Контрнаступ, в ході якого ЗСУ звільнили майже всю Харківщину, став важливим моментом у війні. Українські захисники прийшли до людей, які понад півроку виживали в страшній неволі окупації, смерті, ворожої пропаганди.
Бійці батальйону «Скала» одними з перших увійшли до міста Ізюм. Того дня все місто охопила ейфорія українського духу свободи – нарешті настав кінець окупації.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Від самого початку повномасштабного вторгнення батальйон «Скала» постійно тримав оборону на сході України і давав координати ворожих цілей. Основні його завдання – повітряна і наземна розвідка і штурмові дії. Але його бійці пішли далі і започаткували нову ініціативу – школу дронів, у якій вони навчають інші підрозділи ретельно перевіряти інформацію для ефективнішого просування і зменшення втрат особового складу.
11 вересня над Ізюмом нарешті замайоріли українські прапори. Герої ЗСУ, в тому числі бійці «Скали», раділи і кричали разом із його мешканцями «Слава Україні!» Це був другий день народження Ізюма, про який мало хто навіть мріяв, який назавжди залишиться в пам’яті людей. Kyiv Post розповідає історії визволителів Ізюма.
Юрій «Скала»
Юрій Скала – досвідчений командир батальйону – має навички роботи з людьми, завдяки яким його батальйон працює чітко і злагоджено. У 2014 році, коли трапились жахливі події в Іловайську, його призвали на службу, і він одразу взявся до виконання завдань. У 2015-му під Дебальцевим він показав, на що здатен як стратег і керівник.
Скала брав участь і в Антитерористичній операції, і в Операції Об’єднаних сил. У 2017 році він розпочав службу в одному з оперативних командувань, де здобув досвід взаємодії з командирами різних структурних підрозділів.
Ще до 24 лютого Скала знав, як важливо діяти швидко. 23 лютого він зі своїми бійцями був у Харкові і готувався до нападу. Завдяки їм багатьом великим російським підрозділам не вдалося взяти Харків.
Скала впевнений, що ті знання і навички, які він отримав на шляху до посади командира батальйону, дуже допомогли йому якнайкраще працювати з бійцями і використовувати їхні вміння:
«Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, у мене вже був багатий організаційний і комунікативний досвід – я знав, як ефективно взаємодіяти з інженерними, саперними, артилерійськими, логістичними та іншими підрозділами. Вони знали про мою роботу і довіряли мені, тож я знав, що коли треба перевірити координати якоїсь цілі, вони справляться з цим завданням якнайкраще».
Очолювати таку відповідальну операцію завжди непросто, але повага людей і колег завжди надихала «Скалу»:
«Я люблю свою роботу. Тому що бачу результат і ефективність. Багато бійців інших підрозділів називають нас своїми оберегами, а їхні командири кажуть, що коли приходить Скала, їм спокійніше. Це – найкраща нагорода для мене як командира».
Будучи вмілим організатором, Скала бачить у кожному своєму бійці особистість і брата, і слідкує за тим, щоб кожний отримував підтримку і увагу:
«Найбільша цінність для мене – це люди і їхнє щастя. Я завжди слідкую за тим, щоб кожний боєць отримував адекватну платню за свою ризиковану роботу. Їм треба годувати сім’ї. І коли гине хтось із наших бійців, це страшна рана для нашого батальйону, для ЗСУ, для всієї країни. Так, в український армії втрат менше, ніж у ворога. Але кожна з них – це горе для нас і для мене особисто».
Микита «Індус»
Микита «Індус» починав у теробороні і Правому секторі. Там він відчував, що може зробити більше, тож у квітні 2022 року він пішов служити до батальйону «Скала» – захищати Україну на передовій:
«Саме тут моє місце. «Скала» займається розвідкою, тож ми воюємо не лише зброєю, а й умінням і гострим розумом. Успіх на війні досягається не чисельністю підрозділів, не насильством, а тим, що ти вмієш робити якнайкраще. Будь-яку армію можна перемогти якісно зробленою роботою. У мене багато друзів, які воюють не за платню, а тому, що для них головне – захистити свою батьківщину. Я вважаю, що ми перемагаємо завдяки людям, які роблять і віддають усе, щоб наблизити день нашої перемоги. І результат ви же бачите – Харківщина звільнена».
Коли в 2014 році розпочався конфлікт із Росією, Індус служив за контрактом і ще не був готовий воювати, але у 2022-му твердо вирішив зробити все, що може для нашої країни:
«Я – універсальний солдат. Я неодружений, у мене нема дітей, а якщо хвилюєшся за сім’ю, – то це може бути серйозною проблемою. Але якщо ви мене спитаєте, що для мене найважче, то це – бачити брак гуманності. Це я про тих, на тому боці, тих, хто вбиває цивільних. Коли ми, солдати, робимо свою роботу – це одне, а от коли страждає багато цивільних – це просто вкладається в голові».
Індус каже, що в підрозділі постійно намагаються щось покращити, і що за будь-яку ціну треба запобігати досягнення певної цілі незаконним способом:
«Не зло, а добро перемагає зло», – каже Індус.
До війни він присвятив себе спорту, а незадовго до вторгнення відкрив інтернет-магазин. 24 лютого відбулись великі зміни докорінні особисті перетворення:
«Змінились мої погляди, як і все моє життя. Мені подобається знайомитися з новими людьми, дізнаватися про щось нове, отримувати та відточувати навички, набувати нових. Я щасливий, бо мене оточують люди, які тут за ідею. Коли смерть поряд, починаєш розуміти, що важливіше – саме життя, а щастя – у якихось маленьких речах, про які люди часто забувають. Ми повинні радіти кожній миті і постійно рости як людина і громадянин. Тобто… подивіться на тих, хто просто сидить і дивиться по телевізору, як їхня країна захоплює суверенну державу, таку як Україна. Але і їх зрештою поженуть».
Попри війну Індус в усьому намагається бачити щось хороше і обнадійливе:
«Ми воюємо за те, щоб люди усміхались. Так, Україна переживає темну добу. Але я вірю, що війна змінює людей, і в нашому випадку все те, що робиться, – на краще. Єдність, воля і чесність ніколи не даються легко. Радянські часи наробили нам багато лиха, вбиваючи нашу національну ідентичність, нашу мову, наше розуміння історії. Ми маємо все це оживити і пам’ятати наших предків. Нам з росіянами нічого робити – вони нецивілізовані. З нами правда. З нами всі Боги – Ісус, Будда, Аллах, Шива, Нептун, Перун. І взагалі, що собі думали загарбники, коли полізли на нас?»
Олексій «Гагарін»
Олексій «Гагарін» – активіст «Автомайдану» – почав допомагати українській армії ще в 2014 році як волонтер. Він сам робив пожертви і збирав кошти. У лютому, коли розпочалось повномасштабне вторгнення, він зрозумів, що мусить робити щось більше:
«Я така людина, що не можу прости стояти осторонь. Я міг стати чи волонтером, чи солдатом. Але бути волонтером – це для мене замало. Мій батько був полковником у відставці, тож і він, і мати знали , що таке війна. Я намагаюсь не надто хвилювати батьків, тож не розказую їм усе».
У перші місяці Олексій не воював. Він доставляв автомобілі на передову, забирав пошкоджені і ремонтував їх. Хотілося допомагати більше, тож коли його друг з Євромайдану Олександр «Тесла» розказав йому про батальйон «Скала», він недовго роздумував. «Тесла» воював у цьому батальйоні і розповів, якою саме розвідкою той займається:
«Ми робимо дуже багато розвідувальної роботи і надаємо точні дані нашій артилерії. Я щасливий, що допомагаю успішно виконувати ці бойові завдання».
17 вересня загинули двоє героїв батальйону «Скала» – Віктор «Британець» і Іван «Садист». Це було важкою втратою для всього батальйону і особисто для «Гагаріна»:
«Навіть за такий короткий час ми зблизились. У нас дуже багато спільного. Не можна описати цей біль, і важко знайти, що сказати їхнім рідним. Для мене найтяжче на цій війні – це втрачати друзів. Може, для когось найважче – це багато роботи. Я звик до великої кількості завдань. Але коли гине друг, то такій втраті нічим не зарадиш».
Володя «Мед»
Володя «Мед» служить в армії з 2014 року. Він сподівався, що бої з Росією закінчаться в 2021-му, але настав 2022-й рік. 24 лютого його відрядили до 92-ї бригади, яка того дня потрапила під артилерійський обстріл. Пізніше, у Дніпрі, йому запропонували вступити до батальйону «Скала». Першого ж дня він вивозив з-під обстрілів поранених і цілі сім’ї.
«Мед» вважає, що успіх залежить насамперед від рівня довіри і відповідальності:
«Якщо нема дружної, згуртованої команди, то нема й батальйону. Якщо є дружба, тоді є підтримка в усьому. Як ризикувати своїм життям за того, кого ледве знаєш, чи того, хто тобі байдужий?»
Коли важко, «Мед» намагається більше зосередитись на завданнях і нагадує самому собі, за кого і за що ми всі воюємо:
«Важко втрачати друзів, дуже важко. Але ми знаємо, навіщо ми тут – ми захищаємо нашу батьківщину, нашу волю. Ми дуже сумуємо за нашими дітьми. Ми тут заради них, заради їхнього майбутнього, заради всіх наших рідних і близьких, щоб наші діти жили у вільній країні і знали, що їхні батьки ніколи не здавалися і не відступали заради щасливого майбутнього для них і для наступних поколінь».
Богдан «Метр»
Богдан «Метр» знав про батальйон «Скала» небагато. Вступити до нього йому порадив його колега і друг Олександр «Тесла». Богдан – студент і наймолодший в батальйоні, але явно виділяється з-поміж інших – він сам жартує, що позивний «Метр» йому дали за двометровий зріст. Велике бажання Богдана довести справу до кінця робить його цінним членом команди. Він додає, що не міг не піти воювати:
«Я просто не міг піти проти власної совісті. Не можу бути десь там, далеко, коли інші воюють тут, на фронті. Просто хочу наблизити момент, коли все налагодиться».
«Метр» ніколи не жалкував про свій вибір, тому що відчуває, що його місце саме тут:
«Ми – як одна родина. Кожний у нашій команді робить те, що вміє. Кожний з нас за щось відповідає. Найважче – це коли думаю про дім, про теплу, чисту постіль, коли хочеться просто погуляти з друзями, але коли приїжджаю додому, то не можу дочекатись, коли повернусь до «Скали», всіх тут побачу і займуся тим, що не закінчив».
Віталій «Лютий»
Віталій «Лютий» з міста Торез на Донеччині, яке перебуває в російській окупації з 2014 року.
У своєму рідному місті Віталій побився з військовим. Той поранив його в ногу і зламав йому руку, а сам помер від двох ножових поранень у ключицю. Віталій досі в розшуку в так званій «ДНР».
Родичі допомогли йому таємно перебратися на Харківщину. Після лікарні в Харкові він переїхав до Дніпра, а за місяць потому пішов на військову службу, яку проходив у Чернігові і Кривому Розі до 2018 року. Коли розпочалась повномасштабна війна, «Лютий» вирішив повернутися. Він обрав батальйон «Скала» через спільні цінності:
«Скала» завжди на передовій, скільки б нас не вбивали і ранили. Ми хочемо тільки наступати. Тільки вперед, жодного кроку назад. Ми б’ємося за життя.
І так думають усі в батальйоні:
Тут кожен із нас свідомо. Ми розуміємо, що не всі повернуться. Ми всі – брати і всі проблеми вирішуємо разом. І я думаю, що тільки так можна перемогти у цій війні. Перед нами ворог, тож ми ніколи не сперечаємось, не сваримось.
Олександр «Череп»
У перші місяці після 24 лютого Олександр «Череп» був волонтером. Він привозив українським захисникам те, що було їм потрібно, але мав повертатися. Він хотів знати, що відбувається на передовій, і допомагати там. Тож одного разу, коли він привіз дрони і рації, йому запропонували служити в батальйоні «Скала». Тут Олександр виконує різні завдання: от зараз він відповідає за кухню, бо є чудовим кухарем. І все ж, коли батальйон проводить зачистку чи розвідку, Олександр неодмінно бере участь:
«Тут для мене немає нічого важкого. Це війна, і нам треба перемогти. Кожен з нас виконує свою роботу для того, щоб була перемога. Для мене це робота, яку я маю виконати. Коли це завдання буде виконане, перейду до іншого».
Євген «Хвіст»
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення Росії, Євгену залишалось служити за контрактом півроку. Він його подовжив і служив у медичному підрозділі, а такі, як він, батальйону «Скала» були дуже потрібні.
Поговоривши з командиром «Скали», який побачив у ньому великий потенціал, Євген вирішив залишитися в батальйоні. Він додає, що завдяки духу батальйону йому набагато легше воювати й рухатись уперед:
«У нас взаєморозуміння і дружба, але це не виключає дисципліну і певні норми субординації. Ми багато через що пройшли. Ми стали братами».
Але є й те, що йому дуже болить:
«Важко втрачати друзів на війні, а також бачити, що це не війна між двома арміями, а що російська армія воює проти мирних українських громадян. Російська Федерація воює проти всього народу, і на це є причина. Ми живемо краще за них. У нас є свобода слова. Ми вільний народ. У нас є плани, які ми крок за кроком виконуємо. У них нічого цього нема».
Це лише кілька голосів батальйону «Скала». У кожного з бійців є свої причини служити в цьому батальйоні, і кожен робить усе для того, щоб розбити ворога об цю скелю їхньої дружби, братерства й відваги.
Оригінал англійською тут.
