На запрошення Ентоні Рота, тодішнього спікера Палати громад Канади, Ярослав Гунька приїхав до Оттави 22 вересня 2023 року, аби бути присутнім у канадійському парламенті під час візиту туди президента Володимира Зеленського.
Після того, як видання The Jewish Daily Forward опублікувало інформацію про те, що Гунька служив у 14 Waffen-Grenadier-Division der SS (galizische Nr. 1), більш відомій як дивізія «Галичина», вибухнув скандал. Він продовжує тліти й досі.
Акти вандалізму на місцях поховань ветеранів дивізії «Галичина» останнім часом почастішали, навіть попри те, що геноцидна війна Росії проти України та українців останнім часом палає з небаченою силою. І це не випадкове співпадіння.
На жаль, чимало канадійців свого часу повелися на пропагандистьські оповідки радянської доби про «жахливі злочини» вояків дивізії «Галичина», що грає на руку теперішнім російським агентам та їхнім попутникам на Заході. Раніше це дуже посприяло досягненню цілей пропагандистської кампанії КДБ, відомої як «Операція «Розплата», метою якої було розпалити ворожнечу між єврейською, балтійською та українською діаспорами через те, що сталося у Східній Європі в часи Другої світової війни.
Я не знайомий з Ярославом Гунькою особисто. Однак я добре ознайомлений з діяльністю Комісії, очолюваної суддею Жюлем Дешеном, яка вела розслідування щодо ймовірних воєнних злочинів вояків дівізії «Галичина» в той час, як радянські спецслужби свідомо розповсюджували на Заході інформацію про те, що начебто Канада прихистила в себе «тисячі нацистських воєнних злочинців». І я був дуже втішений, коли тогочасний міністр юстиції Раймон Гнатишин повідомив висновки Комісії балтійській, єврейській та українській громадам Канади.
Разом з Ірвіном Котлером, який на той час представляв Канадійський єврейський конгрес, я 12 березня 1987 року привітав ці результати діяльності Комісії в програмі The Journal на CBC TV, яку веде Барбара Фрум. Тому мені видається дивною забудькуватість єврейської громади, адже її представники зараз чомусь повністю ігнорують обґрунтовані висновки Комісії, що не може не спантеличувати.
І як міг пан Котлер, який сам був колись міністром юстиції, називати Ярослава Гуньку «сумнозвісним нацистським воєнним злочинцем»? Він забув, що людина вважається невинуватою, доки її вину не доведено в суді. Коли, де і яким судом пан Гунька був засуджений і визнаний «нацистським воєнним злочинцем?»
Принципова позиція української громади Канади завжди полягала в тому, що якщо є достовірні докази скоєння будь-якою особою воєнних злочинів, підозрюваний, незалежно від його/її національності, раси чи віросповідання, має бути притягнутий в Канаді до кримінальної відповідальності, і щодо нього має бути винесене законне судове рішення.
До цього я можу додати, що мою матір Марію, коли вона була ще підлітком, схопили в Західній Україні й відправили на примусові роботи до Третього Рейху – одну з мільйонів поневолених тоді українців. Тому у мене немає жодних підстав захищати нацистську Німеччину або будь-якого ще живого нациста.
Правда в тому, що жоден українець у жодному разі не міг бути «нацистом» вже хоча б тому, що справжні нацисти, які вважали себе «арійцями», тобто «вищою расою», відносили всіх українців та й інших слов’ян до «недолюдей» (Untermenschen).
І хоча пан Гунька справді склав присягу на вірність Адольфу Гітлеру, це зобов'язані були зробити всі, хто служив у збройних силах Третього Рейху. Прийняття цієї присяги саме по собі не перетворило мільйони німців на нацистів, зокрема й близько чверті мільйона німців, які емігрували до Канади після закінчення війни.
Беззаперечно відомо, що Ярослав Гунька служив у дивізії «Галичина». Але чому?
У листі від 22 вересня 2015 року (за кілька років до того, як він став об'єктом публічних суперечок), він згадував, як його близьких родичів депортували до Сибіру під час першої радянської окупації Західної України, додавши:
«У дитинстві і пізніше [я] бачив жахливі звірства, які чинили щодо мого народу ВСІ Окупанти, особливо радянські! Особливо, коли в 41 році вони втікали від німців. У місцевій в’язниці вони залишили сотні вбитих. Їх не просто вбили – їх по-звірячому катували! Як нелюди! У більшості вбитих були відрізані деякі частини тіла – наприклад, у жінок були відрізані груди. Весь той жах виклали на загальний огляд, а мені тоді було 16 років... Я зненавидів усе російське – і досі ненавиджу! Тож я пішов добровольцем до дивізії! Пішов у вересні 43-го... на навчання до зенітного артилерійського підрозділу, де й прослужив до кінця війни».
Розглянувши діяльність української дивізії, Комісія Дешена дійшла такого висновку:
«(1) Дивізію «Галичина» не слід звинувачувати як групу.
(2) Кожен боєць дивізії пройшов індивідуальну перевірку з міркувань безпеки перед тим, як йому дозволили в'їхати до Канади.
(3) Звинувачення у воєнних злочинах, висунуті проти вояків дивізії, не знайшли підтвердження ні в 1950 році, коли ці звинувачення вперше розглядалися, ні в 1984 році, коли вони були поновлені, також і Комісія не знайшла таких підтверджень.
(4) За відсутності доказів щодо причетності до конкретних воєнних злочинів або відомостей про такі злочини лише приналежність до дивізії «Галичина» не є достатньою підставою для кримінального переслідування».
Комісія також підтвердила, що:
«(5) Проти членів дивізії не можна було порушувати справу про позбавлення громадянства або депортацію, оскільки влада Канади була повністю обізнана про відповідні факти (їхньої біографії) в 1950 році, і допуск до Канади не був отриманий ними через будь-які неправдиві свідчення, шахрайство або приховування істотних обставин».
Отже, коли пан Гунька прибув до Канади в 1954 році, він зробив це цілком легально. Його військовий послужний список був відомий Оттаві. Як і багато інших солдатів дивізії, він був перевірений британськими, канадійськими, американськими та радянськими слідчими під час перебування в полоні в Італії в 1945-1947 роках. Жодних доказів скоєння ним протиправних дій не виявлено.
Цілком зрозуміло, що, враховуючи всі жахіття, які відбувалися з євреями під час Другої світової війни, Канадійський єврейський конгрес протестував проти імміграції до Канади ветеранів дивізії «Галичина».
Під час розслідування Верховна комісарка Канади у Великій Британії Л. Дана Вілгресс відкинула звинувачення щодо скоєння воєнних злочинів солдатами дивізії «Галичина» як «комуністичну пропаганду». У своїй доповіді Кабінету міністрів 1950 року вона слушно зауважила: «Цікаво, що радянський або будь-який інший уряд не висунув жодних конкретних звинувачень у скоєнні воєнних злочинів жодному військовослужбовцю цього підрозділу».
Це проникливе зауваження Вілгресс, здається, вже забули.
Але повернімося до відомих фактів із життя Ярослава Гуньки. З молодих літ він став на захист України. І не був причетний до переслідувань будь-яких національних меншин. Наприкінці війни він потрапив у полон, пізніше став іммігрантом і врешті-решт став натуралізованим громадянином Канади.
Після цього Гунька служив у канадійській армії (1963-1965 рр), склавши присягу Її Величності Королеві. Він наполегливо працював, створив сім’ю, сумлінно платив податки й не порушував жодних законів, протягом 70 років роблячи свій внесок у загальний добробут Канади.
Проте, знехтувавши принципом природної справедливості, члени канадійського парламенту приєдналися до обурливого хору фанатиків і дурнів, які проголосили Гуньку тим, ким він ніколи не був – «колишнім нацистом». Я впевнений, що Палата зобов'язана принести публічні вибачення нашому співвітчизнику – добропорядному українському канадійцю та ні в чому не винній людині.
Любомир Луцюк, професор Королівського військового коледжу Канади. 21 березня 2024 року він виступив перед Постійним комітетом Палати громад з процедур і справ Палати громад. Уривки з його брошури «Дивізія «Галичина»: вони воювали за Україну» та її скороченого викладу під назвою «Куі Боно?» були включені до цієї статті. Читайте його попереднє інтерв’ю Kyiv Post на цю ж тему тут.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
