Після інавгурації Дональда Трампа ландшафт міжнародної дипломатії зазнав значних змін. Тепер збентежені європейські лідери з пересторогою обговорюють питання безпеки та миротворців в Україні.
Пропозиція президента Франції Емманюеля Макрона направити в Україну миротворців викликала широкий спектр реакцій, виявивши глибокі розбіжності між європейськими країнами.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Раніше лідери переважної більшості країн ЄС відхиляли ідею будь-яких миротворчих місій в Україні, і Макрон був чи не єдиним, хто її просував. Натомість, за час повномасштабного вторгнення Росії Україна підписала 28 безпекових угод із країнами ЄС і Сполученими Штатами. Пригадую, як європейські лідери спочатку вагалися, чи розглядати ці угоди як справжні гарантії, вважаючи їх проблематичними.
Трамп дав Європі три тижні на те, щоб погодитись на капітуляцію України
Однак сьогодні деякі європейські лідери виступають за гарантії безпеки. Чи є це свідченням неефективності підписаних угод, чи значного розколу всередині Європи, який завадить вирішенню проблеми?
Нагальність ситуації в поєднанні з новим дипломатичним підходом США за нинішньої адміністрації спонукає до переоцінки ролі Європи. Центральним пунктом дискусій у Парижі стала пропозиція Макрона відправити миротворців в Україну в рамках угоди про припинення вогню. Він бачить «сили заспокоєння», які допоможуть стабілізувати Україну після конфлікту, пропонуючи відчутні гарантії безпеки, що виходять за рамки паперових домовленостей.
Занадто довго Європа поводилася так, ніби не несе жодної відповідальності за досягнення миру, натомість покладаючись на США і чекаючи на їхнє рішуче втручання.
Пропозиція Макрона не отримала одноголосного схвалення. Під час екстреного саміту в Парижі виникли чіткі розбіжності. Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер висловив готовність ввести британські війська на територію України за умови укладення угоди про тривалий мир і підтримки США.
І навпаки, канцлер Німеччини Олаф Шольц назвав обговорення цього питання «передчасним» і «недоречним» до закінчення, засвідчивши обережний підхід Німеччини до прямого військового втручання.
Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск прямо відкинув направлення польських військ, але наголосив, що Польща й надалі надаватиме Україні логістичну і політичну підтримку. Так само міністр закордонних справ Іспанії Хосе Мануель Альбарес підкреслив небезпеку мирної угоди без припинення вогню, зазначивши, що питання миротворчих сил наразі не розглядається через триваючу війну.
Розбіжності між європейськими лідерами підкреслюють ширший наратив боротьби Європи за свою стратегічну автономію і обороноздатність. Дискусії в Парижі також торкнулися необхідності збільшення витрат на оборону і більш узгодженої європейської стратегії колективної безпеки, особливо в світлі відчутних змін у політиці США за президента Трампа, який віддає перевагу прямим переговорам з Росією, відсуваючи Європу на другий план.
Занадто довго Європа поводилася так, ніби не несе жодної відповідальності за досягнення миру, натомість покладаючись на США і чекаючи на їхнє рішуче втручання. Поки Європа збирала оплески в соціальних мережах, Україна щодня зазнавала втрат і втрачала надію.
Тепер з’явився той, хто втрутився, але він ставить під сумнів доречність Європи в цьому рівнянні.
Як відреагувала Європа? З відчуттям роз’єднаності і невпевненості в тому, як діяти далі, європейці запитують: «Як бути з гарантіями безпеки?».
Для Європи настав критичний момент – вона опинилася між необхідністю відстоювати свою роль у глобальній безпеці і виконанням на практиці своїх військово-політичних зобов’язань. Дебати щодо миротворців в Україні стосуються не лише військової присутності, а й ідентичності та ролі Європи у міжнародних справах, особливо у світі після Холодної війни, де традиційні альянси перебувають на стадії перегляду.
Роз’єднана і невизначена Європа намагається перетворитися зі спостерігача на активного гравця, який даватиме раду війнам на своєму порозі. Реакція Європи на цю нову динаміку, ймовірно, визначатиме не лише майбутнє України, а й стратегічну позицію ЄС у світових справах.
Погляди, висловлені в цій аналітичній статті, належать автору і не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.
