Путін брязкає шаблею, погрожує й закликає до мобілізації. Минулого тижня теленовини та соціальні мережі були переповнені історіями та фотографіями тортур, вбивств і масових поховань.
У зв’язку з мобілізацією на вулицях деяких російських міст спалахують протести; багато чоловіків намагається втекти з країни.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
У той самий час, коли це відбувається в Росії, на вулицях Ірану так само вирують протести.
На перший погляд, може навіть здатися, що іранці значно сміливіші за росіян. Зокрема, зазначалось, що іранські протестувальники активно боронять один одного під час протистоянь із силовиками, тоді як переважна більшість російських мітингувальників в аналогічній ситуації просто відступає, переживаючи за власну безпеку.
Звісно, немає нічого сміливого в тому, що чоловіки тікають за кордон замість того, щоби вийти з протестами на вулиці своїх міст.
Але попри все вищезазначене я вважаю, що проведення аналогій між поточною ситуацією в Росії та Ірані є помилковим. Так, я переконаний, що ситуацію в Ірані коректніше порівнювати з подіями в Україні, а російські реалії краще розглядати в окремому контексті.
По-перше, українці та іранці воюють з одним і тим самим «ворогом» — з репресивною владою. Так, на відміну від українців, іранці борються зі своїм власним урядом; але не варто забувати, що якби Путін усе ж досяг своєї мети, російський уряд керував би ще й українським народом.
Для російських протестувальників ситуація фундаментально відрізняється. Попри явне пригноблення росіян, їхні протести не спрямовані проти цього пригноблення — вони спрямовані проти мобілізації. Мої земляки борються проти однієї-єдиної вельми конкретної речі; вони не виступають за свободу й не протестують проти тиранії — на відміну від українців та іранців.
Навіть згадуючи протести, що прокотилися Росією після початку вторгнення, стає зрозуміло, що й тоді росіяни не боролися за свободу від тиранії; радше, вони протестували проти конкретних обставин цього вторгнення. Ось чому такі протести довго не тривали та не призвели до відчутних змін.
Не секрет, що я росіянин, який присвятив своє життя тому, щоби покінчити з Путіним і путінізмом і принести демократію на мою батьківщину. Але ж я знаю, що демократія в Росії неможлива доти, доки росіяни не будуть готові ризикувати власним життям і боротися так, як це роблять українці.
За іронією долі, росіяни мусять невтомно боротися з тим самим ворогом, проти якого зараз воюють українці.
Але що ж необхідно для того, щоби змусити моїх співвітчизників боротися за свою свободу так, як українці?
Очевидна, але не дуже корисна відповідь: майбутнє.
Відповідь ця зовсім не сенсаційна — хоч це кредо й добре звучить, воно далеко не нове, але ніколи не приносило в Росії жодних змін.
Але сьогодні деякі важливі речі все ж змінилися в Росії:
- Тисячі й тисячі солдатів відправилися в Україну. Їм казали, що вони визволителі, а виявилось, що загарбники.
Урок: я не можу довіряти своєму уряду; мій уряд бреше мені.
- Вони чекали, що їх зустрічатимуть із квітами; натомість, їх зустрічали автоматними чергами та смертоносними пострілами з Джавелінів і Стінгерів.
Урок: Мій уряд не піклується про мене й не обороняє мене, він боронить лише себе.
- Цим солдатам розповідали, що українці живуть як худоба. Пізніше вони на власні очі побачили, наскільки краще життя в Україні, ніж у Росії.
Урок: Мене обдурили. Усе, що мені говорять про мою країну та мій спосіб життя – неправда.
- Ці солдати бачили прекрасні міста, парки та будинки в Україні; їхні власні міста, парки та будинки є дуже бідними й занедбаними в порівнянні з побаченим.
Урок: Напевно, мій уряд присвоїв собі всі національні багатства
- Ці солдати врешті-решт повернуться до Росії (до країни із суворими законами про контроль над зброєю — з очевидних автократичних причин) зі зброєю в руках та досвідом бойових дій; вони також будуть озброєні інформацією про те, що життя в Росії не є ані кращим, ані більш справедливим, на відміну від того, що їм вбивали в голови контрольовані Путіним ЗМІ.
Урок: Я не хочу жити як росіянин. Я хочу жити як українець.
І ще один урок: українці мають країну, якою можна пишатися. Країну, за яку варто боротися, і вони про це знають. Країну та життя з яскравим майбутнім, навіть під час вторгнення. Я теж хочу мати країну, якою я зможу пишатися. Я теж хочу мати країну, за яку варто боротися. Я теж хочу країну й життя з яскравим майбутнім.
Якщо ви той російський солдат, то тепер ви зможете уявити собі таке майбутнє, яке ми з вами маємо на Заході, замість похмурого майбутнього, яке обіцяє путінізм. Нам із вами відомо, що за наше майбутнє варто боротися. А тепер і російські солдати також знатимуть, як може виглядати майбутнє. І вони візьмуть це нове бачення майбутнього у свої домівки, сім’ї та до своїх друзів. Вони поділяться тим, що побачили в Україні, і цим баченням майбутнього з іншими. Вони заразять інших цим баченням майбутнього. Вони матимуть зброю, пройдене навчання та досвід реальних боїв; тільки тепер вони зможуть боротися за себе, за свої родини, за своїх друзів. За свою свободу.
Під час цієї війни українці часто говорять, що воюють із Росією за кожну вільну країну Заходу. Я цілком згоден із таким трактуванням. Але залишається без уваги той факт, що українці — за іронією долі — у цій війні проти Росії воюють також і за російський народ. Або, іншими словами, український народ і російський народ мають спільного ворога.
Зрештою, майбутнє, у якому Росія залишається ворогом Заходу та загрозою для існування більшої частини світу, є жахливою перспективою для всіх. Для українців та інших народів Східної Європи, а також для росіян, які залишилися вдома. Росія як демократична країна та надійний партнер зі спільними цінностями приносить користь як росіянам, так і більшості країн світу.
Так, ми як росіяни маємо протистояти Путіну та путінізму та боротися за нашу свободу та демократію. Наша перемога буде перемогою світу, як і перемога України над Путіним буде перемогою всього цивілізованого світу.
Революція в Росії вже розпочалась. Щодня в новинах можна побачити характерні ознаки — варто лише знати, на що саме звертати увагу; питання лише в тому, як саме усі частини мозаїки складуться в єдине ціле.
Це нова російська революція з двома дуже чіткими цілями:
- повернути собі право на майбутнє, усунувши від влади Путіна та його уряд;
- встановити новий тимчасовий уряд на два роки, який принесе демократію в Росію шляхом вільних виборів, прийняття нової конституції та нових законів, створених народом і для народу.
Я й багато інших росіян готувалися до цього моменту багато років. Й ось момент настав.
Ілля Пономарьов — лідер російської демократичної опозиції. У минулому депутат російської Державної Думи, він був єдиним депутатом, який проголосував проти анексії Криму у 2014 році, що змусило його виїхати у вигнання.
Погляди, висловленні у статті, належать автору і можуть незбігатися з поглядами Kyiv Post.
Оригінал статті англійською тут
