Смерть Михайла Горбачова стала смертю однієї з найвидатніших постатей 20-го століття, яка підняла «залізну завісу» та ініціювала переговори з президентом Рональдом Рейганом щодо контролю над ядерними озброєннями, аби зменшити ризик ядерної війни. Його смерть викликала шанобливу реакцію на Заході, в той час як в Росії його досі звинувачують у спричиненні хаосу, який призвів до розпаду Радянського Союзу як імперії, що згодом призвело до формування диктаторського режиму Путіна. У медичному звіті зазначається, що причиною смерті стала ниркова недостатність, але, ймовірно, причиною стало його розбите серце. Він був наполовину українцем, багато його родичів загинуло під час організованого Сталіним голодомору, який знищив мільйони українців, і він став свідком війни Росії проти України після того, як пообіцяв, що цього ніколи не буде. Я брала інтерв’ю у Горбачова і зустрічалась з його наступниками Борисом Єльциним і Володимиром Путіним під час окремих зустрічей, які були досить відвертими і допомагають зрозуміти, чому історія Росії була і продовжує бути такою трагічною.
У 1985 році Горбачов очолив Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), що складався з 15 республік та мав шість держав-сателітів Східного блоку (Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія, Чехословаччина та Східна Німеччина). Він вжив заходів, щоб покласти край холодній війні, уклавши зі США угоди про контроль над озброєннями, а також реформував економіку Росії та повернув суспільству громадянські свободи, щоб подолати трагічні наслідки десятиліть сталінізму. Але його політика не призвела до очікуваних результатів і спричинила хаос, розбрат серед окремих суб’єктів багатонаціональної імперії та боротьбу за владу з Єльциним, яку він зрештою програв.
До 1989 року, за чотири роки після приходу Горбачова до влади, мирні суспільні рухи за незалежність почали охоплювати спершу країни Східного блоку, кульмінацією чого стало падіння Берлінської стіни в листопаді того року. Генсек КПРС не став посилати туди радянські війська для придушення, і всі сателіти СРСР проголосили незалежність, як і багато радянських республіки, насамперед Україна. У серпні 1991 року Горбачов був заарештований прихильниками жорсткої лінії під час спроби державного перевороту, але звільнений через кілька днів. Зрештою, 24 грудня 1991 року він пішов у відставку, а 25 грудня 1991 року було офіційно проголошено про розпад СРСР. Президентом Російської Федерації став Борис Єльцин.
Період правління Єльцина з 1991 по 1999 рік також був бурхливим. Корупція була шаленою, а економічні показники стрімко знижувались, в той час як президент і наближені до нього особи ділили між собою багатства країни та державні корпорації. Єльцин — за спонуканням свого «помазаника» та наступника, колишнього шпигуна Володимира Путіна — надав КДБ широкі повноваження, що зрештою й дозволило Путіну створити абсолютну диктатуру, яка панує в РФ наразі. Протягом багатьох років Горбачов зневажав Єльцина та його популярність, коментуючи: «Він п’є, як риба… він недорікуватий, він верзе казна що, він як затерта платівка».
У 2000 році Путін перебрав Росію від Єльцина і почав правити нею залізною рукою. Він відновив в країні стабільність і перебудував її економіку завдяки стрімкому зростанню цін на нафту, газ і сировину. Але він вважав розпад Радянського Союзу «трагічною помилкою», яку слід виправити, і звинуватив Горбачова в тому, що той як наївний дурник повірив обіцянкам Заходу не розширювати НАТО у східному напрямку. Нещодавно в інтерв’ю NBC він описав ці події так: «Обманули дурачка», цитуючи фразу з російського дитячого прислів’я.
Я зустрілась з Путіним вперше в 1990 році, потім з Єльциним в 1992 році і з Горбачовим в 1993-му. Навесні 1990 року я відвідала вечірку, на якій були політики та військові з бази НАТО поблизу Бонна, на той час столиці Західної Німеччини. Путін провів п’ять років як шпигун КДБ у Східній Німеччині, і він був присутній на різних суспільних заходах, видаючи себе за письменника, який працює для східнонімецької газети в Дрездені. Його головним завданням був збір інформації про НАТО для Кремля, завдання, з яким він явно справлявся, враховуючи те, що він зміг потрапити за лаштунки і стати своїм на цій та інших вечірках, на яких були присутні політики та високопоставлені офіцери з Америки, Канади, Британії та інших країн Європи.
Ми розмовляли близько півгодини. Він дав мені свою візитівку. Через багато років, після того як він став президентом Росії, один західнонімецький журналіст сказав мені, що саме Путін і був тим хлопцем, з яким я спілкувалась на тій вечірці. Очевидно, він використав тоді чуже прізвище, якого я не пам’ятаю, але пам’ятаю, що він був люб’язним, чудово розмовляв англійською та німецькою мовами та ставив багато запитань про військові та політичні справи, перш ніж розчинитись у натовпі. Цей інцидент проявив його одержимість боротьбою з НАТО протягом усього життя, акторські здібності та надзвичайну хитрість, яка допомагала йому легко проникати у «ворожий стан» на найвищому рівні, щоб шпигувати чи налагоджувати контакти.
Того ж року він залишив КДБ і Німеччину. У 1996 році він приєднався до адміністрації Єльцина, у 1999 році став прем’єр-міністром, а у 2000 році – президентом Росії.
У лютому 1992 року я зустрілась у Москві з Єльциним, саме в той час, коли Росія перебирала спадок Радянського Союзу. Газети, на які я працювала – The Financial Post і Sun Media – послали мене та фотографа до колишнього СРСР на кілька тижнів, щоб ми написали хроніку його розпаду. Спочатку ми відвідали Україну, яка нещодавно на всеукраїнському референдумі проголосувала за вихід зі складу СРСР, а потім поїхали до Росії. В країні панував безлад, і все і всі охоче продавались. Я зв’язалась з сумнівним канадським бізнесменом, який легко та швидко зміг організувати для мене інтерв’ю з Єльциним.
Він запропонував ранкову зустріч, оскільки, за його словами, Єльцин зазвичай був п’яний під кінець дня. Я прийшла о 9 ранку, зачекала трохи, і мене провели в кімнату з нетверезим лідером, який щось говорив, але щось незрозуміле. Справжньої розмови не вийшло. Горбачов мав рацію щодо Єльцина: країна опинилася в руках популіста й алкоголіка. Оглядаючись назад, я розумію, що ним, ймовірно, вже тоді керував з-за лаштунків Путін, колишній агент КДБ із прихованими намірами, які він тримав і досі тримає при собі.
У квітні 1993 року мені запропонували взяти інтерв’ю у Горбачова в Альберті, де він отримував почесний ступінь Університету Калгарі. Я побачила його чарівним, теплим і привітним. У публічній промові перед нашим інтерв’ю він дуже критично висловився на адресу Єльцина і додав, що «схоже, він не розуміє серйозності його політики шокової терапії», а також сказав, що пишається тим, що «приніс свободу моїй країні і тим самим змінив життя мого народу». Пізніше та приватно я запитала його, як давнього комуніста та партапаратчика, чи було в нього прозріння, яке сприяло тому, що він наважився так різко змінити свою країну? Він відповів «так», і, за його словами, це сталося під час поїздки, яку він здійснив на ферму в Альберті на початку 1980-х років, коли він відповідав за сільське господарство в СРСР. Він сказав, що це докорінно змінило спосіб його мислення… та перебіг історії.
«Мій друг був послом у Канаді і сказав: «Ви повинні приїхати сюди», щоб побачити, які існують можливості. США – наддержава і наш ворог, але Канада – інший шлях, третій шлях», – сказав він. «Я пробув три дні на фермі, якою володіли батько, двоє його дорослих синів та їхні родини. Вони мені дуже сподобалися. Вони добре працювали разом, були хорошими людьми, хорошими фермерами, платили податки, піклувалися про своїх сусідів, жертвували на благодійність, і — що найголовніше — вони могли виробляти більше їжі, ніж колгосп в Росії з тисячею працівників. Тоді я зрозумів, що наша система неефективна і все потрібно змінити».
Очевидно, що всі троє лідерів Росії мали недоліки, тому що сама Росія теж має суттєві недоліки. Коли Горбачов і Єльцин залишили свої посади, обидва були непопулярні вдома, але Горбачов став героєм для декого (хоч і не для всіх) на Заході. «Він був найулюбленішим росіянином Німеччини», — написала Deutsche Welle після його смерті. Однак міністр оборони Литви Арвідас Анушаускас заявив, що «Горбачов був злочинцем, який наказав жорстоко придушити мирні протести у Вільнюсі, Тбілісі, Алма-Аті, Баку та інших містах. Покаяння не було… Єдиний плюс, що він підписав капітуляцію Радянського Союзу».
Свого часу Горбачов підтримав незаконну анексію Криму Путіним у 2014 році та заперечував можливість членства України в НАТО, на початку року навіть сказав одному із ЗМІ: «Війна між Росією та Україною? Це АБСУРД». А пізніше, після 24 лютого, він мовчав з приводу неспровокованого вторгнення Путіна в Україну, геноциду українців та помилки, яка заплямувала його спадщину.
Росія – це країна перманентної трагедії, яка намагається привнести трагедію скрізь, де це можливо. Російське слово «трійка» стало означати політичний режим, яким керують три впливові особи, але цей термін походить від російської традиції запрягати трьох коней, щоб тягнути важкі сани по снігу. На жаль, російська трійка зразка 1985 року складалась з мрійника, п’яниці та дволикого агента спецслужб. Замість того, щоб рухати країну вперед, вони здебільшого грали на взаємних протиріччях і діяли у підсумку на шкоду реальним інтересам народу Росії та світу в цілому.
Погляди, висловлені в статті, належать автору і не обов’язково збігаються з поглядами Kyiv Post.
Дивіться оригінальну статтю тут
