Пізно ввечері 21 вересня просторами українського інтернету розлетілася звістка – відбувся масштабний обмін військовополоненими і 205 наших військових повернулися додому. За наших захисників переживала та молилися вся країна. Для українців це однозначна перемога та справжнє свято.
Однак, напевне не всі звернули увагу на те, що за угодою про обмін полоненими ховається ще одна значуща для України подія – примара майбутнього миру.
БЛИСКУЧА СПЕЦОПЕРАЦІЯ З ОБМІНУ ПОЛОНЕНИМИ
У той пізній вечір середи, коли країна дізналася про обмін полоненими, у більшості українців переважала одна емоція – нарешті, попри знущання та тортури, наші захисники повертаються додому. Це перемога, і за своїм значенням для нас вона не менша, ніж успішний контрнаступ на Харківщині.
Детальніше про те, як і ким здобувалася ця перемога, ми, звісно, дізнаємося лише після війни, але перші висновки можемо зробити вже сьогодні.
Отже, що ми маємо в сухому залишку?
Перше. Україна та світ отримали потужний сигнал: ми своїх не кидаємо, ми будемо боротися за наших захисників за будь-яких обставин. І ця боротьба буде успішною.
205 українських військових, з них 108 – захисники «Азовсталі» – були обміняні на одного Медведчука і ще 55 російських військовополонених оптом на додачу.
За умовами обміну, п’ять старших офіцерів – командир полку «Азов» Денис Прокопенко, його заступник Святослав Паламар, морпіх Сергій Волинський, нацгвардійці Денис Шлега та Олег Хоменко – до кінця війни будуть перебувати в Туреччині.
Слідчі СБУ якісно «випотрошили» Медведчука стосовно діяльності російської агентури, але за давнім українським звичаєм, не обійшлося й без політики. Зрозуміло, Медведчук дав належним чином оформлені і задокументовані покази проти Петра Порошенка у вугільний справі, які тепер можуть бути використані у судовому процесі без його фізичної присутності.
Друге. Українська розвідка, спецслужби, політичне керівництво країни та дипломати довели, що вони готові проводити багатоходові спеціальні операції.
У цій блискучій спецоперації першу скрипку зіграло Головне управління розвідки МО України, яке очолює генерал Буданов. Обмін проводився у тісній взаємодії зі Службою безпеки України, яка декілька місяців тому затримала сумнозвісного Медведчука, та із МВС.
Для розуміння читачів: Головне управління розвідки МО України формувалося, на відміну від Служби безпеки України, як абсолютно новий розвідувальний орган. З одного боку, завдяки цьому вдалося уникнути «родимих плям» радянського спадку. З іншого – весь свій досвід, усі свої успіхі та провали розвідслужба отримувала в процесі власної діяльності, проведення власних операцій.
Сьогодні ГУР довело ефективність своєї роботи (а про яку кількість успішних операцій ми просто не знаємо!), багато хто з експертів, до яких я поки що не належу, порівняють її з ізраїльським МОССАД та британською МІ-6. Головне, щоби вона і в подальшому залишалася професійною, політично нейтральною та патріотичною.
Третє. Україна довела, що вона є державою, відповідальною перед країнами-партнерами.
Безумовно, обмін не відбувся би без міжнародної та дипломатичної складової, роботи МЗС України, Офісу Президента і особисто глави держави Володимира Зеленського. Поки що за кадром залишається роль у цьому процесі кримських татар та особисто голови Фонду держмайна Рустема Умерова, УСТАМ
До Саудівської Аравії вдалося вивезти 10 іноземців (американців, британців, шведа і марокканця), які воювали в складі ЗСУ, потрапили в полон та були незаконно засуджені до смертної кари. Безумовно, наші партнери, які знали про загальні контури операції, будуть вдячні нам за такий крок.
До речі, участь спадкового принца саудитів Мухаммеда ібн Салмана як посередника в процесі обміну може значно посилити американський нафтовий фронт проти Росії. Після вбивства палестинського журналіста Хашоґґі, в організації якого американці звинуватили принца, відносини між США та Саудівською Аравією значно погіршилися.
Однак після звільнення американських військовополонених відбулася розмова між Джо Байденом та принцом Мухаммедом, яка свідчить про перші кроки до потепління відносин, а отже про можливу участь Саудівської Аравії, як однієї з найбільших нафтовидобувних країн, у санкціях проти росії.
І наостанок. Президент Туреччини Реджеп Ердоган зіграв серйозну роль в організації обміну полоненими та вчергове раз довів свою ефективність як посередник.
Це не лише підвищує роль власне Туреччини як регіональної наддержави, а й наближує до втілення в життя однієї з найзаповітніших мрій її президента – увійти в історію як посередник, який сприяв укладенню мирних домовленостей між Україною та росією.
МИР МОЖЕ БУТИ БЛИЖЧЕ, НІЖ МИ ДУМАЄМО
Цю фразу сказав мій товариш, коли ми обговорювали наслідки операції з обміну полоненими. Насправді, це не просто влучний вислів, а висновок, зроблений на підставі тих фактів, які нам відомі.
Реджеп Ердоган дійсно прагне бути посередником у проведенні мирних переговорів між Україною та росією. Про це відомо всім, і це публічно оголошена амбіція турецького президента. Саме на його запрошення другий тур україно-російських перемовин відбувся у Стамбулі.
Попри відсутність домовленостей на цьому етапі і призупинення переговорів взагалі, турецькому президенту вдалося протиснути разом з ООН зернову угоду, яка розблокувала українські порти. Нагадаю слова Ердогана, що досвід укладення зернової угоди можна і потрібно використати для укладення загального комплексу мирних домовленостей між Україною та росією.
Переконаний, що турецький політик – не просто ретранслятор російських поглядів на мир з Україною, як здавалося багатьом оглядачам після його візиту разом з генсеком ООН Антоніу Гутерришем до Львова та розмови з Президентом Володимиром Зеленським.
Реджеп Ердоган – ані не проукраїнський, ані не проросійський, ані навіть протурецький політик. Він, якщо можна так сказати, – політик “проердоганівський”, який не бачить себе окремо від Туреччини.
Також необхідно звернути увагу принаймні на ще дві речі. По-перше, це заява Ердогана після оголошення мобілізації, в якій він наголосив, що цей захід негативно впливає на зусилля задля досягнення миру. На мій погляд, – простий і зрозумілий сигнал путіну.
По-друге, це злив параметрів майбутньої мирної угоди, за якою рашистські війська виходять з України, а лише в Криму під контролем ОБСЄ та ООН проходить референдум про те, якій країні належатиме півострів. Останні події дозволяють розглядати цю інформацію не просто як фейк, а скоріше як пробну кулю для зондажу суспільних та елітних настроїв.
Всі наведені факти не означають, що вже сьогодні йдуть супер-засекречені переговори, на яких обговорюються конкретні контури майбутніх мирних угод. Скоріше за все, це свідчить про те, що окремі політики, зокрема турецький президент Реджеп Ердоган та генсек ООН Антоніу Гутерриш активно лобіюють поновлення мирних переговорів.
І за великим рахунком, вони переконані в ефективності своїх зусиль.
Погляди автора можуть не співпадати з позицією Kyiv Post.
