З обранням Джорджії Мелоні на пост прем’єр-міністра Італії постали питання щодо можливих змін у внутрішній і зовнішній політиці її країни.
Українців хвилює, чи продовжуватиме Мелоні підтримувати Україну так, як це робив уряд її попередника Маріо Драґі.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Світові ринки занепокоєні, що буде з інвестиціями при Мелоні. “Ліва” опозиція сумнівається, чи саме її існування досі має якесь значення. Жінки, мігранти, люди з інвалідністю і різного роду меншини сумніваються, чи будуть захищені їхні права і потреби.
То ж чому всі занепокоєні? Тому, що Джорджію Мелоні вважають фашисткою.
Я пишу “вважають”, бо вже кілька днів чую слово “заспокоєння” у різних формах. Мелоні чітко заявила, що “ніколи не симпатизувала будь-якому авторитарному режиму, навіть італійському фашизму”, таким чином розпочавши кампанію “заспокоєння” італійської громадськості.
Мелоні заявляє, що не любить фашизм, і що вона є аутсайдером – аутсайдером із правого крила. Кожна італійська дівчина знає, як важко в Італії пробитися нагору, якщо ти не народилась у дуже багатій і впливовій родині, і як важко просувати свої погляди, якщо вони не співпадають із якимись безглуздими загальноприйнятими ідеями.
Навіть не уявляю, як важко бути молодою фаш… дівчиною з правими поглядами в екосистемі італійської політики, в якій панують чоловіки.
Проте Мелоні мала рацію, коли, відповідаючи в Сенаті на критику лівоцентристки Дебори Серракк’яні щодо відставання жінок від чоловіків у правому уряді, зауважила, що її союзники Маттео Сальвіні і Сільвіо Берлусконі були “на крок позаду” неї.
Тепер італійці чітко показали, як їм набридли ліві – і ті, які бодай здалеку нагадують щось ліве, і переконані комуністи, які звертаються до Путіна, бо він найближчий до їхнього дорогого Сталіна. Їм набридло збідніння італійського середнього класу, злочинність і наркотики, що заполонили вулиці, обмеження громадянських свобод через пандемію. Італійцям набридли всі ці усміхнені “хороші хлопці” на “пристойному боці політики”, яких вони звинувачують у своїх бідах.
Тепер на сцені – Джорджіа Мелоні.
Може, вона й не фашистка – якщо повірити їй на слово, але вона точно зла. Вона зліша за Сальвіні, який вже зруйнував свою репутацію жорсткого політика своїми бридкими селфі “людини з народу” і тим, що одразу після потрапляння в урядову коаліцію перетворився на того, хто зробить усе, що накажуть.
А Мелоні заявляє: “На мене шантаж не діє”. І справді, не діє – принаймні шантаж із боку тих, хто вважає за краще забути про скандал із відмиванням грошей, що розгорівся навколо її партії кілька років тому. Нагадую про нього аудиторії, яка не налаштована слухати.
Шантаж на неї не діє, тому що досі вона була аутсайдером з правого крила – якщо не зважати на те, що вона обіймала посаду міністра в уряді Берлусконі ще в 2008 році, з 2014-го очолює свою партію “Брати Італії”, і сиділа в тих чи інших італійських і європейських політичних кріслах.
Проте за останні роки їй вдалося створити собі образ надійної та прозорої діячки в очах злих італійців. Вона зробила ставку на непохитну опозицію до технократичного уряду Драґі, і в той же час погоджувалася з його рішеннями “з почуття відповідальності”.
Тож Джорджіє, навіть якщо ти кажеш, що ти не фашистка, ми, італійці, хочемо, щоб ти була фашисткою! Ми голосували за тебе як за фашистку! І ти це знаєш. Ми голосували за тебе, бо ти аутсайдер. Ми голосували за тебе, бо ти зла! Будь нашою Муссоліною!
В італійців вінтажні смаки. Ми досі любимо Сталіна, ми досі сумуємо за Беніто. Це так, бо ми сподівалися на прогрес, демократію і громадянські свободи вільного світу, а натомість отримали розпорядження ЄС, яке не дає нам виробляти casu marzu (традиційний делікатесний сир Сардинії, смаку якому додають хробаки), бо він не відповідає “санітарним нормам”. Стоп, але ж ми єдина країна, яка має біде (обов’язкову в кожному домі річ, призначену для тримання в чистоті сімейні цінності італійців). Тож як можна казати, що ми брудні? А тепер у нас є Міністерство “продовольчого суверенітету” – як вам це, французики?
Кажуть: дайте новому уряду шанс, а тоді побачимо, як він впорається.
Уряд Мелоні заспокоїв українців, що й надалі підтримуватиме Київ (попри добре відомі зв’язки її союзників із Путіним).
Мелоні заспокоює нас: “Я не фашистка”. Заспокоює бізнесменів, які “приймають лише готівку”, збільшивши максимальний розмір готівкових депозитів із 3 000 до 10 000 євро. Заспокоює Міністерство внутрішніх справ, попередивши судна з мігрантами, щоб ті не перетинали будь-які лінії. Заспокоює ненароджених, узявшись за зміну закону про аборти, прийняття якого італійки неймовірними зусиллями домоглися в 1978 році – тоді, коли “вбивство в ім’я честі” було ще узаконене.
Отже, що це все означає? Це означає, що Мелоні обрали через розчарування італійських мас, які не бачили допомоги від політики уряду, не бачили стратегії, не бачили нічого, крім періодичних подачок, які не вирішують структурних проблем.
В Мелоні італійці бачать політичний стиль, бачать те, на що можна покластися, бачать щось поки ще не скомпрометоване, те, що може захистити національні інтереси – якими вони б вони для них не були.
І все ж, якою би крутою не була Мелоні, вона не така крута, щоб стати вовком-одинаком, що зламає структуровану, багатошарову, могутню міжнародну систему, яка тримає Італію в павутинні безглуздих і спонтанних політичних рішень, систему з неадекватним і корумпованим політичним класом, ладним прислужувати будь-якому хазяїну. Італійці не зможуть зрозуміти, що те, що на них чекає, набагато далі від туманної ідеї соціал-фашизму, за якою вони досі ностальгують (як кажуть в Італії – “коли потяги ходили за графіком”): тобто при владі залишатимуться ті, хто проводитиме гіперліберальну політику і “заспокоювати ринки”. Цю політику на догоду електорату буде врівноважувати гіперконсервативна і антимігрантська – насправді фашистська – політика.
А за її спиною – може й в усіх значеннях цього слова! – її вірні союзники – друг Путіна Сільвіо Берлусконі і огидний расист Маттео Сальвіні – зовсім не корисний ідіот.
Це дуже заспокоює.
Погляди автора статті можуть не виражати позицію редакції Kyiv Post.
