Киянка Ольга В., юристка і журналістка, переїхала з чоловіком до Нової Зеландії напередодні війни і одразу стала помітною фігурою в українській діаспорі. Коли Росія почала обстрілювати Київ, Ольга днями не випускала з рук смартфон, переконуючи матір Людмилу та свекруху Наталю, виїхати з України. Зрештою, вони погодились, і мати Ольги взяла з собою її улюбленого собаку - той-тер'єра на ім'я Патрік.
Ольга також активно розміщувала прохання про допомогу в інтернеті, переважно звертаючись до поляків, оскільки там тепло приймали українських біженців.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Зрештою, саме польське подружжя, яке проживає в США, запропонувало свою допомогу. Ці зовсім незнайомі люди – Міхаль і Гося – щойно почувши про скрутне становище двох жінок, купили квитки на літак, прилетіли до Польщі, щоб зустріти Людмилу і Наталю, і забрали їх разом з той-тер'єром до свого вільного будинку в Кракові.
Планувалося, що українські біженки залишаться в Польщі, поки будуть оформлювати новозеландську візу. Але це зайняло набагато більше часу, ніж будь-хто очікував.
Коли Міхаль і Гося мали повертатися до США, вони оплатили своїм українським гостям проживання в готелі протягом місяця, а потім Павло – ще один польський незнайомець – запропонував безкоштовно прихистити двох жінок у своєму сільському будинку. Він опікувався ними півроку, поки, врешті-решт, їм не відкрили новозеландську візу, і Людмила та Наталя полетіли до Ольги.
Зараз у Павла на подвір'ї живе український той-тер'єр Патрік, оскільки пса не пустили до Нової Зеландії. Але, принаймні, домашній улюбленець живе не так далеко від рідної України, як його господиня.
Таких історій, мабуть, тисячі – прикладів важкої праці, рішучості та солідарності. Польські видавці зібрали і відправили своїм колегам в Україні сотні тисяч євро. За власний кошт вони надрукували дитячі книжки українською мовою і безкоштовно роздали їх маленьким біженцям.
По всій Польщі люди збирали одяг, продукти харчування, іграшки та меблі для українців, які були змушені покинути свої домівки через війну. Польські волонтери регулярно доправляють гуманітарну та військову допомогу в українські міста і села. Мільйони українців з вдячністю згадуватимуть усе, що поляки зробили для нас під час російської агресії.
Те ж саме можна сказати і про польську державу, яка організувала на своїй території хаби для військової допомоги українській армії. Польща також надала Україні велику кількість зброї, техніки й амуніції. Вона відкрила свої кордони для українського експорту і транзиту зерна та інших товарів.
Попри ризик ракетних обстрілів, польські політики та урядовці регулярно відвідують Київ, щоб засвідчити свою підтримку уряду і президенту України. Однак останніми місяцями кілька зернових скандалів ускладнили двосторонні відносини.
Ще в березні цього року польські фермери перекривали дороги, протестуючи проти імпорту українського зерна до Польщі. Офіційно зерно імпортувалося лише для транзиту до польських морських портів на Балтійському морі, оскільки Росія унеможливила використання чорноморських портів. Однак, коли почався транзит українського зерна, ціни на зерно для польських фермерів почали коливатися і падати, що вказувало на те, що частина українського зерна потрапляє на внутрішній ринок Польщі.
У квітні 2023 року польський уряд оголосив про новий механізм транзиту українського зерна, який запобігатиме його осіданню в Польщі, і пообіцяв своїм фермерам, що польські сховища будуть звільнені від українського зерна до початку нового врожаю. Однак пізніше міністр сільського господарства Генрик Ковальчик подав у відставку, заявивши, що не може впоратись із зерновою кризою.
Польща наразі блокує транзит та експорт українського зерна, і поки немає жодних ознак зниження напруженості навколо цього питання. Майбутні парламентські вибори в Польщі, що відбудуться 15 жовтня, є визначальними в цій ситуації. Голоси фермерів можуть вплинути на результат виборів.
У серпні, коли Зеленський доволі відверто звинуватив польський уряд у тому, що він "готує сцену для московського актора", прем'єр-міністр Польщі Моравецький закликав Зеленського "ніколи більше не ображати поляків!" і заявив, що Польща більше не зможе надавати Україні зброю, оскільки вона повинна дбати про власне озброєння.
Моравецький визнав, що суперечки між Варшавою та Києвом дуже тішать Росію, і польський та український уряди намагаються загасити полум'я "зернового" скандалу. Однак це не єдина проблема польсько-українських відносин. Обом країнам досі бракує історичного порозуміння в питаннях Волинської різанини та інших драматичних і трагічних епізодів польської та української історії.
З весни 1943 року Українська повстанська армія активно винищувала етнічних поляків, які проживали на Волині – території, де польські села межували з українськими. Польська Армія Крайова знищувала українські села та їхніх мешканців. Вбивали всіх: старих, жінок і дітей. Мешканців сіл іноді заганяли в хати і церкви та спалювали живцем. Ні Польща, ні Україна не хочуть визнавати свою провину за ці масові вбивства.
Слід сказати, що історія польсько-українських відносин не завжди писалася кров'ю. Є багато позитивних епізодів, про які політики, здається, не поспішають згадувати. Один із перших українських письменників і мислителів Мелетій Смотрицький (1577-1633) писав свої твори виключно польською мовою. В'ячеслав Липинський (1882-1931), український історик і політичний діяч польського походження, писав українською, а класик української літератури Іван Франко (1856-1916) - українською, польською та німецькою.
Сьогодні, як і до війни, основним закордонним ринком для української літератури є польський ринок, де книжки українських авторів у перекладі польською продаються краще, ніж в Україні. Частково це можна пояснити недоліками українського книжкового ринку, але також і величезним інтересом до України, який існує в Польщі. Інтерес до польської літератури в Україні не такий високий і не такий стабільний, але поляків це не засмучує. Переважна більшість із них дуже позитивно ставиться до українців. Це неодноразово доводив польський народ від початку війни, і український той-тер'єр, що бігає по польському подвір'ю, без сумніву, засвідчив би це, якби тільки міг говорити.
Погляди автора, висловлені в цій статті, можуть не збігатися з точкою зору Kyiv Post.
