ПОГЛЯД: Переосмислення відновлення України: залучення приватного сектору

Урсула фон дер Ляєн, президентка Європейської комісії, в середу, 30 листопада, зробила рішучу та недвозначну заяву. Вона сказала, що Росія повинна заплатити за відновлення України, і Захід має фінансові механізми для забезпечення цього.

300 мільярдів євро резервів Центрального банку Росії заблоковано в західних банках, а 19 мільярдів євро активів, що належать російським олігархам, заморожено.

Фон дер Ляєн запропонувала створити в короткостроковій перспективі структуру, яка буде управляти цими коштами та інвестувати їх, щоб використати отримані прибутки для відновлення України. А в більш довгостроковій перспективі, коли санкції будуть зняті, ці кошти будуть спрямовані на повну компенсацію за руйнування і збитки, завдані російською агресією.

Це дуже сприятлива для України пропозиція. Зрозуміло, що для відновлення зруйнованої економіки України знадобляться сотні мільярдів євро, і, звичайно, Росія як агресор має покрити всі рахунки.

Заморожені російські активи є очевидним джерелом фінансування, і готовність Європейської комісії забезпечити легальний механізм їх використання заслуговує похвали.

Адже ми маємо заздалегідь потурбуватись про це з огляду на надзвичайну складність дійсно масштабного проєкту відновлення України після війни, і пошук джерел фінансування – це не єдине проблема, яку потрібно вирішити, щоб відбудова була успішною.

Економічні збитки від війни величезні, за оцінками експертів понесені збитки вимірюються сотнями мільярдів доларів. Просте відновлення того, що було знищено, само по собі вже є масштабним проєктом.

Проте ця війна лише загострила проблему, яка існувала і раніше – низький рівень розвитку української економіки, який і призвів до того, що країна є однією з найбідніших у Європі.

Ця економічна слабкість, безсумнівно, сприяла тому, що країна виглядала досить вразливою в очах росіян. Якщо Україна має стати надійним оплотом протистояння агресії на східному фланзі Європи, що є найбільш ефективним засобом стабілізувати весь регіон і уникнути конфліктів у майбутньому – належна економічна модернізація країни є тут необхідною передумовою.

Отже, післявоєнна відбудова має бути зосереджена не лише на усуненні завданої шкоди, а й на модернізації України до рівня сильної східноєвропейської економіки. Вона повинна бути здатна самостійно утримувати сильну армію, демонструвати явні переваги свого демократичного прозахідного шляху розвитку усім іншим пострадянськими країнами та готуватися до вступу в ЄС з максимальною економічною вигодою для блоку в цілому.

Міркування щодо відбудови України останнім часом зосереджено в основному на різних міжурядових механізмах передачі фінансових ресурсів.

Тривають дискусії щодо механізмів управління замороженими та арештованими ресурсами та узгодження цих механізмів з європейськими нормами права власності.

Але для успіху проєкту реконструкції недостатньо просто виділити кошти, вони мають бути розподілені та спрямовані на конкретні проєкти таким чином, щоб це давало максимальний ефект.

Якщо, як це зараз обговорюється, капітали розподілятимуться через державні установи, результати можуть бути незадовільними.

З одного боку, незрозуміло, чи здатні українські державні інституції в їх нинішньому стані розподіляти настільки значні суми коштів, враховуючи довготривалий сумний спадок корупції та неефективності.

З іншого боку, наявні міжнародні державні інституції (які є найбільш вірогідними джерелами надання коштів на відбудову), як правило, сильно бюрократизовані та негнучкі.

Їхня спроможність вчасно опрацьовувати та управляти безліччю окремих складних інвестиційних проєктів (а це, зрештою, і є реконструкцією) досить обмежена.

Щоб проєкт повоєнної реконструкції України був успішно реалізований, приватний сектор має стояти у керма цих процесів – як це було в інших країнах Східної Європи, яким вдалося досягти швидкого економічного розвитку.

Це означає, що принаймні значна частина фінансування реконструкції має розподілятися через фінансові механізми, які дозволяють надійним і авторитетним гравцям приватного сектору – як українським, так і міжнародним – мати доступ до нього на конкурсній основі.

Наголос тут слід зробити на «надійних і авторитетних», оскільки вже цілком зрозуміло, що непрозорі олігархічні бізнеси не здатні побудувати сучасну економіку, не кажучи вже про їх небезпечну сприйнятливість до російського впливу.

Для цього можна передбачити щось на зразок дворівневого механізму.

Можна було б створити спеціальну фінансову організацію – назвемо її Фонд відновлення України – для зберігання та управління коштами на відновлення.

Ця організація розподіляла б фінансування не напряму, а через провідні міжнародні банки та великі інвестиційні фонди, надаючи їм капітал для надання позик або інших форм фінансування.

Єдине обмеження полягає в тому, що ці гроші мали б йти виключно на фінансування інвестиційних проєктів в Україні в рамках відбудови.

Ukraine Recovery Fund буде лише стежити за тим, щоб банки та інвестиційні фонди справді дотримувалися такої політики.

Вартість капіталу визначатиметься на конкурентних засадах, але Фонд покриватиме всі системні ризики, що випливають із вразливого становища України та її зруйнованої економіки, тим самим допомагаючи зберегти вартість грошей невисокою.

Щоб мінімізувати юридичні ризики для інвесторів, контракти в рамках програми мають укладатися згідно з англійським правом, а пов’язані з ними можливі судові процеси розглядатися в міжнародних комерційних судах.

Тоді всі комерційні та інвестиційні рішення прийматимуть інвестори з приватного сектора. Це забезпечило б рівний доступ до програми фінансування реконструкції України кожному, хто має необхідні компетенції для ведення бізнесу з великою міжнародною фінансовою установою, а саме такий інвестор потрібен Україні для успішної реконструкції.

У той час як системні ризики, пов’язані з війною, та макроекономічні ризики покривав би Ukraine Recovery Fund, самі інвестори мали б забезпечувати життєздатність інвестиційних проєктів та конкурувати за них.

Крім того, державний сектор зможе фінансувати власні інвестиційні проєкти, використовуючи той самий механізм і прозоро конкуруючи з приватним сектором за капітал.

Успішна післявоєнна модернізація України має вирішальне значення для миру та стабільності всього регіону, якщо не всього світу. А саме приватний сектор і конкурентні ринки є тими силами, які модернізували всі успішні економіки Східної Європи.

Настав час об’єднати ці дві ідеї в цілісну концепцію проєкту відбудови України – таку, що ґрунтується на вільному підприємництві та енергійності приватного сектору.

Погляди, висловлені в статті, належать автору і не обов’язково збігаються з поглядами Kyiv Post.

Оригінал англійською тут