Несприйняття Росією незалежної України розпочалось не з Володимира Путіна. І беручи до уваги уроки новітньої історії та переконання багатьох росіян у наш час, то не на ньому воно й завершиться.
Навала московитів на Україну відкрила нам очі на багато речей. Спланована Володимиром Путіним і Кремлем, з ентузіазмом підтримана Патріархом Кирилом та так званою російською православною церквою і, здається, навіть пересічними російськими солдатами та їхніми матерями, ця війна показує справжнє обличчя варварського і жорстокого російського агресора.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Проте все ще є наївні українці, американці та світові лідери — такі, як президент Франції Макрон, — які вважають, що Путін є випадковістю чи таким собі “винятком” у російських реаліях.
Моя стаття присвячується саме їм — наївним або сліпим.
У перші роки холодної війни після закінчення Другої світової війни урядовці США зрозуміли необхідність боротися з СРСР, захищаючи поневолені народи. Але включення до цієї категорії росіян здалося незрозумілим кроком майже для всіх інших поневолених народів.
ЦРУ навіть намагалося залучити до цієї безглуздої політики організовану українську громаду, але більшість її представників була чудово обізнана стосовно історичної агресії Москви та розуміла, що СРСР був всього-навсього продовженням людиноненависницької Російської імперії.
Російська громада в США навіть не намагалася приховувати свою антиукраїнську позицію. З метою пропаганди серед американців російська видавнича компанія випускала англомовний щомісячний журнал під назвою «Росія». Редактором був царський недобиток полковник Микола Рибаков. Тон задавала основна тема – «Росія, США і визвольна боротьба».
Одну з найпоказовіших статей написав протоієреєм Петро Григорович Коханик у 1952 році під назвою «Найбільша брехня століття – «Україна»».
Коханик писав:
«Ми всі недолюблюємо огидний більшовизм і його гріховну роботу в Росії та в усьому світі; але це не означає, що ми також повинні ненавидіти Росію та її народ. Намагаючись знищити більшовизм, ми не маємо жодного права підривати колишню Велику Російську імперію, намагаючись, як це роблять «українські» сепаратисти (за допомогою добрих і чесних, але введених в оману американців), відірватися від [Російської імперії]».
Його зневага до України підкреслюється далі:
«Дослідження малоросійської «історії» змушує дійти висновку, що «України» як нації ніколи не існувало… і, як така, вона не заслуговує ніякої допомоги у своїх сепаратистських цілях»
Також:
«У нинішній час «українство» завдає стільки неприємностей московським більшовицьким правителям, що вони змушені були провести зачистки серед численних високопосадовців… Здається, московські більшовицькі правителі тепер краще розуміють значення «українського» сепаратистського руху. Тому вони починають переселяти «українське» населення в інші частини Радянського Союзу, тим самим знищуючи (за допомогою “змішання” населення) вигаданих «українських» мешканців».
Настільки уїдливо про українців не висловлювався навіть Путін. Він і протоієрей — однодумці. Путін просто повторив слова останнього, хоча це і мало вплинуло на політику США.
Інший російський ліберал, поет-дисидент Йосип Бродський, приїхав до США в 1977 році та отримав можливість викладати в таких престижних університетах, як Єль, Колумбія, Кембридж і Мічиган. У 1987 році йому була присуджена Нобелівська премія з літератури.
Очевидно, решту “Вільного світу” також ввели в оману, бо після проголошення незалежності України у 1991 році він написав свій ядушний вірш «На незалежність України».
В останніх рядках вірша він стверджує, що орієнтовані на незалежність українці мають на смертному одрі відмовитися від любові до українського поета Тараса Шевченка і натомість прийняти російського літературного діяча Олександра Пушкіна.
З Богом, орли, каза́кі, гетьмани, наглядачі!
Лиш коли прийдеться й вам вмирати, буйволи,
белькотатимете ви, шкребучи край матрасу,
рядки Алєксандра, а не брєхню Тараса.
Ці думки варто прочитати повністю (англійський переклад повної поеми можна знайти тут), оскільки важко уявити, що хтось може таке вигадати.
А Пушкін, до речі, відомий поет і на початку своєї діяльності знатний вільнодумець, із часом перетворився на підлабузника, що вихваляв царя-деспота Миколу I та російський імперіалізм. Сумнозвісна «Наклепникам Росії», написана в 1831 році, в якій він нападав на європейців, що захищали спроби Польщі звільнитися від російського панування, показує, як мало змінилося в російській свідомості.
Нещодавно я був на прем’єрі українського документального фільму «Кулелови», який простежує шлях двох повних надій та сподівань українських ідеалістів від мирного протесту в Києві у 2013 році до повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році.
Фільм був показаний на знаменитому кінофестивалі Трайбека в Нью-Йорку. Режисерка розказала, що організаторам було важко дійти згоди стосовно синопсису фільму, оскільки її пропозиція була названа «занадто антиросійською». Так американська наївність поширюється від гілок влади до кіноіндустрії.
Чи варто дивуватися?
Видатний російський прозаїк і дисидент Олександр Солженіцин писав:
«Не вся Україна в її нинішніх формальних радянських кордонах справді є Україною. Деякі регіони… явно більше схиляються до Росії. Що стосується Криму, то рішення Хрущова передати його Україні було абсолютно свавільним».
У Солженіцина ми також бачимо антисемітські настрої. Адже він вважав себе великоросом, а це означало шовінізм і приниження інших, бо саме так і роблять “великороси”.
Цікаво, що мати Солженіцина була українкою.
Отже, що це говорить про Путіна? Він зовсім не виключення. Він просто московит. Він схожий на вищезгаданого московського протоієрея та російського поета-ліберала-дисидента Бродського, що разом із Солженіциним не є поодинокими випадками українофобії.
Такі, як Путін, були, є, і будуть. І звісно, також є російська мати, чий син-солдат за її вказівками ґвалтує та вбиває невинних українських дітей.
Згадаємо обмовленого Бродським українського поета Тараса Шевченка:
«Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами».
Це було написано задовго до Путіна.
Аскольд Лозинський – адвокат із Нью-Йорка, колишній президент Світового конгресу українців.
Оригінал англійською тут
