Хоча державна підтримка бізнесу часто викликає запитання, особливо щодо лобізму й нецільового використання коштів, цілком очевидно, що під час відбудови економіки України для належного її відродження необхідні певні програми виділення коштів для приватного сектору. Така підтримка не лише допоможе українському бізнесу знову стати на ноги, а й залучити інвестиції та дати старт швидкому економічному зростанню, якого так потребує Україна.
Сумно, але факт: ставши незалежною, Україна не змогла дати раду викликам економічної перебудови, зокрема в індустріальному секторі. За роки незалежності було дуже багато різних державних програм підтримки промисловості, але майже всі вони призводили до катастрофічних результатів.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Радянська спадщина
Економічні проблеми України вкорінені в її радянському минулому, від якого вона успадкувала систему галузевих субсидій, що була структурним елементом планової економіки. В результаті поступового переходу до ринкової економіки в 1990-х роках сформувалася система державної підтримки з бюджетними асигнуваннями, податковими пільгами і захисними митними бар'єрами. Попри значні ресурси, така підтримка виявилась неефективною, і на початок нового століття частка виробничого сектору в ВНП України зменшилася з 17-18 відсотків до 10.
Це стосується насамперед автомобілебудівної галузі. Держава постійно намагалася захистити її високим митом на імпорт авто, але вона стикнулася з серйозними структурними проблемами – такими, як застарілі технології та низький рівень інтеграції в світові ланцюжки виробництва. Світова фінансова криза 2008 року завдала їй болючого удару, і тоді виявилося, що глибинні проблеми не можна вирішити самими лише митами на імпорт. Вирішення структурних проблем вимагало суттєвих інвестицій, а в умовах економічного спаду про такі не могло бути й мови.
Така ж доля спіткала й вугільну галузь, а політична корупція ще більше загострювала її проблеми. Там державні субсидії йшли в першу чергу на покриття поточних витрат виробництва, а не на розвиток галузі. Такий підхід не лише не стимулював зростання, а й сприяв поширенню масштабної корупції, позбавляючи фінансування інші галузі.
В аграрному секторі також діяли численні програми підтримки – від спеціальних режимів відшкодування ПДВ до фіксованих податків на сільгоспвиробників. Це були масштабні програми, але вони мали недоліки – серед них надмірне сприяння експорту сирого зерна і лазівки в системі оподаткування. З часом ці недоліки призводили до урізання програм, а потім їх замінювали на програми прямої бюджетної підтримки.
Прогрес і виклики
Однією з найсерйозніших проблем була нестабільність і непередбачуваність програм підтримки. Зміни в кількості й змісті цих програм, що відбувалися з року в рік, а також коливання обсягів фінансування робили їх неефективними. Не маючи змоги передбачити, як буде діяти та чи інша програма (якщо взагалі буде діяти), бізнес не може включити її в свої плани інвестування й виробництва.
Ще одним викликом є компенсаторна природа програм підтримки. В загальних рисах це виглядає так: держава компенсує бізнесу частину інвестиційних і виробничих витрат, але лише після того, як відбулось інвестування і виробництво. Оскільки державне фінансування таких програм є нестабільним, бізнес не може покладатися на це фінансування, приймаючи рішення, а тому взагалі виключає програми державної підтримки зі своїх планів. Через це такі програми жодним чином не впливають на капіталовкладення і навіть на виробництво, що робить їх абсолютно неефективними.
Але попри всі ці проблеми, останніми роками у сфері програм державної підтримки спостерігається певне покращення, особливо в плані конкурентності. Наприклад, програми часткової компенсації вартості сільгосптехніки і програми кредитування "5-7-9" демонструють перехід до більш прозорих і конкурентних механізмів, які роблять ці програми більш орієнтованими на ринок і менш вразливими для корупції.
Шлях уперед
Для того, щоб дати нове життя програмам державної підтримки, Україна має зробити два ключові кроки: 1) гарантувати стабільне фінансування цих програм з державного бюджету; 2) запровадити некомпенсаторні механізми фінансування. Нестійка природа бюджетного фінансування і компенсаторний підхід не дають бізнесу включати програми підтримки до своїх інвестиційних рішень.
Такі програми мають забезпечуватися коштами на відбудову, репараціями від РФ і конфіскованими активами і таким чином гарантувати більш передбачуваний і потенційно стабільний потік надходжень, дозволяючи бізнесу складати багаторічні плани. У контексті післявоєнної відбудови ці кошти можуть відіграти ключову роль у пожвавленні бізнесу, одужанні економіки і відродженні України.
Погляди автора можуть не збігатися з позицією редакції Kyiv Post.
