ПОГЛЯД: Українська війна та великий розрив сприйняття

Люди у світі завжди поділялись на дві групи: тих, хто діє, і тих, хто пасивно тримається осторонь. Я називаю це великим розривом сприйняття. Розрив існував завжди, але війна в Україні зробила його набагато більш вираженим. Розглянемо обидві групи уважніше.

Перша група: апатичні

Перша група страждає прищепленою ззовні безпорадністю. Бомбардовані разючими повідомленнями про геноцид та руйнування, представники цієї групи засмучені, тому що статусу-кво більше не існує. Звичка жити нормальним життям є потужним психологічним захистом, і ці люди просто хочуть повернутися до звичного перебігу життя. Вони замкнені у своїх коконах і не хочуть нічого більше чути про війну, тому що вона руйнує їхній звичний погляд на світ. Ці люди схожі на зомбі, які щодня роблять одне й те саме, не надто замислюючись. Вони не хочуть нічого чути про Україну, їм байдужа Україна. Насправді ця війна їх злить, тому що їхні рахунки за електроенергію різко зросли. Я навіть помітив, що деякі люди з цієї групи заздрять тій увазі, яку приділяють українським біженцям. Ці люди центристи та релятивісти, вони вважають, що нейтралітет і переговори вирішують усі проблеми у світі.

«Українська влада вбиває свій народ, воюючи з Росією. Треба домовлятися з Росією. У кожного народу своя правда. Пропаганда працює з обох боків». У кращому випадку це дурість, егоїзм і апатія. У гіршому – психопатія. Світові знаменитості також не захищені від впливу російської пропаганди. Один відомий музикант (який втім забажав зберегти анонімність) постійно радить Україні домовлятися з Путіним. Мені цікаво, він говорить це з добрих намірів і просто введений в оману проросійською пропагандо, чи просто хоче повернутися до звичної прибуткової співпраці з Росією? Напевно за його розкішного способу життя музикантові просто стало не вистачати грошей.

Група друга: діячі

Представників другої групи війна лише підштовхнула до дій. Вони стали ще більш активними на кількох фронтах: соціальні мережі, написання статей, особисте життя, волонтерство, боротьба з ворогом безпосередньо на полі бою. До лав української армії долучились представники усіх верств суспільства, навіть ті, хто ще кілька місяців тому не уявляли себе солдатами. І справді, багато хто з них вже поклав життя за свободу батьківщини, намагаючись зупинити російську орду. Вони добре розуміють, що Україна насправді бореться за всіх нас. Говорячи «за всіх нас», я маю на увазі цивілізований світ, який прагне стверджувати цінність прав людини. Якби Україна не протистояла російській агресії, вже кілька місяців тому по вулицях Варшави котилися б Z-танки, а я, можливо, опинився б у братській могилі. Ви скажете, що я надто драматизую, але я просто кажу вам жахливу правду. У своїй новій статті президент Польщі Анджей Дуда пише про те, що Росія прагне колишньої «величі». У спотвореній свідомості росіян кожен, хто чинить опір русифікації, є нацистом, який заслуговує смерті. І ще краще, якщо це буде болісна, принизлива смерть. Наш звичний спосіб життя зараз в небезпеці. І це вже не гіпотетичний академічний аргумент. Ворог зовсім близько. Друга група це розуміє і готова зробити все можливе для захисту свободи та прав людини.

Геноцид переслідує людство

Кожного разу, коли десь у світі відбувається акт геноциду, міжнародне співтовариство засуджує його та обіцяє не допустити його повторення. На жаль, геноцид нікуди не дінеться. Дехто каже, що глобальний уряд може це зупинити. Але не обманюйте себе. Найбільше, що ми можемо тут вдіяти, це бути пильними та одразу повідомляти світу, що геноцид або вже відбувається, або ось-ось відбудеться. Дегуманізація окремих груп і націй є головною ознакою того, що ми маємо справу з першими етапами геноциду.

Термін геноцид ввів Рафаель Лемкін, польсько-єврейський юрист. Через кілька десятиліть після цього, після незліченної кількості засуджень акті геноциду його привид все ще переслідує людство.

Пустити людині кулю в голову і викинути в канаву, як тварину. Це і є російське «визволення». Те, що зараз відбувається в Україні, повторює долю вбитих у Катині польських офіцерів і польської інтелігенції. Поляки були «визволені» радянською Росією в 1940 році. Тоталітарні режими завжди націлюються в першу чергу на інтелігенцію, тому що цей суспільний клас становить найбільшу загрозу для загарбників. Нацистська Німеччина та Радянська Росія наперед мали докладні списки тих, кого треба вбити, коли вони вдерлися до Польщі. Вчителі, священики, бізнесмени, юристи, лікарі. Совєти, зокрема, ненавиділи будь-яку культуру. Звучить дуже знайомо? Так і є.

Росія насправді не сприймає Польщу як суверенну державу. Тоді чому Росія святкує День Соборності 4 листопада на згадку про народне повстання, яке вигнало польсько-литовські окупаційні війська з Москви в 1612 році? І чи вигадана держава зупинила більшовицьку орду в 1920 році, відкинувши її назад до Росії? Я називаю Росію найбільшою нацією на планеті, яка продукує газлайтінг. Що таке газлайтінг? Це витончена форма психічної маніпуляції, спрямована на підрив чиєїсь самосвідомості. Росія робить саме це, звичайно, у гігантських масштабах. Коли вигаданий державний наратив не спрацьовує, Росія звертається до теми Другої світової війни та звинувачує Польщу в її розв’язанні. Польща сотні років протистояла русифікації. Очевидно, нам потрібно терміново провести денацифікацію. Хтось купився на пропаганду, комусь просто промили мізки і він почав сприймати Польщу як ще одну країну, яку потрібно денацифікувати.

Російські еліти знають, як вся ця денацифікаційна риторика трагікомічна. Вони кидають слово «нацист» у суто пропагандистських цілях. Якщо це говорить Росія, значить це правда! Як романтично. На жаль, у світі не бракує ідіотів, які вірять, що Росія — це витончений балет. Покажіть їм YouTube відео з Ізюма, і вони скажуть, що це … діпфейк. Коли я зустрічаю прихильників Росії, то ставлю їм три запитання: «Ви говорите російською? Ви коли-небудь були в Росії? Якщо ви любите Росію, чому б вам просто не переїхати туди?» Звичайно, деякі чудово говорять російською. Деякі. Більшість не можуть скласти жодного речення російською. Більшість ніколи не переїде до Росії. Я припускаю, що вони просто не хочуть змінювати свій безглуздий романтичний погляд на цю країну.

Коли я дивлюся на військові паради на Красной площади і бачу, як солдати марширують строєм, і дівчата з білими стрічками у волоссі марширують строєм, я розмірковую: «Про що вони думають? Невже їм справді настільки промили мізки?» Навіть якби сам бог захотів би дати мені можливість взяти участь у цьому параді, щоб я зміг відчути, як саме вони думають, я б з повагою відхилив таку пропозицію. Я занадто ціную ясність власного розуму. Точно зрозуміти, як саме вони думають, було б все одно, що зазирнути у свідомість серійного вбивці.

Хоча я й не знаю, що думають російські загарбники в Україні, я можу здогадуватися. Мені здається, що експерти аналітичних центрів і політики недооцінюю вагомість впливу російських жінок. Коли жінка каже своєму коханому, будь то чоловік чи наречений, принести їй відрубану голову як трофей, очевидно, що у цій історії щось не так. Чи я несвідомо для себе потрапив у шоу в жанрі жахів?

Як хтось із хоч краплею розуму може хотіти, щоб світ контролювався Росією та Китаєм? Я знаю, що в Африці Росія має величезну підтримку. І це якраз не дивно. Африканські країни свого часу зазнали жахливого нелюдського поводження з боку країн Заходу. Вони зачаїли образу. Я розумію це. На жаль, африканці будуть глибоко розчаровані, коли побачать справжнє лице Росії та Китаю. Так, у США є свої недоліки. Чи є США егоїстичною імперією? Звичайно є. Кожна імперія має свої холодні егоїстичні розрахунки. Але світ, контрольований Росією та Китаєм, був би глобальним Гулагом. І тоді всі ці поціновувачі багатополярного світу, які вихваляють Дугіна, благали б, щоб США знову стали світовим поліцейським.

Дехто у світі не хоче нічого чути про геноцид. Їм байдуже до України. Насправді Україна їх дратує. Вони просто хочуть, щоб їх розважили. Гітлер нібито сказав: «Хто, зрештою, сьогодні говорить про знищення вірмен?» На жаль, Гітлер мав рацію. Путін хоче, щоб світ забув про Україну. Поки світ уважно дивиться, він не може вбити мільйони «нацистів» в Україні.

Німеччина, батьківщина реального нацизму, знову заграє з Росією. Як поляк, я знаю, що це поганий знак. Іноді я думаю, як би виглядав світ, якби план Моргентау щодо демілітаризації та поділу Німеччини на три частини був реалізований після Другої світової війни.

Солодкоголосий ООН

Я сумніваюся, що організація, яка не платить своїм стажерам, є надійним партнером на світовій арені. Я розумію, що ООН — величезна організація, і їй потрібно пройти через нескінченну поцедурну тяганину, щоб щось зробити. Проте минули роки, а змін на горизонті не спостерігається. Пам’ятаю, як я читав про інтернів, які спали в наметах. Чи так виглядають сьогодні рівність і різноманітність? Тут доречно цитувати Джо Байдена: «Давай, хлопче!» Навіть у Біблії сказано: «По вчинках їх пізнаєте». Тому ні, не розраховуйте на те, що ООН врятує світ. Я не сумніваюся, що в ООН працюють дипломати та політики з добрими намірами. Ідеалісти, які хочуть змінити світ. Але з часом ідеалісти перетворюються на киплячих від злості циніків, які посміхаються крізь сціплені зуби. Тільки так можна просунутись кар’єрними щаблями у цьому політичному зміїному клубку. Щоб було зрозуміло, такі психопатичні риси, як впевненість у собі, чарівність і здатність до адаптації, життєво важливі в політиці. Ефективним лідерам потрібен певний домішок психопатичних рис. Варто мати гнучкий та меткий розум. Як сказав Брюс Лі: «Будь водою, друже». Жорстке мислення – це для лідера провальний шлях. З іншого боку, тотальні психопати стають жахливими лідерами, тому що вони абсолютно егоїстичні.

Україна отримує набагато більше, маючи таких потужних союзників, як Ілон Маск і Річард Бренсон. Вони оперативно надають практичну допомогу та цінні поради. А організаціям із туманними та малодосяжними цілями, як-от ООН, потрібен рік, щоб пройти через низку бюрократичних перепон, перш ніж прийняти просте рішення. А у війні з Росією навіть тиждень може змінити все.

Український Starlink

Нам потрібен український Starlink. Що я маю на увазі? Послухайте мене. У вас коли-небудь виникала ідея, яка потім губилася, тому що ви не змогли її одразу записати? А навіть коли ви це записали, що тоді? Стартапи потребують часу для втілення. А ви тим часом падаєте духом і викидаєте ідею, яка здатна змінити світ, у смітник. У вас є кошти для втілення проєкту, але немає часу на підприємництво. Нам потрібна платформа, яка стала б ринком ідей для всіх нас, а не лише для тих, хто має доступ до багатих і впливових. Скажімо, у бідного фермера в Індії виникла геніальна ідея. Але, на жаль, у нього немає потрібних зв’язків. Він не знає, що робити зі своєю ідеєю, тому просто забуває про неї. Але якби він міг завантажити свою ідею на спільну цифрову платформу ідей, могло б виявитися, що хтось в Україні має іншу ідею, яка чудово поєднується з ідеєю фермера. Ось як глобальний обмін ідеями може призвести до великих змін. Так багато цінних ідей втрачається щодня. Я іноді пригадую імена українських героїв. Я читав їхні біографії. Філологи, філософи, освічені люди, здатні змінити світ. Але вони пішли від нас. Російські варвари вбили їх. Викинули їх у канаву.

Я знаю, що втілити мою ідею в реальність буде непросто, але я щиро вірю, що в українців достатньо потужності розуму, щоб це зробити. Вважайте це моїм внеском у нашу спільну перемоги.

Я щиро сподіваюся, що перемога України відкриє нову еру, ведучи людство у напрямку справді глобальної цивілізації, де війни стануть архаїчним пережитком племінного минулого. Але цього не відбудеться, якщо імперіалістична Росія продовжуватиме погрожувати людству ядерною зброєю. Чому? Бо вони здатні на все.

Адам Боровський мешкає у Варшаві та працює журналістом у сфері міжнародних відносин. Він писав статті для найбільш поважних південнокорейських і тайваньських ЗМІ та є автором ще не опублікованого роману про альтернативну реальність «Евтаназісти». Також Адам мандрує світом, і певний час працював у Ченду, в Китаї.

Оригінал англійською тут