Часто, коли ми спостерігаємо за конфліктами глобального масштабу, політичний ландшафт виглядає у дещо спрощеному світлі, у якому позиція нашої власної країни здається чіткою та однозначно обгрунтованою.
Між тим, британцям варто нагадати, що менш ніж за сім тижнів до оголошення Великою Британією війни з Німеччиною в 1939 році у центрі Лондона, під прапорами Співдружності, пройшов мітинг, в ході якого 30 000 англійців висловили свою підтримку британським фашистам та їхньому баченню майбутнього Європи. Їх очолював Освальд Мослі, який із притаманною йому харизматичністю виголосив тоді одну з найбільш полум’яних своїх промов. Навіть у Британії було тоді чимало прибічників фашизму та ультранаціоналістів-патріотів. Якби операція «Морський лев» – заплановане Гітлером вторгнення до Британії – вдалася, він знайшов би тут чимало слухняних своїх прибічників-колаборантів.
Україна та Угорщина готують двосторонній документ
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ми, британці, неохоче згадуємо про цей профашистський мітинг у центрі Лондона, тому що про це неприємно згадувати, але в цьому немає нічого особливо дивного чи ганебного. Основоположний принцип будь-якої нації, яка справді вірить у свободу, полягає в тому, що вона готова битися, аби захистити право кожного громадянина висловлювати погляди, які в чомусь не співпадають із пануючими у суспільстві поглядами, якими б помилковими вони не здавалися більшості та яким би обтяжливим не здавався захист права носіїв цих поглядів на свободу їх висловлювати.
Напередодні загальнонаціональних виборів, які мають відбутися 4 липня, Найджел Фараж, лідер правоцентристської «Партії реформ», припустив, що Росія якимось чином спровокували розпочати вторгнення в Україну, визнавши при тому, що Україна є суверенною державою. Не дивно, що багато хто у Британії, особливо ті, хто переїхав сюди з інших країн, вважають такий поворот подій несподіваним і таким, що викликає занепокоєння.
Але принципово важливим є те, що, хоча у Британії є величезна кількість політичних діячів із дуже різними поглядами, переважна більшість британців, безперечно, і серцем, і розумом стоять на боці України.
Чому Велика Британія підтримує Україну
Аби пояснити, чому Україна може впевнено розраховувати на підтримку Великої Британії, можна написати довге та складне психоаналітичне есе, але задля лаконічності я хотів би торкнутися перш за все трьох найважливіших аспектів: політичного, історичного та міжнародного.
Що стосується політичного: Британія має довгу та складну історію, але в основному британці досить впевнено йшли дорогою свободи. Хоча іноді вони й збивалися з прямої дороги на манівці, але більшість часу все ж таки намагалися вибудувати в країні такий суспільний устрій, за якого найбільше уваги приділяється забезпеченню прав та свобод людини, хоча й в рамках колективної ідентичності та відповідальності.
Тисячоліттями на наших не надто привітних скелястих островах, які за цей час стали рідною домівкою для багатьох конкуруючих племен та народів, формувалась ідеологія радикального індивідуалізму. У поєднанні з браком самодостатності через природну обмеженість острівних ресурсів, менталітет першопроходців міжнародної торгівлі сформував породу людей, які досить упереджено сприймають централізовану владу, тим більш коли ця влада намагається обмежити право індивіда вільно торгувати де завгодно і з ким завгодно.
Упродовж століть британські монархи мали чимало клопоту через такий менталітет своїх підданих, але в решті-решт монархія досить вдало вбудувалась у конституційні структури Британії, які відрізняються своєю збалансованістю. Сьогодні британці мають ефективну систему контролю виконавчою владою, яка відображає вищевказане ставлення до влади, яке сформувалося у британців протягом століть.
Наш обраний лідер раз на тиждень звітує про зроблене ним перед монархом – це британська форма суто ритуальної підпорядкованості, оскільки монарх не тільки не є обраним главою держави, але й у наш час жодним чином не долучений до реальної виконавчої влади. Ця система певним чином обмежує владу окремих її гілок та нагадує нашим лідерам, що незалежно від того, яку підтримку вони здобули серед виборців, вони нічого не вирішують одноособово й на власний розсуд. Ця історично сформована система, на перший погляд дещо заплутана та не до кінця продумана, насправді є дуже витонченою. Хоча декому вона може видатися застарілою, насправді ця система досі є майже геніальним засобом нейтралізувати найнебезпечніші крайнощі демократії та демагогії, про які писали ще філософи стародавньої Греції. Якби мені доручили побудувати ідеальне суспільство на іншій планеті, я б не ризикнув спробувати відтворити таку систему з нуля, але як продукт тривалої політичної еволюції він досі чудово працює.
Важливо те, що ця система відображає національний характер, який не має особливого пієтету до будь-якого типу влади, будь то влада виборна, спадкова чи, особливо, автократично нав’язана згори.
Коли ми, британці, спостерігаємо за діями автократів, зокрема за протизаконним та брутальним застосуванням сили проти українського народу з боку Росії, ми відчуваємо відразу до глибини душі. Це владне насильство топче також і століття наших власних таких непростих зусиль забезпечити права й свободи людини та здолати різноманітні форми автократії.
У ХVIII столітті британці обурювались спробами якобінців забезпечити демократичну рівність усіх французів перед законом, яка згодом вилилася в авторитарне кровопролиття найгіршого гатунку. Хоча у нас було чимало прибічників соціалізму, у ХІХ-му та ХХ-му століттях марксизм та його наполягання на переважанні колективного над індивідуальним завжди входив у суперечку з глибинним британським індивідуалізмом. Марксове насіння впало тут на непідходящий ґрунт. Сьогодні, у ХХІ-му столітті, ми не знаємо, що нам робити із невеликою кількістю країн, які підтримали вторгнення в Україну, але незалежно від кольору їхнього прапору та шкіри, все це авторитарні країни, тому нам із ними точно не по дорозі.
Історичний досвід
Друге джерело нашої підтримки України – історичне. У минулому столітті ми також певний час були одинокими перед лицем загрози з боку нацистської Німеччини, яка намагалась знищити весь наш спосіб життя, яка руйнувала своїми бомбами наші міста, але ні терор націстів, ні їхній шантаж і блокада, ні безжальне насильство не здатні були приборкати наш інстинкт свободи. Сьогодні ми спостерігаємо те саме в українському народові, який бореться за власне виживання, за можливість безперешкодно плекати ідеї свободи та демократії, творити власну історію та розбудовувати національну культуру у протистоянні нахабній, нелюдській російській диктатурі.
Історичні обставини, в яких сформувався свободолюбний досвід британців та українців, дуже різні, але наше відчуття жаху від того, що наразі відбуваєтьсяся в Україні, ґрунтується на глибокому співпереживанні. Ви можете запитати, чому ж цього не сталося з британцями раніше, наприклад у 2014 році. Я думаю, що відповідь на це питання полягає в тому, що тоді британці були куди менш обізнані про те, що відбувалося в Україні. Але повномасштабне вторгнення Кремля та, особливо, його геноцидний нелюдський характер пробудили справжній дух британців.
Демократичний розвиток
І нарешті про третій аспект. Велика Британія, як і інші європейські держави, впевнено йде шляхом демократичного розвитку. Це правда, що ми вийшли з ЄС, і цьому (на мій погляд, сумному) рішенню є складні пояснення, але загалом наше бачення майбутнього є цілком демократичним і заснованим на ідеї вільної співпраці. Ми всі хочемо жити у світі, в якому уряди підзвітні своїм народам, де усі рівні перед законом і де народи не змінюють кордони й не захоплюють чужі землі силою, порушуючи міжнародне право.
Такий погляд на світ випливає з нашої історії, про яку я згадував вище, зокрема й з нашого власного імперського досвіду. Але він також ґрунтується на раціональних політичних та економічних принципах, які сформувалися в результаті нашої взаємодії з багатьма народами, особливо в Європі. Бачення кращого способу управління людьми, ніж підкорення їх імперській могутності, яке було характерним для нашого минулого, тим більш приваблює нас у наш час. Тому ми легко знаходимо спільну мову з іншими країнами, які прагнуть забезпечити людству безпеку та мир у такий же демократичний спосіб.
Важливим є те, що всі три вказані аспекти, на яких грунтується стійкість підтримки України з боку британців, значно ширші й грунтовніші за швидкоплинні перипетії боротьби політичних партій. Саме тому підтримка нації, яка прагне захистити свою свободу та своє право на існування, не є для британців якимось вузькопартійним питанням. Коріння їхнього сприйняття війни в Україні сягає набагато глибше в історичний ґрунт, ніж гарячкова нервовість сучасної політики.
Мене особисто розчаровує те, що наша оборонна стратегія та наші відносини з Україною не були домінуючим фактором у цій передвиборчій кампанії. Адже якщо вибухне загальноєвропейська війна, неефективність влади на оборонному фронті зробить усі наші політичні та економічні проєкти взагалі неактуальними. За такого сценарію зростання вартості життя, інфляція та хвиля мігрантів, очевидно, стануть вже не найбільшою проблемою для нас. Ми зараз повинні визначити для себе чіткі пріоритети.
Якими б швидкоплинними не були передвиборчі баталії та пріоритети політичних опонентів, підтримка України з боку британців залишається непохитною.
Чарльз Кокелл, професор астробіології Единбурзького університету.
Погляди висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
