Отже, тепер ми знаємо більш точно, що нова адміністрація Трампа має намір робити з Україною та Європою. І це, ймовірно, навіть гірше й страшніше, ніж ми думали.
По-перше, пізно ввечері в середу, 12 лютого президент Дональд Трамп несподівано мав «тривалу і дуже продуктивну» телефонну розмову зі своїм російським колегою Владіміром Путіним.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ця розмова, в якій, схоже, йшлося головним чином про припинення війни, розв’язаної Росією проти України, відбулася без попередніх консультацій з президентом Зеленським.
Трамп похвалив Путіна за нібито сприйнятливість, вони запросили один одного відвідати свої столиці і як повідомив Трамп, домовилися зустрітися незабаром у Саудівській Аравії.
Президент США негайно поінформував Зеленського телефоном про те, що обговорювалося, але український президент, який зі зрозумілих причин занепокоєний ситуацією, в якій опинився він і його країна, не надав жодних подробиць про те, що йому було сказано.
Зеленський: Трампу здається, що Путін хоче миру і закінчення війни
Раніше новий міністр оборони США Піт Хеґсет заявив Україні та її європейським прихильникам на зустрічі в Німеччині: «Сполучені Штати не вважають, що членство в НАТО для України є реалістичним результатом переговорів про мирне врегулювання», а «повернення до кордонів України до 2014 року є нереалістичною метою». Він також скинув справжню бомбу, прямо заявивши, що США більше «не першочергово зосереджені» на європейській безпеці.
До цього спецпредставник Трампа з питань України та Росії Кіт Келлоґґ запропонував провести вибори в Україні, незважаючи на триваючу війну і воєнний стан, а Майк Волтц, новий радник Трампа з питань національної безпеки, заявив, про «принцип, який повинен бути дотриманий»: «Основний принцип тут полягає в тому, що європейці повинні взяти на себе відповідальність за цей конфлікт у майбутньому... І тоді, з точки зору гарантій безпеки, це буде повністю на європейцях».
У цей похмурий момент, напередодні третьої річниці початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, сподіваючись на краще, поки що треба готуватися до гіршого.
Отже, які висновки ми можемо зробити? Якщо говорити грубо, але лаконічно: США перекладають відповідальність на Європу: «Розбирайтеся з цим безладом самі і більше не покладайтеся на нас». Окрім цього фактичного дезертирства, адміністрація Трампа готова укласти угоду з Росією за рахунок території, безпеки, майбутнього та добробуту України. Ба більше, вона наполягає на тому, щоб те, що залишиться від України, заплатило своїми корисними копалинами за видимість американської підтримки.
Замість того, щоб допомогти спорідненій демократичній державі, на яку напав психопатичний, деспотичний міжнародний хуліган, нове керівництво у Вашингтоні каже побитій і понівеченій жертві: «Будьте вдячні, що ми намагаємося дати вам перепочинок, але вивертайте кишені, тому що цінності і принципи залишилися в минулому, і сьогодні ми очікуємо, що кожен заплатить за нашу допомогу, а точніше, за наші послуги».
Зневірившись у будь-якій підтримці, яку він ще може отримати від США, Зеленський, зрозуміло, намагається зробити хоробрий вигляд і сподівається, що завдяки допомозі європейських прихильників України адміністрації Трампа не вдасться так цинічно її розпродати.
Гаразд, Дональд Трамп переміг на виборах зі своєю популістською програмою «Зробимо Америку знову великою», зосередившись переважно на внутрішніх проблемах, які найбільше турбують громадян США, але також пообіцявши, серед іншого, що він зможе зупинити варварську війну Росії проти України за 24 години. Яким чином і якою ціною для України – він не сказав.
Так, волю більшості американських виборців переобрати Трампа на другий термін треба поважати, але це не означає, що треба пасивно і некритично сприймати його фундаментальні політичні зміни та їхні наслідки всередині країни і за її кордонами.
Те, що відбувається вдома, – справа американської громадськості. Їй судити і реагувати. Але коли йдеться про Україну і її боротьбу за свободу, що має далекосяжне значення для всього демократичного світу, зневага, байдужість чи цинізм є недоречними.
Це стосується й інших заяв та дій нової адміністрації США, які ставлять під сумнів принципи та солідарність демократичного, законослухняного світу: відвернення від Європи та НАТО, санкції проти Міжнародного суду ООН, закриття USAID, тривожні заяви щодо Канади, Гренландії, Панамського каналу, Гази тощо.
Ми можемо запитати: «Що сталося з тою Америкою, яку ми так довго знали й поважали? З Америкою, яка відстоювала демократичні цінності вдома і за кордоном, яка була готова словом і ділом підтримувати справу свободи в усьому світі? З Америкою президента-республіканця Рональда Рейгана, яка взяла гору над радянською «імперією зла», і такого героя війни, як Джон Маккейн, який був палким прихильником України?
Є багато інших питань. Чи прийме Америка воєнного злочинця Путіна лише тому, що адміністрація Трампа вирішила ігнорувати механізми міжнародного правосуддя? Чи буде Саудівська Аравія готова прийняти Трампа і Путіна для мирних переговорів після висловлювань Трампа про Ізраїль і Газу? І, що більш фундаментально, чи зможуть Європа і НАТО перегрупуватись і переосмислити, як забезпечити свою безпеку в умовах, коли Америка Трампа відвертається від них?
У цей похмурий момент, напередодні третьої річниці початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, сподіваючись на краще, поки що треба готуватися до гіршого.
Можливо, цей момент істини є тим поштовхом, який був необхідний для того, щоб розвіяти самозаспокоєння і більш ефективно адаптуватися до мінливих реалій і викликів, які стали очевидними. Я впевнений, що це не вислизнуло від уваги багатьох у Сполучених Штатах, а особливо в Україні та Європі.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.
