Анґела Меркель очолювала уряд Німеччини 16 років – з 2005-го по 2021-й. Вона була найпотужнішим політиком Європи, її поважали і багатьом вона подобалася. Щойно вийшли друком на 700 сторінках її мемуари, перекладені 30 мовами. Читаючи їх, ми всі страждаємо, намагаючись зрозуміти: що вона хотіла цим сказати? Відповідь – така ж відверта, як і гнітюча.
Мемуари Анґели Меркель − про що книга
Її книга отримала багато відгуків, і вони в переважній більшості негативні з поважних причин. Одна з них – у запитанні: «Їй що – зовсім не соромно?». Зовсім ні, хіба що за незначні протокольні помилки, які вона визнає. Вона намагається розповісти нам, що була досить досконалою, хоча результати її політики очевидні. Публікація цієї книги назавжди зіпсує її репутацію. Ймовірно, причина публікації була суто матеріальною.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Канцлер Шольц готовий до нових переговорів із Путіним
Під час свого перебування на посаді Меркель, здавалося, уособлювала мудрість, консенсус і стабільність, але тепер видно, що вона стала уособленням інертності та нерозсудливості. Вона посилила енергетичну залежність Німеччини від Росії, її економічну залежність від експорту до Китаю і не провела жодних внутрішніх реформ. Її бездумна імміграційна політика сприяла активізації правих екстремістів. Водночас вона стримувала витрати Німеччини на оборону. Вона вела переговори Заходу з Путіним щодо України, але ця книга показує, що вона не мала жодного уявлення.
Меркель не пропонує жодної стратегії чи бачення. Вона не має політичної програми, натомість складається сильне враження, що вона не знає, що робить. За 16 років її перебування при владі Німеччина відстала в розвитку. Під час кризи євро вона зволікала з рішеннями і посилила страждання для всіх. Видно, що вона нічого не тямить в економіці і зовсім не переймається відставанням Німеччини.
Найбільш читабельна частина цих мемуарів – 100 перших сторінок про те, яким було її життя – життя доньки лютеранського пастора в Німецькій Демократичній Республіці. Решта – це нудне резюме здебільшого несуттєвих зустрічей без жодних важливих нових ідей. Мало думок, ніякого глибокого мислення, а натомість – докладна розповідь про тих, хто їй подобався чи не подобався.
Хто така Анґела Меркель
Хімік за освітою, у віці 35 років Меркель була обрана заступницею голови Християнсько-Демократичного Союзу (ХДС), і це лише за два роки після вступу до партії. Вона стала депутаткою Бундестагу і обійняла міністерську посаду. За такий приголомшливий успіх Меркель мала би висловити вдячність, а натомість виявилася озлобленою, мстивою, холоднокровною кар'єристкою, політичні ідеї якої обмежувалися підтримкою східних німців, жінок і возз'єднання Німеччини. Вона затаїла образу на багатьох людей, які були розумнішими за неї. Два призабуті наступники голови ХДС, яких вона обрала, провалилися в найкоротші терміни, а її третій наступник, Фрідріх Мерц, наштовхнувся на її опір.
Одна з найважливіших зовнішньополітичних акцій Меркель відбулася на саміті НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року, коли вона разом із президентом Франції Ніколя Саркозі заблокувала План дій щодо членства для України та Грузії, запропонований Джорджем Бушем-молодшим.
Меркель докладно зупиняється на цьому питанні. Її перший аргумент такий: «Ніхто не вірив, що Російська Федерація може дати цим країнам те, чого вони прагнуть: свободу, самовизначення і процвітання». Очевидно, Меркель визнала право Путіна приймати рішення щодо свого «ближнього зарубіжжя».
Вона продовжує: «Я вважала, що обговорення статусу ПДЧ для України і Грузії без аналізу ситуації з точки зору Путіна було би грою з вогнем». Таким чином, вона віддає Путіну прерогативу визначати членство в НАТО.
Далі вона пише: «Я вважаю ілюзорною думку про те, що статус ПДЧ для України і Грузії захистив би їх від агресії Путіна...» Схоже, вона так і не усвідомила, що лише НАТО могло захистити їх від агресії Путіна, що сталася пізніше. Його вторгнення в обидві країни вона залишає без коментарів.
Меркель про Євромайдан і Мінський процес
Меркель присвячує довгий розділ книги Євромайдану і Мінському процесу, який вона дивно назвала «Мир і самовизначення в Україні», ніби відмовляючись визнати свою поразку. Вона досить точно змальовує Путіна як підлого і брехливого персонажа, але не робить очевидного висновку, що їй – і Заходу – краще було би виступити проти нього.
Вона також не в змозі пояснити, чому вона виступала проти будь-якого озброєння України після російської агресії в 2014 році. У питаннях зовнішньої політики вона виглядає просто наївною. Вона багато говорить про те, як сильно не любить Путіна, але мало що зробила, окрім підтримки західних економічних санкцій проти Росії, запроваджених у 2014 році.
В енергетичній політиці Меркель зазнала вражаючого провалу. Після катастрофи на японській АЕС «Фукусіма» в 2011 році вона раптово і нерозумно вирішила позбавити Німеччину ядерної енергетики Ця її шкідлива політика втягнула країну в залежність від російського газу і збільшила її забруднення німецьким вугіллям.
Газопровід «Північний потік-1» ініціював її попередник Герхардом Шредер, тому її не можна звинувачувати в цьому, але вона відповідальна за набагато гірший «Північний потік-2», який був покликаний замінити весь транзит російського газу через Україну. Вона постійно стверджувала, що це комерційний проєкт, але це не так. Вона визнає, що цей «газопровід став пам'ятником невдалої інвестиції», але не визнає своєї провини в цьому, як і того, що за час її надто тривалого перебування на посаді залежність Німеччини від російського газу значно зросла.
Показово, що Меркель не згадує найуспішнішого члена свого кабінету Урсулу фон дер Ляєн, яка була в ньому міністром протягом 14 років, – ймовірно, тому, що вона перевершила Меркель як за рангом, так і за репутацією. Наразі вона обіймає посаду президента Європейської комісії на другий термін.
Шокує, що Німеччиною аж 16 років керував такий дріб'язковий і посередній політик, як Меркель. Вона залишила Німеччину економічно застійною, сильно залежною від російських енергоносіїв і майже беззахисною. Мало хто з політиків у демократичних країнах зазнавав стільки невдач протягом такого тривалого часу. Її мемуари мають змусити німців замислитися над тим, як вони могли так сильно помилитися. Німеччині краще рухатися далі!
