Дим ще не розвіявся після перепалки в Овальному кабінеті між президентом України Володимиром Зеленським і президентом США Дональдом Трампом, але її наслідки вже дали тривожний сигнал Україні. Те, що починалося зі ставки «угода про використання корисних копалин в обмін на допомогу від США», закінчилося суперечкою на підвищених тонах, скасованою пресконференцією та негайним від’їздом Зеленського з Білого дому.
Фраза Трампа в його соцмережі Truth Social – «Він не готовий до миру» – була не просто уколом, а ударом ножем у спину. На четвертому році кривавої війни Зеленський має рацію, серйозно ставлячи під сумнів зобов’язання Сполучених Штатів допомогти Україні досягти справедливого миру. Трамп, як відомо, сказав, що Україна не має козирів, але чи так це?
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Зеленський розповів, скільки дронів і ракет РФ запустила по Україні за тиждень
Що на столі?
Трамп очікував, що у Вашингтоні Зеленський підпише угоду про обмін українських рідкоземельних мінералів – літію, титану та інших природних ресурсів – на рятівну американську зброю та готівку. Не встиг Зеленський зняти з ручки ковпачок, як отримав в обличчя фірмовий вигук Трампа: «Ви граєте в азартні ігри з Третьою світовою війною!». Там же були віцепрезидент Джей Ді Венс і держсекретар Марко Рубіо. Останній пізніше звинуватив Зеленського у «ворожості» до свого шефа.
Третя світова війна? – Малоймовірно. На горизонті не видно ядерного Армагеддону, і правда в тому, що попри путінські залякування перспективи ядерної війни немає. Обмін ядерними ударами зі США – не єдиний кошмар Путіна. Насправді у нього не один ядерний супротивник, а три. Ядерну зброю мають ще Велика Британія і Франція. Путін – божевільний, але не самогубець. До того ж, по чому в Україні бити ядерною зброєю? Там немає стратегічних цілей (якщо тільки Путін не має наміру спалити живцем 3 мільйони киян). Населення Москви – 13,1 мільйона людей, і я впевнений, що Путін вміє рахувати.
Всього 10 хвилин хаосу в прямому ефірі – і угода Трампа про корисні копалини була провалена, а США гнівно заявили, що більше не надаватимуть Україні військову допомогу на мільярди доларів – радари, ракети, розвіддані тощо. Для президента Зеленського, лідера воєнного часу, який три роки благав дати йому ракети ATACMS для ударів по російських авіабазах і ППО, щоб захистити цивільне населення своїх міст, це стало просто шоком.
Які карти на руках у Зеленського?
Відповімо на це запитання, поставивши його з ніг на голову: які карти на руках у Путіна? Світова преса і багато користувачів соцмереж, схоже, абсолютно неправильно розуміють реальний стан справ у війні в Україні. Наразі втрати Росії оцінюються в 350 000 вбитими і 750 000 важко пораненими; знищено 10 000 російських танків, що приблизно вп’ятеро більше, ніж мають армії всіх країн НАТО.
Так, Україна бореться за саме своє життя, але правда й те, що Путін загруз у війні, в якій не може і ніколи не зможе перемогти. 2024 рік був проголошений знаменним роком успіхів Росії в Україні. І якими були ці успіхи? Росія втратила 480 000 військовослужбовців, а захопила територію розміром з Лос-Анджелес із передмістями – плюс-мінус розмір округу Лос-Анджелес.
За «три дні» спеціальної військової операції Путіна Росія втратила щонайменше 23 528 артилерійських систем і 21 139 бронемашин, не кажучи вже про домінування в Чорному морі. Який підсумок? Військова авантюра Путіна перетворилася на трясовину – таку ж смертельну й безперспективну, як В’єтнам чи Афганістан.
47% ВВП на фінансування 95% витрат на війну в Україні без жодної перемоги в перспективі – зараз Росія, можливо, слабша, ніж була з часів пакту Молотова-Ріббентропа, який об’єднав Радянський Союз із нацистською Німеччиною в 1939 році. Літнього наступу на Київ не буде – так само, як не було його минулого чи позаминулого літа. У Москви більше немає армії, здатної вести широкомасштабні наземні маневрені бойові дії. Вона здулася.
Це Путіну конче потрібне припинення вогню. Його армія виснажена, в ній от-от почнуть вибухати бунти, логістика така, що там вже використовують віслюків, а штурмові загони їдуть до «нуля» на гольф-карах. В атаку йдуть на милицях. Це не перемога. Це симптоми розвалу армії.
Так, Україна бореться за саме своє життя, але правда й те, що Путін загруз у війні, в якій не може і ніколи не зможе перемогти.
Зеленський знає (навіть якщо Трамп – «майстер укладання угод” – не знає), що мир потрібен, але національна безпека набагато цінніша.
Путін відчайдушно намагається розіграти карту припинення вогню. І якщо йому вдасться його домогтися, то він дотримуватиметься його рівно стільки часу, скільки буде потрібно для переозброєння і перепідготовки своїх військ в Україні.
Кажуть, що всі міжнародні відносини базуються на внутрішній політиці. Можливо, ричання Трампа і Венса на Зеленського й сподобалося маргіналам із натовпу MAGA, але переважна більшість американців підтримує Україну. Лише 6% вважають, що Росії можна довіряти. Якщо Трамп і Венс сподівалися отримати якийсь політичний ефект від засідки, яку вони влаштували в Овальному кабінеті, то на них може чекати шок. Трамп справив на своїх союзників по НАТО далеко не позитивне враження. Тепер США розглядаються не як світовий лідер, а як гравець із джокером на руках.
Після Вашингтона популярність Зеленського – й без того вражаюча – зросла ще більше, і не лише всередині України, а й у країнах-членах ЄС і НАТО. У Великій Британії його зустріли з розпростертими обіймами, з ним зустрівся і король Чарльз.
Вдома українці згуртувалися навколо свого президента. «Він боровся як лев, – сказала пенсіонерка з Києва Наталія Сергієнко. Мій друг-військовий написав мені з Курщини: «Краще війна, ніж ганебний мир». Сміливо, звичайно, але однією сміливістю не зупиниш російські КАБи. Вашингтон повинен був стати рятівним колом, а залишив великий знак запитання.
Маловідомим фактом є те, що перед поїздкою Зеленського до Вашингтона американські та російські дипломати зустрічалися в Туреччині. Приблизно за півтори доби до істерики Трампа в Овальному кабінеті переговори між ними, схоже, завершилися безрезультатно, і росіяни пішли. Цілком імовірно, що Москва звично висувала своїх максималістські вимоги, і це мало би стати протверезним нагадуванням про те, як Росія бачить війну і як вона бачить Україну.
Європа: лицар на білому коні, який не з’явиться
Чи може Зеленський покластися на своїх європейських союзників? Коротка відповідь: можливо. Після сьогоднішньої конференції європейські партнери НАТО оголосили про створення «Коаліції охочих», яка підтримає Україну на переговорах. Існує ймовірність того, що на українську землю можуть прийти європейські війська – можливо, французькі, польські чи навіть турецькі – але немає жодних зобов’язань з боку США. Також не існує часових рамок для втручання НАТО чи укладення миру з Путіним. Ми ще не на тому етапі, який можна назвати початком кінця війни в Україні.
Генсек НАТО Марк Рютте був стриманим, але Європа дійсно може виділити сили для спостереження за виконанням будь-якої угоди – і це десятки тисяч людей, а не якась символічна команда блакитних шоломів ООН. Києву потрібні м’язи, а не просто спостерігачі, і він вимагає гарантій, що перегукуються зі Статтею 5 НАТО. Чи станеться це? Говорити про це ще дуже рано.
Він неодноразово і правильно заявляв, що Україні потрібні гарантії безпеки для підтримки будь-якого врегулювання, досягнутого шляхом переговорів.
Ось у чому проблема: Європа має бажання, але її кишені порожні. Британська армія має більше коней (492), ніж основних бойових танків (408). Німеччина, Франція та Велика Британія збільшили свої витрати на оборону після бліц-атаки Путіна у 2022 році, але їхні оборонні бюджети все ще замалі після десятиліть залежності від Дядька Сема.
Зеленський це знає. Він неодноразово і правильно заявляв, що Україні потрібні гарантії безпеки для підтримки будь-якого врегулювання, досягнутого шляхом переговорів. Членство в НАТО або миротворці, безумовно, можуть бути такими гарантіями, але Віктор Орбан – людина Москви в Угорщині – накладе вето швидше, ніж ви встигнете сказати на нього «пудель Путіна».
Заповнення цієї військової прогалини буде великим стрибком для Європи. Європейці намагатимуться, але не зможуть самотужки винести на своїх плечах Україну. Зеленський повинен звертатися до Вашингтона, як би неприємно це зараз не було, або ж проявляти творчий підхід.
Врегулювання шляхом переговорів: угода з дияволом
Переговори з Владіміром Путіним – це примарна надія: вони можуть зупинити кровопролиття (тимчасово), але це може коштувати Україні її душі. Як виглядає «справедлива і рівноправна» угода? З боку Києва – те, що не підлягає обговоренню: Крим, повне відновлення територіальної цілісності, гарантії безпеки, які не дозволять Путіну перезарядити зброю і вдарити за п’ять років, як це він зробив у Чечні.
З боку Путіна – так само безкомпромісні вимоги: диктувати Україні її зовнішню політику, вона мусить назавжди відмовитися від НАТО, скоротити свою армію і віддати окуповані території – Крим, Донбас, а може й більше.
Трамп наполегливо домагається угоди – хоча б якої, задобрюючи Москву переговорами в Стамбулі та Саудівській Аравії, куди Київ навіть не був запрошений. Чим це загрожує? Вашингтон і Москва можуть поділити Україну між собою, якщо Зеленський не піде на поступки.
Варіант перший: Зеленський погоджується на угоду Трампа – корисні копалини в обмін на мир, деяку допомогу від США і замороження лінії фронту. Це гірка пігулка, але вона виграє час.
Варіант другий: він іде на хитрість, покладається на Європу і молиться про конкретні дії з боку європейських об’єднаних сил НАТО, поки Україна грає в довгу оборонну гру, а Путін повільно тоне в українському сипучому піску.
Підсумок
Зеленський опинився в лещатах. Вашингтон більше не є надійним і навіть передбачуваним, Європа намагається, але не озброєна, а мрія Путіна про парад на київському Майдані коштує Росії та Україні цілого покоління чоловіків.
Джерела Kyiv Post кажуть, що команда Зеленського «перегруповується», але атмосфера на місцях похмура. Український лідер може або чекати, поки європейці перейдуть від слів до реальних справ, або кинути кості на врегулювання, яке тхне капітуляцією, або воювати, поки є чим. Жоден із цих варіантів не є приємним, і жоден із них не гарантує позитивного результату.
Але якщо я чогось і навчився на війні, так це того, що коли всі фішки на столі, ти не виходиш із гри – ти блефуєш, б’єшся або програєш усе. Зеленський поки що у грі. Поки що.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.
