З 24 листопада цього року набув чинності режим припинення вогню між Ізраїлем та ХАМАСом.
Таке рішення сторони конфлікту ухвалили, щоб частина заручників серед мирних громадян змогла покинути Сектор Гази. Це перемир’я, начебто як має стати першим етапом нової мирної угоди, до якої, якщо вдасться, дійдуть сторони за результатами цієї війни на знищення, яку розпочав Ізраїль після нападу ХАМАСу 7 жовтня 2023 року.
Ні для кого не секрет, що конфлікт Ізраїлю та Палестини належить до так званих вічних протистоянь. Їх ще називають “проблемами з пекла”. Обидва народи претендуют на одну й ту саму землю й борються за неї вже майже 100 років.
За цей час була запропонована не одна мирна угода, починаючи з часів створення Ізраїлю. Але всі вони були зірвані. Про те, чи можливо зараз взагалі досягти тривалого миру – у матеріал Анатолія Максимова для Kyiv Post.
Ізраїль проти Палестини: історія питання
Палестинці – корінний народ землі, яка ще за часів стародавнього Риму отримала назву Палестина, яка походить від назви біблейського племені філістімлян. За походженням вони належать до групи арабських племен, в жилах яких тече кров багатьох народів, які в різні часи мешкали в регіоні: вавилонян, хеттів, єгиптян, персів та євреїв.
З останніми палестинці генетично дуже близькі. З іншого боку, деякі джерела взагалі заперечують існування окремого палестинського етносу. Палестинці ніколи не мали власної держави, постійно перебуваючи у складі багатьох імперій, що змінювали одна одну. Останньою стала Британська, яка керувала регіоном як підмандатною територією після Першої світової війни.
Після створення Ізраїлю у 1948 році тут почалися територіальні сутички. Араби згадують цей період як Накбу – коли нова країна вигнала їх зі своєї землі (подекуди виганяє й досі, див. Західний берег Йордану). Молодий Ізраїль волів розширити свої кордони, але навколо були палестинські поселення. Взагалі-то план ООН передбачав створення “двох держав для двох народів”, але пристали на нього лише євреї, араби гнівно його відкинули (бо претендували на всю територію сучасного Ізраїлю).
Дуже швидко під збройний контроль Ізраїлю підпав і сектор Гази – шматок землі на узбережжі Середземного моря. А після Шестиденної Війни 1967 року Ізраїль захопив та окупував Західний берег річки Йордан та Східний Єрусалим (які належали Королівству Йорданія). Східна частина міста була анексована у 1980-х, і це позбавило палестинців столиці.
Саме у 1980-х на сцені вперше з’являються представники ХАМАСу під проводом культового шейха Ясина. Спочатку це була релігійно-просвітницька та благодійна організація, якій Ізраїль навіть допомагав, на противагу більш світській партії ФАТХ Ясира Арафата. Ідея Ізраїлю була у тому, щоб підтримувати розділення палестинців між двома таборами, щоб вони ніколи не могли об’єднатися для боротьби за власну державу.
ХАМАС вперше застосував силу під час Першої Інтифади – кривавого повстання проти окупації та влади Ізраїлю на захоплених у 1967 році землях.
Вона тривала з 1987 до 1991 року та закінчилася переговорами у Мадриді. Тоді сторони погодилися з принципом “території в обмін на мир”. Пізніше, у 1993-му, таємно від тодішнього прем’єр-міністра Ізраїлю Іцхака Рабіна, перемовини про замирення розпочалися в Осло, столиці Норвегії. Ці перемовини були нелегальними, бо навіть спілкуватися з представниками ОВП (Організації Визволення Палестини - ред.) було заборонено законом Ізраїлю. Про перебіг цих перемовин доповідали Шимону Пересу, тодішньому голові ізраїльського МЗС, і лише пізніше – самому Рабіну (якому нічого не залишалося, як погодити їх).
Зруйновані будівлі у місті Газа / AFP
Проблема Гази: немає рішення, чи немає прагнення його знайти?
Перша угода в Осло зафіксувала відмову від насилля як засобу вирішення конфлікту та виконання Резолюції 242 Радбезу ООН про виведення збройних сил Ізраїлю з окупованих земель (була виконана частково) та Резолюції 338, ухваленої під час Війни Судного Дня (вона закликала виконати Резолюцію 242). Угоди урочисто підписали в столиці Норвегії 13 вересня 1993 року.
Ці угоди, як вважається, стали причиною вбивства прем’єра Іцхака Рабина. Ба більше, за легендою, саме за це його прокляли кабалісти.
Втім, угоди, підписані в Осло, мали важливе історичне значення:
- була створена Палестинська Національна Адміністрація
- Західний берег розділений на три зони: А, В, С.
Формально у перших двох зонах управляла саме ПНА (Палестинська національна адміністрація), у третій – Ізраїль. З плином часу Ізраїль вийшов далеко за межі своїх повноважень: здійснював рейди та контроль на всій території Західного берега, а також розбудовував незаконні з точки зору міжнародного права поселення.
Угоди, затверджені в Осло (перша і друга), зрештою, не спрацювали:
через слабкість та бездіяльність ПНА на чолі з Махмудом Аббасом
через постійні терористичні акти та Другу Інтифаду
небажання ПНА видавати Ізраїлю терористів, яких палестинська адміністрація звільняла і т.і..
Але найбільшою проблемою був статус сектору Гази та реальне управління ним.
З Гази Ізраїль скандально вийшов лише у 2005-му році (окупація ізраїльтянами Західного берега Йордану триває й досі). Через два роки владу у Газі силою захопив ХАМАС. З цього часу починається історія ізраїльської війни з терором. Вже у 2008 році військові ЦАХАЛу спробували знищити угруповання під час операції “Литий Свинець”, але мети досягнути не вдалося. Далі було ще кілька спроб фізично знищити ХАМАС: операції “Хмарний Стовп” (2012), “Непорушна Скеля” (2014) і “Захисники Стін” (2021).
Як говорять деякі поважні аналітики, у Гази були всі шанси стати нормальним, навіть успішним містом, таким собі Сингапуром Близького Сходу. У міста вдале розташування та морському узбережжі між Ізраїлем та Єгиптом. Але палестинці Гази на виборах проголосували за ХАМАС. Фактично, замість розвитку вони обрали життя під контролем терористів, які обстрілювали саморобними ракетами Ізраїль, викликаючи у відповідь авіаудари по сектору з боку Цахалу.
Ізраїль довго терпів, але після жорстокого наземного нападу на свої поселення та вбивства більш ніж 1400 цивільних (серед яких багато жінок та дітей) стало ясно – далі так продовжуватись не може, ХАМАС потрібно знищити.
Але постає логічне питання – що далі? Якщо залишити палестинців у Газі, ХАМАС невдовзі відродиться, бо угруповання досі має величезну підтримку палестинців. В інтернеті можна знайти відео з пропалестинської демонстрації, на якому батьки кажуть, що їхні діти – члени ХАМАСу від народження!.
Якщо ж Газу зачистити та виселити звідти людей, то вийде, що Ізраїль - країна народу, який тисячоліттями піддавався геноциду - сам його вчинить.
Однозначної відповіді, як досягти миру в Газі, наразі немає. Але про це варто говорити.
Південь Ізраїлю біля кордону з Сектором Гази / AFP
Дивлячись в очі ворогу: чи можна досягти миру між Палестиною та Ізраїлем
З першого погляду, відповіді напрошуються очевидні. Наприклад, “треба просто перестати стріляти”. Як не дивно, це вже буде значним кроком вперед та великим полегшенням для обох народів - якщо вийде досягнути всеосяжної домовленості про припинення вогню та терористичних обстрілів. Якщо ХАМАС буде знищений (сумнівно, але це можна допустити), на сцену може знову вийти ПНА. Щоправда, наразі ця організація абсолютно неефективна й потребує оновлення.
Політично укласти тривалий мир буде дуже складно. Попередні концепції “території в обмін на мир” та “дві держави для двох народів” застаріли або є неприйнятними для Ізраїлю.
Теоретично існує ще одна концепція - “одна держава для двох народів”. Йдеться про єдину світську країну, де ізраїльтяни та палестинці будуть урівняні в своїх правах. Це випливає навіть із генетичної та культурної спорідненості євреїв та палестинців. Але в цій концепції є кілька слабких місць:
а) Багато хто в Ізраїлі виступає проти неї, бо на їхню думку, це зруйнує єврейську основу держави та підірве її безпеку. До того ж є мільйони палестинських біженців, які живуть у таборах по всьому регіону. Куди повертати їх? До Палестини, до Ізраїлю? Чи до спільної держави?
б) Зараз на Західному березі та у Східному Єрусалимі мешкає 600 тисяч людей. Як і куди переселити їх? Де проводити кордони? Деякі тамтешні поселення, як-от Аріель, вже встигли розростися й стати містами;
в) Західний берег та особливо Голанські висоти – стратегічно важливі регіони для захисту від можливих атак з боку Сирії, Іраку чи Ірану. Віддавши їх Палестині повністю, Ізраїль суттєво підірве свою безпеку (до того ж дуже зменшить свою й без того невелику територію)
г) Що робити з Єрусалимом? Обидва народи вважають його своєю давньою столицею, а три світові релігії - своєю колискою. Для євреїв це місце, де стояли Перший та Другий Храми. Для мусульман – третє за значущістю місто, звідки пророк Мухаммед піднісся на небо. Замість Храму на єрусалимському пагорбі тепер стоять інші святині – Мечеть Аль-Акса та Купол Скелі. Для християн Єрусалим – місце розп’яття Ісуса, де розташований Храм Гробу Господнього
Тож, як бачимо, все дуже непросто. Але дещо все ж таки зробити можна. За умови обрання палестинцями адекватного уряду, демілітаризації та деджихадизації Гази, новий уряд Ізраїлю (не Нетаньягу, він та його ультраправі поселенці ніколи на це не підуть) зупиняє будівництво нових поселень на Голанських висотах та на Західному березі річки Йордан.
Проводяться нові чесні вибори в Ізраїлі та в Палестині, а також заходи, спрямовані на відновлення довіри між двома народами, бо після звірств ХАМАСу в Ізраїльських поселеннях говорити про довіру взагалі не доводиться. Та й Ізраїль довго ставився до палестинців як до людей другого сорту, що викликало відповідну реакцію. На Західному березі зараз по факту діє режим апартеїду, коли для громадян Ізраїлю діють одні правила, а для палестинців – інші (“своїм усе, ворогам – закон”). Там постійно проводять рейди, перекривають дороги, закривають блокпости (які відразу відчиняються, якщо під'їжджають не палестинці).
Дехто пропонує започаткувати в Ізраїлі конфедерацію. Зняття обмежень на пересування людей в регіоні, на роботу, на обіг товарів та ідей сприятиме зміцненню довіри та економічному розвиткові занедбаних палестинських територій. Зрештою, це може призвести до глибшої взаємної інтеграції та співпраці громадян та урядів заради покращення ситуації в Газі.
І, звісно, потрібно більше медіаторів з обох боків. Серед ізраїльтян зараз цю функцію виконують здебільшого ліві політики та активісти, але вони піддаються остракізму з боку своїх співвітчизників за відмову служити в армії та співчутливе ставлення до палестинців. Багато хто з ізраїльтян вважає їх зрадниками.
Але якщо ситуація в Газі стабілізується й мирний процес зрушить з мертвої точки, люди, здатні налагоджувати діалог і говорити арабською, а також поважати цінності та культуру інших народів, стануть дуже потрібними. На жаль, Ізраїль та Палестина у свої взаємовідносинах досі керуються категоріями помсти, “”справедливої відплати”, і аж ніяк не ідеєю компромісу та примирення. Для того, щоб щось змінилося, можливо, потрібно, аби сформувалось нове покоління ізраїльтян та палестинців.
На мій погляд, наразі найбільш реалістичною виглядає саме ідея конфедерації Ізраїлю та Палестини паралельно з новим мирним процесом та наданням більших прав палестинцям. Скоріш за все, уряд Нетаньягу недовго протримається після закінчення війни, тож надія на новий раунд палестино-ізраїльських перемовини є. Щоправда, швидким цей процес точно не буде, та й результат не гарантований.
