І до, і після нападу Німеччини на Радянський Союз під час Другої Світової війни радянський юрист Арон Трайнін пропонував криміналізувати злочин агресії. Статут Міжнародного військового трибуналу передбачав кримінальне покарання за ведення агресивної війни, і саме цей злочин був предметом розгляду на Нюрнберзькому процесі. Злочин агресії часто називають «матір’ю всіх злочинів», або «найтяжчим міжнародним злочином». Оскільки інші міжнародні злочини є похідними від злочину агресії, всі вони розглядаються як його складові.
Як наголошував американський юрист Бет Ван Шаак, Арон Трайнін виходив із того, що міжнародне право – це не право сили, а сила задля миру. Він також наполягав на тому, щоб держави-переможці криміналізували злочин агресії і створили постійно діючий міжнародний суд. Парадокс: Радянський Союз і прогресивні ідеї міжнародного права… Зрозуміло, що через політику своєї держави Трайнін не міг говорити про це відкрито на засіданнях комісії, яка готувала Лондонську угоду про Міжнародний військовий трибунал (відомий як Нюрнберзький процес). Свою ідею він проштовхував через чехословацького посла Богуслава Ечера, часто не вказуючи автора…
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Але то було в 1945-му. Зараз у пропозиції України щодо “Спеціального трибуналу” над вищими посадовими особами РФ автори є, і робота в цьому напрямку розпочалась іще в останні дні лютого, коли провідний британський фахівець міжнародного права професор Філіп Сендс опублікував у газеті “Файненшел Таймз” статтю, в якій підняв питання створення спеціального трибуналу над вищим керівництвом РФ за злочин агресії проти України. Українські правники працюють разом із зарубіжними колегами, серед яких британці (зокрема Філіп Сендс, Дапо Аканде, Ааріф Ейбрем), американець Алекс Вайтінг і австралійка Кері МакДаґалл. Із українців можна назвати, насамперед, Міністра закордонних справ Дмитра Кулебу, суддю Європейського суду з прав людини Миколу Гнатовського і посла МЗС Антона Кориневича.
Як працюватиме трибунал?
Слід зауважити, що на російських високопосадовців не поширюється юрисдикція жодного постійно діючого міжнародного органу. Міжнародний кримінальний суд в Гаазі розслідує ситуацію в Україні, проте його юрисдикція поширюється на три види найтяжчих міжнародних злочинів: злочин геноциду, злочини проти людяності і воєнні злочини. Цей суд не може розглядати злочин агресії проти України, тому що ні Україна, ні Росія не ратифікували Римський статут і поправки до нього. Подібним чином, з огляду на склад Ради безпеки ООН і право вето її постійних членів, не можна очікувати, що вона засвідчить факт агресії проти України і спрямує цю справу до Міжнародного кримінального суду.
Отже, нам потрібен Спеціальний трибунал як доповнення до МКС. Він не буде альтернативою МКС, а буде його доповненням у контексті юрисдикції над злочином агресії проти України.
Злочин агресії Росії проти України вже визнано в резолюції Генеральної асамблеї ООН, а тому спеціальний трибунал може бути найлегшим способом покарання російських керівників. Проте важливо, щоб члени міжнародної спільноти мали бажання втілити в життя ідею створення цього трибуналу.
Кого судитимуть?
У Нюрнбергу мали судити високопосадовців, воєначальників та інших осіб, включно з підприємцями, які доклалися до переозброєння Німеччини після Першої Світової війни. Врешті, єдиним підприємцем, якого засудили, став Густав Крупп, фірма якого випускала для Рейху важливу військову техніку, використовуючи рабську працю. Сьогодні ми не знаємо, хто постане перед нашим трибуналом, але точно знаємо, що за цю жахливу агресію проти України відповідальний не тільки Путін і не тільки державний апарат і військове керівництво, а й пропагандисти, олігархи, бізнесмени й дипломати (останні, наприклад, закликали стратити бійців полку «Азов»). Але певно, що ключовими фігурами мають бути представники військово-політичного керівництва Російської Федерації.
Що міжнародне співтовариство вже зробило в цьому напрямку?
Натепер ідея створення Спеціального трибуналу із злочину агресії проти України підтримана двома резолюціями ПАРЄ, резолюцією Європейського парламенту, декларацією Парламентської асамблеї НАТО, резолюцією Парламентської асамблеї ОБСЄ і резолюцією парламенту Литви. Примітно, що Парламентська Асамблея Ради Європи стала першим міжпарламентським форумом, потужною платформою, де необхідність створення такого трибуналу була офіційно визнана в резолюції. Більше того, були визначені майбутні контури трибуналу, а саме можливість створити його на основі угоди з Радою Європи зі штаб-квартирою у Страсбурзі і основними країнами-членами Ради Європи. Ця концепція не ідеальна, але варта уваги і розгляду. Наша делегація в ПАРЄ багато попрацювала над цією резолюцією, а доповідач із цього питання – польський депутат пан Александер Почей врахував усі наші зауваження таким чином, щоб вимоги України щодо відповідальності добре лягли на юридичне полотно і узгоджувалися з політичною позицією різних делегацій з різними політичними вподобаннями. Не має бути політики в питанні відповідальності за порушення миру в Європі і вбивства дітей та інших мирних громадян.
Висновок
Нюрнберзький процес був одним із проявів «Сили, яка віддає данину Розуму» – як сказав, відкриваючи процес, головний прокурор від США Роберт Джексон. Ми очікуємо, що промова поки невідомого нам правника, який відкриватиме Спеціальний трибунал над вищим військово-політичним керівництвом Росії за їхній злочин агресії проти України, перевершить слова Джексона і засвідчить те, на чому наполягає міжнародна спільнота – НІКОЛИ ЗНОВУ. Тільки суворо покаравши зло, можна не дати йому змоги повторитися в майбутньому.
Оригінал англійською тут.
Погляди, висловлені у статті, належать автору і не обов’язково сбігаються з поглядами Kyiv Post.
