Ця тема не головна, але є показова статистика, яка з’явилася минулого тижня – більше, ніж у січні 2025 року Росія втрачала лише влітку 2023 року, коли штурмувала Бахмут.
За великим рахунком, причиною таких великих російських втрат було те, що в січні, не припиняючи наступ на Донбасі, Кремль відправив близько 11 000 північнокорейських військових для участі в боях у Курській області, і за кілька тижнів до 50% з них були вбиті та поранені.
Існують різні думки щодо того, чи їх відправили додому (думка західних експертів), чи їх відвели з лінії фронту, щоб зализати рани, відпочити і переозброїтися (думка української військової розвідки). У новинах я прочитав, що Зеленський заявив, що північнокорейські війська знову атакують.
Річ у тім, що росіяни та північні корейці аж ніяк не заспокоїлися. І минулий тиждень це показав.
КНДР використовує війну в Україні для випробування свого військового потенціалу, - ISW
Як завжди, цілком можливо, що українці насправді не перехоплюють ініціативу, а їм просто щастить.
Але є й альтернативна інтерпретація: щойно російський наступ став видихатися, українці розпочали серію контратак, і є більш ніж достатньо доказів того, що це не було випадковістю, що у них був план. Особисто я схиляюся до того, що це було сплановано.
Що відбувається у Курській області
У неділю почали з’являтися повідомлення про те, що може бути, так би мовити, передвісниками українських атак. «Хаймарси» вдарили по російських тилових районах. Російські військові блогери почали повідомляти про посилену активність українських безпілотників. Потім українці «промацали» крихітне село Погребки, де точилося багато боїв. Ніхто не надав цьому особливого значення.
Пізніше віцемер далекосхідного міста Уссурійськ Серґєй Єфремов (на фото), який доправив у той район підкріплення 155-й бригаді морської піхоти, їхав на своєму броньованому автомобілі (далеченько від лінії фронту) і загинув, підірвавшись на фугасі, який “дивним чином” опинився на його шляху.
Потім українці далекобійною зброєю підірвали ще один штаб морської піхоти (810 бригада плюс, можливо, північнокорейці). Пізніше російський блогер підрахував, що запуск був здійснений з відстані близько 35 кілометрів, а це набагато ближче до лінії фронту, ніж зазвичай, якщо тільки українці не планують наступати.
Потім з’явилися повідомлення про те, що українські безпілотники патрулюють дороги в 20 кілометрах за російською лінією фронту та іноді атакують автомобілі.
Потім, у понеділок, російський підрозділ операторів безпілотників показав в ефірі відео, на якому підбитий танк Challenger їде по дорозі в Курській області (башта пошкоджена, але танк не знищений).
Всі знають, що українці просто так ніколи не виводять свої натівські танки на відкриту місцевість, і що танки Challenger є лише у 82-ї десантно-штурмової бригади, а ми ще ніколи не бачили, щоб ця бригада колись робила якісь дурниці – це насправді сильний підрозділ ЗСУ.
Потім, у вівторок, українці вдарили по ще одному російському штабу.
У середу командування ДШВ ЗСУ опублікувало відео взяття в полон 21 (!) росіянина на Курському напрямку, зазначивши, що це відбулося зовсім недавно.
Більшість із них були зі 155-ї або 810-ї бригади морської піхоти, або з повітряно-десантних підрозділів. Полонені – це класичний показник успішної раптової атаки.
У росіян “підгоріло” від атаки ЗСУ на Курщині
Потім, ближче до вечора четверга, у російських блогах “запалало”: українці атакують! Поблизу села Улянок, що на сході Курської дуги, помічені українські танки, бронетранспортери, рої безпілотників, колони з належними авангардом і ар’єргардом. Кількість одиниць техніки – від 20 до 50, солдатів – близько 350. Іншими словами – один-два батальйони, а це для українців є вкрай рідкісним явищем.
Деякі російські джерела стверджують, що українську колону розрізали FPV-дрони на оптоволокні, а потім її добила авіація.
Інші повідомляли, що атака розширилася, і українці захопили не лише Ульянок, а й села Черкаська-Конопелька та Фанасєєвка.
До ранку суботи стало зрозуміло, що українці зупинилися, захопивши близько 30 квадратних кілометрів російської території.
Пізніше повідомлялося, що після цього звільнили командира 11-ї російської бригади Павла Філатьєва.
За повідомленнями, під основний удар українців потрапили 40-а і 177-а бригади морської піхоти. На початку тижня вони добряче пошарпали ще дві бригади морської піхоти – 155-ту і 810-у. Українці кажуть: «Так, ми атакували, але наразі нас зупинили». Тож це виглядає як захоплення території з обмеженими цілями.
Було навіть дещо іронічне: у середу, саме коли українські спецназівці перетинали лінію фронту і готували цей маленький наступ, Путін виступав на телебаченні, розповідаючи росіянам, що російська морська піхота героїчно воює в Курській області і незабаром звільнить усю територію Росії, захоплену злими українцями. Як же смішно звучали слова Путіна в штабі об’єднаного командування «Сєвєр»! А ще більше, певно, сміялися в 82-й і 95-й десантно-штурмових бригадах ЗСУ, бійці яких захопили в полон два десятки російських морпіхів.
Як би там не було, я переконаний, на цьому мінінаступі на Курщині точно “слід” Сирського. Обрати сектор, який можна дестабілізувати, відправити туди безпілотники, а потім провести спецоперацію, сконцентрувати маневрені підрозділи, зосередити вогневу міць у невеликому секторі, захопити територію, а наштовхнувшись на сильний опір – зупинитися. Схоже, в цій маленькій битві були задіяні щонайменше шість найкращих бригад ЗСУ: окрім двох вищезгаданих десантно-штурмових бригад – 22-а і 47-а механізовані бригади, 36-а бригада морської піхоти і 17-а танкова. Це вписується в шаблон Сирського – атакувати найнадійнішими підрозділами з найбільшим досвідом подібних операцій.
Ще однією типовою рисою операції Сирського є те, що інформація про них надається постфактум і є неповною.
У суботу 82-а бригада опублікувала фото свого бійця з позивним «Джек», розвідника 2-го батальйону, якому щойно було присвоєне звання «Герой України». У нагородному листі відзначені його героїчні дії в серпні, коли дві роти батальйону влаштували засідку в тилу російських військ і знищили підкріплення, що прямувало до українських позицій.
Я не маю можливості підтвердити нічого з цього, але, принаймні, цілком очевидно, що українське військове керівництво хоче, щоб народ знав про відважних бійців 82-ї бригади.
Передруковано з блогу спеціального військового кореспондента Kyiv Post Стефана Коршака. Оригінал англійською тут.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково збігаються з поглядами Kyiv Post.
