Повномасштабна війна в Україні змінила якщо не нинішній світовий порядок, то принаймні систему міжнародних відносин.
Найбільших змін зазнав Європейський Союз, а саме в торгівлі та енергетиці, оскільки європейські держави припинили більшість контактів з Росією в цих секторах. ЄС також перелаштувався структурно. Хоча реформ інституцій ЄС не було, ролі держав-членів змінилися. Польща – один із «нових» членів ЄС – вийшла на перший план разом із Німеччиною та Францією.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Як європейська родина ладнала раніше
Франція та Німеччина традиційно були ядром Європейської Співдружності, оскільки початкова ідея створення економічного, а згодом і політичного союзу випливала з необхідності уникнути нового конфлікту між Берліном і Парижем, який був рушієм історії Західної Європи від середньовіччя до кінця Другої Світової війни.
З 1950-х років до складу Союзу входили держави, які стали магнітом для інших країн. Роль Берліна та Парижа різко зросла після падіння комуністичної системи. Саме тоді країни Центральної та Східної Європи приєдналися до Союзу в 1990-х і 2000-х роках. На початку 21 століття Європейська сім’я складалася з чотирьох частин.
- Найбільші економіки ЄС – Німеччина, Велика Британія та Франція. Їхні лідери диктували умови, на яких має існувати Союз.
- Інші розвинені економіки – переважно в Західній Європі, нерозривно пов’язані з ядром Союзу економічно та політично.
- Країни Південної Європи – Греція, Кіпр і Мальта – не пов’язані значною мірою з іншими державами-членами та залишаються форпостом ЄС у середземноморському регіоні, що з’єднує Європу з Близьким Сходом та Північною Африкою.
- Постсоціалістичні, «нові» члени Союзу. У цьому списку – Польща та країни Балтії. Ці країни прагнуть побудувати регіональний простір, який міг би стати противагою західній частині ЄС.
У період з 2010 по 2022 рік почала трансформуватися система, яка набула стабільності кількома роками раніше. За 12 років сталося 5 криз, кожна з яких змусила майже всі країни Союзу поступитися своїми позиціями на європейській арені. Постраждали майже всі країни, окрім постсоціалістичних.
Першим епізодом потрясінь стала економічна криза, яка послабила країни Південної Європи та показала неспроможність європейського ядра дійти згоди щодо плану дій для стабілізації економіки Союзу. Економічна криза передувала політичній нестабільності в Україні разом з подальшою агресією Російської Федерації та кризою мігрантів з Близького Сходу та Африки. Ці події показали, що Берлін і Париж досить слабкі, коли йдеться про захист себе та своїх європейських партнерів у протистоянні з авторитарними режимами. Крім того, члени ЄС не могли дійти згоди щодо того, хто візьме на себе тягар біженців, ставлячи під сумнів свою принципову здатність співпрацювати.
Потрясіння досягли апогею під час «Брексіту», оскільки в Союзі залишилися лише дві складові європейського ядра. Спалах кризи верховенства права між Брюсселем і Варшавою показав, що остання також може виявитися каменем спотикання.
Чого хоче Варшава
Польща, як одна з найбільших держав Центрально-Східної Європи, завжди прагнула отримати ключові позиції на європейському континенті. Останнім проєктом Варшави був Intermarium – альянс держав на чолі з Польщею.
Після 45 років перебування на московській орбіті Польща усвідомлює, що поразка України становитиме пряму загрозу, особливо тому, що Польща має кордон із Калінінградською областю Росії.
Таким чином, вторгнення Росії в Україну відкрило вікно можливостей для Польщі, і вона показала, що може захистити себе й допомогти іншим сусідам, а отже – стати одним із центрів ЄС разом із Німеччиною та Францією.
Як три країни демонструють своє лідерство
Від початку російського вторгнення в Україну Варшава стала одним із лідерів коаліції, яка підтримує Київ у цьому протистоянні. На відміну від старших великих держав ЄС, у період з лютого по липень 2022 року Польща виділила Україні 1,8 мільярда доларів військової допомоги. Це та політична підтримка, висловлена президентом та урядом Польщі, яка вплинула на імідж Варшави як борця за демократію у протистоянні з авторитарними режимами, що дозволяє їй змагатися за лідерство в Союзі.
Водночас Німеччина не дуже прагне допомогти Україні. Військова допомога Берліна була в шість разів меншою, ніж та, яку надала Варшава. Нерозуміння загрози, яку Москва становить для України та членів ЄС, підриває імідж німецького уряду як сили, що об’єднує Європу. Це, своєю чергою, вселяє відчай у німецьких політиків, передусім канцлера Олафа Шольца, а також німецького народу.
Франція надала Україні військову допомогу на 160 мільйонів доларів – удесятеро менше, ніж Польща. Така сума свідчить про те, що Париж, як і Берлін, не усвідомлює та не розуміє загрози безпеки для Європи, які може спровокувати поразка України, а також можливості для Франції посилити свою роль на континенті, про прагнення чого давно заявляв Еммануель Макрон.
Очевидно, що Варшава намагається розширити свій вплив у європейській спільноті та отримати більше влади у своєму регіоні. Великі держави ЄС втратили свій шанс продемонструвати себе як справді могутні уряди, лідери Європейської родини. Натомість вони поводяться, як занедбані гегемони минулого, які лише спостерігають, як авторитарні режими розривають демократичні країни на шматки.
Оригінал англійською тут.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково висловлюють позицію Kyiv Post.
