Як і мільйони дітей, яких в часи Радянського Союзу батьки привозили на відпочинок до Криму, я з молодшим братом свого часу фотографувався, сидячи на левах біля Воронцовського палацу в Алупці. Коли наші дві доньки підросли (вже в часи горбачовської «перебудови»), ми з дружиною також возили їх туди і фотографували на спинах безсмертних левів, де колись фотографували нас. Зрозуміло, окрім Воронцовського парку, неодмінною була прогулянка Алупкою. Ось тут я вперше і побачив героя моєї розповіді, точніше, побачив його скульптурне погруддя.
Амет-Хан Султан, льотчик, який був двічі Героєм Радянського Союзу. А двічі героям належало ставити пам’ятники на батьківщині. Проте пікантність ситуації полягала в тому, що Амет-Хан був кримським татарином, а цей народ у травні 1944 року за сталінською вказівкою був «покараний», себто виселений з Криму. Виняток, одначе, зробили спочатку для матері мого героя, а згодом і для нього самого, встановивши погруддя (щоправда, аж у 1955 році) в Алупці. Тут він народився у жовтні 1920 року, з дитинства мріяв стати льотчиком і мрію свою здійснив, ставши льотчиком-винищувачем.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Коли у 1941 році розпочалася війна Німеччини проти Радянського Союзу, він з перших днів воював. Здійснив понад 600 бойових вильотів, особисто збив 30 і в складі групи – 19 німецьких літаків. Його двічі (у 1943-му і у 1945-му) нагородили Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу. Представили Амет-Хана на це звання і втретє, аж тут він сам «підкорегував» наміри влади його нагородити. У 1956 році разом із групою високопоставлених партійних, державних і військових діячів кримськотатарський національності він підписав листа до тодішнього керівництва Радянського Союзу з проханням дозволити кримськотатарському народу повернутися на батьківщину.
Амет-Хана Султана втретє не нагородили. Проте інші нагороди у нього не відібрали, а це три ордени Леніна, п’ять орденів Червоного Прапора, ордени Алєксандра Нєвскоґо, Вітчизняної війни 1-го ступеня, орден «Знак пошани», медалі.
Не вдалося відсторонити Амет-Хана Султана і від справи, якій він присвятив життя. В лютому 1947 року він влаштувався льотчиком-випробувачем Льотно-дослідницького інституту Міністерства авіаційної промисловості СРСР. На його рахунку тестування понад 50 типів літаків, ним випробувано в повітрі 107 одиниць техніки. У 1953 році він отримав Державну премію, звання «Заслужений льотчик-випробовувач СРСР». Він брав участь у підготовці до польоту космонавтів – підіймав літак на велику висоту, створюючи для космонавтів умови невагомості. Амет-Хан Султан проводив заняття з Юрієм Гагаріним, Андріяном Ніколаєвим, Павлом Поповичем та іншими майбутніми радянськими космонавтами.
У 1970 році урочисто відзначили його 50-річчя, з яким його вітали найавторитетніші авіаконструктори Радянського Союзу. Енергія Амет-Хана Султана здавалася невичерпною. Одначе він трагічно загинув 1 лютого 1971 року, випробовуючи новий літак, і похований на Новодівочому цвинтарі у Москві.
У художньому фільмі «Хайтарма», який створив режисер і актор Ахтем Сеїтаблаєв, розповідається про депортацію кримських татар у травні 1944 року. Йдеться у фільмі і про те, що саме в цей час у відпустку до батьків приїхав Амет-Хан Султан. У 2013 році я дивився цей фільм у київському кінотеатрі “Жовтень” і не міг повірити, що в житті сталося саме так. Та життя, як відомо – найкращий драматург. Саме так насправді і було у 1944-му.
Амет-Хан Султан, приїхавши в Алупку разом з Героєм Радянського Союзу Павлом Ґоловачовим, направду став свідком трагедії власного народу, ледве врятував батьків від співробітників НКВД, які готові були заарештувати його матір Насібе (його батько Султан був уродженцем Дагестану). Втрутився Ґоловачов, допоміг командувач 8-ї армії генерал Тімофєй Хрюкін і батьків відправили у Краснодарський край (до батьків Хрюкіна). Ба більше, по закінченні війни батькам Амет-Хана дозволили повернутися до Алупки, що було абсолютно неможливим для решти кримських татар.
Що ж він відчував, переживши наругу над власним народом? Як тримався воїн, який не купив, а власним потом та кров’ю здобув численні свої нагороди, коли хвилі репресій та дискримінації діставались і до нього? Після перегляду «Хайтарми» я думав про все. Думав і потім, коли у травні 2015 року в окупованому Криму вся проросійська політична нечисть виступила проти рішення Верховної Ради України присвоїти ім’я Амет-Хана Султана Міжнародному аеропорту «Сімферополь».
Не буду коментувати це. За мене тоді ж, у травні 2015-го, це добре зробив блогер Айдер Муждабаєв. Його словами і завершу: «Чим вам, моральні виродки, не догодив один із великих радянських асів Великої Вітчизняної війни?… Тим, що у рік 70-річчя Перемоги про нього згадали не ви, а українці? Тим, що він кримський татарин? Амет-Хан Султан – легенда, слава та гордість народу, який ви зараз намагаєтеся розтоптати за прикладом вашого кумира Сталіна та ідейного наставника Гітлера. Але у вас нічого не вийде, історія викине вас із Криму. А Амет-Хан залишиться, і кримські татари залишаться».
