Росія відрізає Україну від моря і судноплавних маршрутів, Словаччина призупиняє військову допомогу Україні, в США дебатують щодо допомоги Україні, а кілька українсько-польських переходів блокують з польського боку. Тепер вже проти українського зерна виступили не лише не фермери, а деякі представники польських перевізників. Картина, загалом, несподівана й небезпечна.
Росія не змогла захопити Україну ударом в «лоба» з багатьох напрямків. Тож, тепер Путін намагається взяти Україну в облогу, максимально перерізати комунікації і одночасно бити ракетами і дронами з повітря по інфраструктурі. Таким є його «мирний план» на найближче майбутнє – напередодні і під час зимового сезону. І це дивним чином синхронізується з спробами блокувати український кордон з боку Польщі і Словаччини. Зрозуміло, що блокування транспортних потоків може позначитись на постачанні ресурсів Україні від країн-партнерів. Вже надходили повідомлення про те, що польські активісти блокують навіть перевезення гуманітарки й пального у цистернах. Це - ідеальна ситуація для Путіна з точки зору організації економічної блокади України.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Із розмов з польськими аналітиками – наприклад, з Мареком Сіерантом, вимальовується економічний підтекст протестів. Польські перевізники не витримують конкуренції з українськими. Вони говорять, що вимоги до українців послаблені і на них не поширюються норми країн ЄС в організації вантажних перевезень. Наприклад, щодо водіїв, які в дальніх рейсах підміняють один одного. Українці цей аргумент спростовують – рейс може виконувати й одна людина. Головне, щоб вона строго дотримувалась режиму відпочинку, що контролюється дорожньою поліцією країн ЄС, яка знімає необхідну інформацію з бортового обладнання вантажівки – тахографу. Приладу, який контролює режим роботи і відпочинку водія. Водночас, треба ретельно вивчити вимоги польських організацій, які блокують кордон. І серйозно розглянути ті з них, які мають здоровий глузд. Наприклад, про окрему смугу для порожніх фур, аби не тримати їх разом з водіями у спільних багатокілометрових чергах.
Західна «дорога життя»
Україна рухається до ЄС явочним порядком. Війна пришвидшила багато процесів, Київ отримав рекомендацію від ЄК іншим країнам про початок переговорів про вступ до Європейського Союзу. На час війни Брюссель, враховуючи потребу підтримати українську економіку, скасував квоти на експорт української продукції. Разом із тим, це викликало серйозні хвилювання в сусідніх країнах. Вони відчули, що на ринку з’являється новий, великий і динамічний партнер. Конкуренція як основа європейської економіки – це одна справа. А зовсім інша – це коли українські компанії отримують частину ринку, якою володіли ті ж поляки чи словаки. Це нові відчуття. Й не дуже приємні. Яка доля в прикордонних суперечках чистої економіки, а яка – політики? Але точно можна стверджувати, що політика Росії – підтримувати такі конфлікти різними способами і методами. Він інформаційного нагнітання до фінансування різних радикальних організацій, які можуть «розігрівати ситуацію», маскуючи спецоперації під економічні чи соціальні протести. І важливе значення для протидії інспірованим ззовні впливам є позиція уряду. Адже так, демонстранти з плакатами можуть стояти обабіч дороги і висловлювати свою позицію. Але перекриття кордону – вибачте, це вже втручання в компетенції і функції державних органів. А це вже зовсім інша пісня. Тож, якщо уряд пасивно спостерігає за тим, як громадські організації чи якісь активісти перебирають на себе його функції, це означає, що він пасивно підтримує тих, хто блокує кордон. І це прикро – особливо на тлі заяв президента Дуди про те, що «Польща підтримуватиме Україну до перемоги».
Заходи з облоги України також камуфлюватимуть під гуманітарну політику. Переможці парламентських виборів у Словаччині на чолі з Фіцо раніше заявляли, що вони зупинять військову допомогу (жодного патрону Україні), але надаватимуть гуманітарну. Думаю, в Братиславі міркують, що це джек-пот: й Путіну підіграли, й про європейські цінності та гуманізм не забули. Я розумію, що Україна має дякувати за будь-яку допомогу у цій страшній війні. Але така політика обмеження допомоги, свідомо, чи ні, є частиною путінського плану з послаблення українського опору.
Взагалі, країни Центральної Європи, які за часів СРСР перебували під фактичним протекторатом Росії, можуть потрапити у розставлену Кремлем пастку. І спокуситися на роль «подвійних агентів». Перебуваючи в ЄС і НАТО, такі уряди і країни можуть вважати, що вони – майстри лавірування і можуть грати на обох дошках одночасно. Нагадаю, що в Угорщині, Болгарії, Чехії і Словаччині вже діє послаблений режим санкцій проти Росії. Наприклад, щодо імпорту російської нафти та нафтопродуктів.
«Стокгольмський синдром» Центральної Європи. «Фактор Орбана».
Дії угорського прем'єра, який намагається взяти Україну в заручниці, блокуючи надання Україні допомоги від ЄС (насьогодні урядом Угорщини заблоковано виділення Україні військової допомоги на суму в 500 млн євро), й вибиваючи мільярди в Брюсселі для Угорщини, можуть стати заразним прикладом для інших країн. «Стратегію Орбана» цілком можуть взяти на озброєння й в інших країнах Центральної Європи. Бо в короткостроковій перспективі це може здаватись вигідно – грати на двох дошках: європейській та російській. Але така гра руйнує єдність євро-атлантичної цивілізації, і зменшує її резистентність путінській Росії. Треба розуміти, що в такій системі координат, країни Центральної Європи вирощуватимуть цілі покоління проросійських політиків, зорієнтованих на реалізацію планів Москви. А з цим важко боротись, адже Троянський кінь при першому наближенні виглядає цікавим подарунком.
Треба нагадати, що російський диктатор Путін не приховує своїх намірів. Він чітко висловився стосовно його бачення майбутнього Центральної Європи – коли зажадав, аби НАТО відкотилося до кордонів 1997 року. Тобто, щоб 14 країн Центральної та східної Європи вийшли з-під оборонної парасольки НАТО і чекали своєї долі, яку їм розпишуть у Кремлі. Так собі перспективка.
Здоровий глузд підказує, що, аби не експериментувати з власною свободою і незалежністю, найкраще, що можуть зробити наші західні сусіди – це підтримати Україну. А не занурюватись у політичні кризи і не обмінювати патрони на гуманітарні йогурти. І точно – не перекривати транспортні артерії, які є кровоносними судинами для України, що забезпечують її життєдіяльність.
А Європейському Союзу треба прийняти політичні рішення, які чітко розмежовують межі співпраці – явної і прихованої з країною-агресором. Унеможливити створення «подвійної агентури» всередині європейської і євро-атлантичної спільноти. І здійснити заходи з врегулювання транскордонного протистояння. Інструменти і можливості для цього європейці мають. Було б бажано також дати зрозуміти політикам різних країн і рівнів, що у майбутньому ЄС не фінансуватиме уряди, які так чи інакше, свідомо, або ні, працюють в синергії з російськими планами знищення ЄС як політичної й економічної сили на континенті.
