ПОГЛЯД: Тиждень України: геополітичний вимір

На тлі відносного військового затишшя головні події розгорнулися на геополітичній шахівниці. Криза в Косово, політ Ненсі Пелосі до Тайваню, зустріч Реджепа Ердогана з путіним – ось неповний перелік міжнародних подій, які, на перший погляд, зовсім не пов’язані з Україною. Проте насправді саме вони визначали українські реалії сьогодення та орієнтири її майбутнього.

Про ці та інші події – у щотижневому огляді проекту «Інформаційна оборона».

Велике перегрупування

Більшість експертів характеризують нинішню ситуацію на фронті як операційну паузу, відносне затишшя та бої місцевого значення. Але за такими, начебто безневинними словами приховуються жорстокі бої біля Пісків та Авдіївки. Там дійсно пекло, м’ясорубка і безперервний артилерійський вогонь по наших захисниках. Про це можна прочитати у дописі українського воїна Сергія Гнезділова.

Російські окупанти передислоковують свої сили з Донбасу до Херсонщини, де, своєю чергою, наші війська готуються до контрнаступу.

Основні військові події незабаром розгорнуться саме в цьому оперативному районі. Дуже небезпечною є ілюзія нашої швидкої та безкровної перемоги. Попереду багато крові, поту, страждань, можливих поразок та великих перемог.

Кризи на користь України

Минулого тижня вибухнули дві великі кризи, що могли спровокувати Третю світову війну.

Косівська криза, приводом якої була відмова від сербських документів та автономерів на території цієї країни, навіть призвела 31 липня до будівництва барикад та обстрілу сербами косівських поліцейських. Ось-ось могла початися нова європейська війна за участі вже НАТО. Лише завдяки надзусиллям США та ЄС напругу вдалося зняти і перевести ситуацію у більш-менш нормальні рамки.

Але до чого тут Україна?

За всіма цими подіями стирчали довгі вуха росії, яка не пожалкувала пропагандистського палива та таємних зусиль у Сербії, аби роздмухати косівський конфлікт.

Вигода для рашистів очевидна – у разі початку повноцінної війни на Балканах США та, насамперед ЄС, будуть вимушені зосередити свою увагу на новій кризі, вже всередині Європи. Україна, за розрахунками російських аналітиків, відійшла б на другий план, що розв’язало б руки російським окупантам на території нашої країни.

Цей не досить хитромудрий план провалився, конфлікт вдалося владнати. Але необхідно мати на увазі, що він може спалахнути з новою силою в будь-який час.

Інші кризові події розгорталися за десятки тисяч кілометрів від Косово та України.

Спікерка Палати представників, демократка Ненсі Пелосі здійснила візит до Тайваню, якій Китай вважає своєю невід’ємною частиною.

Китайські ЗМІ (як правило, підконтрольні Компартії) закликали дати збройну відсіч американським імперіалістам та збити літак конгресвумен. На сайті 8 армії НВАК з’явився заклик бути готовими до бою, розпочалися артилерійські стрільби в напрямку Тайваню, китайські літаки постійно патрулювали повітряний простір. Геополітична та військова атмосфера згустилася до позначки «дуже хмарно, можлива гроза».

Грози не сталося. Пелосі відвідала Тайвань, зустрілась там із місцевою президенткою та благополучно повернулася до США.

Що ж стояло за лаштунками вже тайванської кризи?

Візит конгресвумен мав принаймні два виміри.

Внутрішньополітичний був пов’язаний з осінніми виборами до Конгресу, на яких демократам буде вкрай потрібен електоральний успіх. Ненсі показала американцям, що в демократичної адміністрації Байдена є яйця і вона може поставити на місце Китай не лише в економічних перегонах.

Зовнішньополітичний вимір візиту теж зрозумілий: США продемонстрували Китаю, хто в домі господар і хто визначатиме майбутнє азійського регіону в найближчому майбутньому.

Насамкінець, закономірне питання: а до чого тут Україна та росія?

Наслідки американо-китайської кризи росія планувала використати аналогічно косівському сценарію. У разі нападу Китаю на Тайвань, США переключили б свою увагу на цей збройний конфлікт. А Сі Цзінпіню потрібно було б посилювати міжнародні позиції КНР, зокрема відверто підтримуючи російську агресію проти України.

Не вийшло.

І косівська і тайванська криза зараз мають латентний характер, але немає сумніву в тому, що росія буде використовувати всі свої можливості, аби вони спалахнули з новою силою.

Туреччина – регіональна наддержава

Турецький президент Реджеп Ердоган останнім часом використовує усі можливості для перетворення своєї країни на наддержаву. Попри те, що Туреччина є членом НАТО, вона часто займає окремішню від США та ЄС позицію з багатьох питань світового порядку денного.

Не міг не використати турецький президент і російсько-українсько війну для посилення позицій своєї країни в регіоні та світі. За посередництва Туреччини була досягнута домовленість про розблокування українських портів для вивозу українського зерна, запрацював спільний координаційний центр, де разом працюють представники ООН, росії, України  та Туреччини.

5 серпня відбулася чергова зустріч Ердогана з путіним, у якого турецький президент намагався «вибити» поступки для подальшого просування турецьких  інтересів, зокрема в Сирії.

Що ж намагався отримати путін?

За інсайдерською інформацією, росію цікавив доступ до турецьких оборонних технологій, спільна участь у виробництві зброї, можливості обходу санкцій. А головне – посередництво Туреччини в досягненні мирних домовленостей з Україною, зрозуміло, на російських умовах.

Ердоган вже зробив кроки назустріч: в Туреччині можна буде користуватися картками російської платіжної системи «Мир», він погодився на часткову оплату російського газу у рублях і відразу відгукнувся на ключове прохання кремля – запросив путіна та Зеленського до продовження мирних переговорів.

Іноземні політики знову й знову наступають на ті ж самі граблі. Вони не розуміють, що в Україні склалося стійке єднання влади, опозиції та суспільства в питанні неприйнятності територіальних поступок агресору. Туреччина може перетворитися на регіональну наддержаву, але не за рахунок політичних дивідендів, які вона отримає від ганебних мирних пропозицій. Навпаки, подібні пропозиції можуть викликати в українців негативні емоції щодо країни, яку зараз поважають, принаймні за постачання «Байрактарів».

Переконаний, це розуміють і лідери кримсько-татарського народу, які мають чималий вплив на турецьку політичну еліту, і завдяки яким Туреччина займає однозначно негативну позицію щодо анексії Криму.

Думаю, здоровий глузд переможе політичні амбіції: Туреччина та Україна залишаться дійсно дружніми країнами без присмаку недолугого посередництва.

За все потрібно платити

Все у житті має свою ціну. Має ціну і нереформована Служба безпеки України. В той час, як її контррозвідники ловлять російських шпигунів, які займали чималенькі посади в головному управлінні розвідки, їхні колеги з сумнозвісного департаменту по боротьбі з корупцією зводять рахунки з відомими бізнесменами, використовуючи довоєнні справи.

Вчора прийшли до Михайла Бродського, завтра прийдуть до когось іншого.  Насправді антикорупційна боротьба була б ефективнішою, якби вчасно оголосили конкурс на посаду директора НАБУ, яка є вакантною вже близько року, а також  вчасно призначили керівником САП переможця конкурсу Олександра Клименка.

За рахунок платників податків сбушники отримують платню, відволікаються чималенькі ресурси, які можна використати на більш реальні під час війни цілі – хоча б на ті ж самі контррозвідувальні операції.

Все у цьому житті має свою ціну, у тому числі непроведені до кінця реформи.

Ігор Жданов, проект Інформаційна оборона, Фонд «Відкрита політика»

Погляди висловлені автором в статті можуть не збігатися з поглядами Kyiv Post.