила в своєму будинку в мікрорайоні Острів, прямо на березі Дніпра. Вона каже, що в окупації жилося важко – постійні обшуки та погрози.
«Вони шукали зброю та партизанів, – згадує вона. – Врятувало те, що нас було дві жінки: я і мама, чоловіків з нами не було. Виїхати з мікрорайону було проблематично через блокпост. Кожного разу, коли нам доводилося проходити через нього, ми не могли взяти з собою нічого, навіть телефони, через погрози росіян».
Коли місто звільнили, Тетяна була в ейфорії, багато чого планувала. За тиждень вона повернулася на роботу в пенсійний фонд, насолоджуючись відчуттям, що нарешті може повернутися до звичайного життя.
Але через постійні обстріли місцеві жителі залишилися без електропостачання та води – район сильно постраждав. Їй з мамою довелося переїхати до сестри в інший район міста, де обстрілі були не такі інтенсивні.
Сьогодні вона повернулася до свого мікрорайону, щоб врятувати курчат, собаку та сусідського кролика.
«Я думала, що Острів затопить за кілька годин. Ми провели там годину, і вода піднялася на 15 сантиметрів. Коли ми повернулися вдруге, ми вже не могли проїхати на свою вулицю. Ми побачили жінку, яка по пояс у воді з речами йшла до рятувальників», – каже вона.
Тетяна розповідає, що деякі люди відмовилися евакуюватися, особливо ті, хто живе на верхніх поверхах. Її подруга залишилася в районі Острів. Тетяні довелося привезти туди корм та наповнювач для тварин, адже під час війни подруга прихистила всіх сусідських котів. Зараз в її трикімнатній квартирі на дев’ятому поверсі живуть 26 котів.
За даними місцевої влади, евакуювали людей не лише з Херсона, а й із сіл, розташованих на Дніпрі, – всього вивезли понад 1700 людей.
Ситуація погіршувалася через те, що росіяни не припиняли обстріли.
«Російські війська продовжували обстрілювати з артилерії правий берег Дніпра, що, звісно, ускладнювало процес евакуації з цих районів, – розповіла колишня заступниця голови Адміністрації президента з питань національної безпеки Анна Коваленко, яка зараз допомагає покращити гуманітарну ситуацію на звільнених територіях. – Разом із українцями, які намагаються перебратися з лівого на правий берег Дніпра, можливе проникнення російських диверсійних груп. Гуманітарна ситуація складна, без водопостачання залишаються Херсонська, частково Запорізька та Дніпропетровська області».
Тетяна все бачила на власні очі: «Коли пішла вода, почали прибувати евакуаційні автобуси, було велике скупчення людей. Багато хто намагався вивезти свої речі автівками. В цей час росіяни відкрили мінометний вогонь».
До війни в Херсоні мешкало близько 300 тис. людей. Зараз їх залишилося кілька тисяч. Ці люди вірять, що лишаючись, вони допомагають місту пережити війну і таким чином наближають перемогу. Проте, доки перемогу не здобуто, сьогоднішній потоп може бути не останньою катастрофою, яку зазнає регіон. Херсон знаходиться на відстані трохи більше 200 км від найбільшої в Європі Запорізької АЕС. У разі аварії на атомній станції мешканці області, разом із Запоріжжям, опиняться серед перших, хто постраждає від радіації.
Тетяна, як і багато хто з українців, вірить, що треба пройти ці випробування – і в місті скоро настане мир.
«Якби у нас не було сили, нас би не було… Лишаючись тут, ми віримо, що ми є частиною Херсона і творимо його історію. Єдність робить нас сильнішими та допомагає пережити війну», – каже вона.
