ПОГЛЯД: Чи є українці русофобами? Коротка відповідь іноземним друзям

Нещодавно мене звинуватили в ксенофобії щодо росіян, і це справило на мене глибоке враження.

Отож, під час зустрічі з моїм другом-іспанцем у Барселоні наша спокійна бесіда раптом переросла в суперечку. Я нещодавно дізналася, що моє улюблене кафе, де я завжди пила матчу, належить російській сімейній парі. Я сказала своєму другові, що більше туди не ходитиму. Це його, м’яко кажучи, здивувало.

Його основні аргументи зводилися до такого:

• «Який стосунок двоє росіян, що заснували кафе в Барселоні, мають до війни в Україні?»
• «Спочатку ви ненавидите росіян, а потім знайдеться інша нація, яку ви почнете ненавидіти».
• «Якби Зеленський раптом вирішив напасти на Польщу, за твоєю логікою ви (українці) мали б нести за це відповідальність і мали б відчути на собі всі наслідки економічних санкцій».
• «А якби на мене напали двоє арабів — мені що, треба було б зненавидіти все арабське населення світу?»
• «Гітлер он теж ненавидів євреїв і вважав, що чинить правильно».

Я вже уявляю роздратування українців, що читають ці слова — і я також роздратована. Я глибоко переконана, що ми маємо повне право на цю емоцію — так само, як і аргументи мого друга мають право існувати та дратувати нас.

Подібні думки напрочуд поширені в Європі, але ж у поляризованому світі не буває чіткого поділу на біле й чорне.

Миротворчі організації, такі як ООН, Amnesty International тощо, були засновані після Другої світової війни. Але ми також бачимо, що миротворча політика та її принципи не дуже добре поєднуються з авторитаризмом. Давайте просто глянемо на війни й конфлікти, в яких брала участь Росія з 1945 року. Ця цифра наближається до 30!

Нижче наведено мої особисті погляди у відповідь на кожне питання, яке порушив мій друг. Зазначу, що я не соціолог, політик чи історик. Я просто громадянка своєї країни, і моя країна наразі обороняється від російської агресії. Тому моя точка зору, звісно, є суб’єктивною. Також зауважте, що я не маю на меті переконати вас перейняти мої погляди. Мені би просто хотілося, аби ви прочитали та подумали над тим, чому вам може бути важко прийняти позицію людини, яка стала жертвою війни.

Отож, який стосунок двоє росіян, що заснували кафе в Барселоні, мають до війни в Україні?

Почну із сухої статистики: приблизно 77% росіян підтримують війну в Україні. Поки українці гинуть, а український бізнес жорстоко знищують, росіяни мають можливість вільно розвивати свої компанії. Я не дам ні копійки на розвиток їхнього бізнесу, і це моя принципова позиція.

Звісно, завжди знайдуться «високоморальні» громадяни РФ, які хочуть миру й готові висловитися проти свого президента Володимира Путіна, але вони так само є представниками російського імперіалістичного способу мислення. Дуже ймовірно, що в них у голові ті ж самі кліше: Україна — це «несправжня» країна, «квазі-нація»; половина території України насправді російська; українці та росіяни — брати й сестри; українці взагалі існують тільки завдяки Росії.

Навіть якщо конкретно ця сімейна пара росіян війну не підтримує, цілком можливо, що у них є родичі, які її підтримують і вважають, що українці не мають права на існування.

Через чотири роки після приходу до влади проросійського президента Віктора Януковича ми повалили його режим. Так, ви можете сказати, що росіян, які насмілюються висловлювати свою думку, вбивають, кидають за ґрати та піддають тортурам.

Не можу з цим не погодитись. Те саме відбувалось і тут, коли у 2013 році ми виходили на Майдан. Один із викладачів мого університету був ув’язнений, а іншого вбив снайпер прямо на Майдані Незалежності. Студенти, матері й батьки, сини й доньки, діти, бабусі й дідусі – всі ми були налякані, але ми знали, що з проросійським президентом, який хотів «продати» Україну Росії, у нас не було б майбутнього.

У цьому й полягає головна відмінність українців від наших «сусідів». Росіяни часто діють так, ніби вони не мають ані політичної сили, ані політичної волі, ані духу свободи. Росіяни задоволені власним вибором особистого комфорту і мовчання в обмін на свободу. Українці ж за своєю натурою — повстанці, і війна, яка йде зараз, є тому найочевиднішим підтвердженням. Увесь світ був переконаний, що ми зазнаємо поразки за лічені дні, але ж ми ні на мить не здалися з 24 лютого.

Отже, повернімося до двох росіян у Барселоні. Чи є моє небажання бачити їхню точку зору ознакою русофобії, ксенофобії чи дискримінації? Або ж це мій свідомий вибір, на який я маю повне право?

Як правило, якщо вам не подобається якась людина і ви просто вирішуєте її уникати, вас навряд чи можна звинуватити в ксенофобії. Тут така ж ситуація. Мені не подобаються люди з Росії, і я всіляко намагаюся їх уникати. Я не буду на них нападати, псувати їхнє майно чи завдавати їм будь-якої шкоди. Я просто їх уникатиму.

І знаєте – я маю на це повне право. Спробуйте запропонувати палестинцю піти за покупками в ізраїльську крамницю — це було б дивно, чи не так? То чому ж ви очікуєте від мене ведення бізнесу з російською компанією, якщо це суперечить моїм цінностям і переконанням?

“Спочатку ви ненавидите росіян, а потім знайдеться інша нація, яку ви почнете ненавидіти”.

У світі немає країни, яка б завдала українцям більше шкоди, ніж Росія. Будь ласка, прочитайте статтю, написану Крістіною Хук, щоби краще розібратися в цьому питанні. Я лише наведу одну цитату:

«Роками політичні лідери РФ заперечували саме існування української національної ідентичності та говорили про знищення української нації, що прямо свідчить про їх усвідомлений намір вчинити геноцид. Від початку повномасштабної війни  докази того, що Росія збирається вчинити геноцид, росли, як гриби після дощу. Кремль не просто хоче завоювати Україну – він хоче знищити саме поняття українства».

«Вони хочуть знищити саме поняття українства» – точніше й не скажеш. І один зі способів, якими Кремль може й надалі здійснювати свою споконвічну місію, — це змусити російське населення ненавидіти українців за допомогою невпинної антиукраїнської пропаганди, яка триває століттями.

Ви можете сказати: «О, бідолашні росіяни! Вони не винні — їх ввели в оману!» Та хіба ж у цьому винні українці? Ні. І мій обов’язок українки — зробити все, щоб моя країна перемогла у цій війні з якомога меншими втратами для українців.

Пам’ятаєте, що сталося з післявоєнною Німеччиною? Її населення понесло покарання за війну й повинно було виплачувати репарації. Ознайомтесь, будь ласка, з протоколом Ялтинської конференції. Якщо Росія зробить те саме, що й Німеччина свого часу, і буде дотримуватися всіх протоколів, тоді через кілька десятиліть із росіянами можна буде поговорити.

Це відео та книга Енн Епплбаум про Голодомор в Україні (Червоний голод), спричинений політикою радянського уряду, також можуть бути корисними для розуміння історичного контексту українсько-російських відносин.

«Якби Зеленський раптом вирішив напасти на Польщу, за твоєю логікою ви (українці) мали б нести за це відповідальність і мали б відчути на собі всі наслідки економічних санкцій».

Так, саме так. Я громадянка своєї країни, а її уряд обрав її народ. Наш президент був обраний демократично, і якби він почав приймати злочинні рішення, я та інші українці були б відповідальними за те, щоб його спинити й уникнути економічних санкцій. Це може звучати нахабно, але ж перечитайте перший абзац. Ми робили це раніше, і за необхідності зробимо це знову.

“А якби на мене напали б двоє арабів — мені що, треба було б зненавидіти все арабське населення світу?”

Це — приклад із зовсім іншого виміру. У нашому випадку ми говоримо про війну та століття навмисного винищення українців і самої сутності українства. У кожної людини в Україні є родич, якого радянська влада заморила голодом, закатувала, ув’язнила чи вбила за його чи її проукраїнську позицію.

Думаю, є причина, чому російські солдати (між іншим, звичайні люди) виявляють таку нечувану жорстокість та використовують цивільних як живий щит. Річ у тім, що людське життя в російському суспільстві цінується напрочуд мало.

“Гітлер он теж ненавидів євреїв і вважав, що чинить правильно”.

Так, але якщо ви робите таке порівняння, то ще раз вам нагадаю: це Росія й росіяни напали на Україну – незалежну країну – для того, щоб знищити українців і стерти всю країну з політичної мапи світу. Отже, Гітлер у цьому сценарії не ми, а росіяни. Ненавидіти свого кривдника, мучителя, ґвалтівника та вбивцю — це нормально і природно.

Ідеологія расизму базується на концепції влади. Для людини з маргіналізованої групи не довіряти людині з групи «гнобителів» — це зовсім не те ж саме, що комусь із групи «гнобителів» (тих, що мають більшу владу) ненавидіти когось із групи «пригноблених».

Необхідно пам’ятати, хто саме історично завжди мав більшу владу. Росіяни роками використовували насильство та інші репресивні тактики, щоб укріпити свою владу над українцями. Недовіра українців до росіян не ґрунтується на поодиноких випадках («двоє арабів напали на мене»), а радше є відображенням системи влади, яка діяла впродовж століть.

Ви б звинуватили євреїв у «германофобії» через ненависть до нацистів? Гадаю, що ні. Тоді весь цей аргумент загалом втрачає зміст, чи не так?

Мої думки наостанок

Отже, чи є українці русофобами? Так, відповідно до міжнародних термінів і визначень, які вживаються в демократичному світі. Але це ще доволі легка реакція в порівнянні з тією жорстокістю і смертями, у які виливається ненависть росіян до українців.

І, будь ласка, не думайте, що наша ненависть одностороння. Ви навіть не уявляєте, наскільки росіяни зневажають нас і вважають, що ми не маємо права на існування. Просто подивіться відео, на якому росіянка словесно ображає молоду українку біля посольства Росії у Швеції. Як звичайна людина, яка вже багато років живе у Швеції, може мати стільки ненависті до незнайомої людини тільки тому, що ця людина — українка? І такі приклади не рідкість.

Це нелегко осягнути, але, сподіваюся, ви бачите, чому мільйони українців мають повне право відчувати зневагу до росіян.

І ще один важливий момент: якщо ви не впевнені, чи доречно запитувати українців про війну — сміливо запитуйте. Але не намагайтеся нас у ній звинувачувати. Спробуйте побачити ситуацію з нашої точки зору.

Війна — це жахливо. Війна – це коли «або ти, або тебе». В інформаційному полі українці мають залишатися радикальними та сильними. Ми не можемо бути лояльними, м’якими, йти на компроміс і прощати свого ворога.

Крім того, пам’ятайте, що ваш співрозмовник може проходити через дуже складний процес: можливо, у нього зникли безвісти батьки, родичі чи друзі. Можливо, ваш співрозмовник оплакує втрату родича, чоловіка чи дружини, друга, подруги чи дитини. Можливо, ця людина мусила тікати зі своєї країни через постійні обстріли і зараз переживає травму, депресію, вигоряння, почуття відчаю, гніву та порожнечі.

Ваше терпіння, доброта та готовність вислухати в цій ситуації будуть дуже доречними.

Редакція Kyiv Post може не поділяти погляди автора цієї статті.

Оригінал англійською тут.