Мої плани на життя, зазвичай, збігаються з її планами на мене. Але бувають винятки. У п’ять років я опинився в Чернівцях, не підозрюючи, що в цього міста багата біографія: дитинство в Оттоманській імперії, молодість і зрілість в Австро-Угорській, два десятки років у Королівстві Румунія, після – знову в імперії — радянській і, нарешті, друга молодість в Україні.

Так звані роки формування — це молодість, тому австрійський період дав мені уроки, які я пам’ятаю досі. Це уроки міської архітектури, антирадянські за своєю суттю. Місто будували для людей. Городяни були матеріалом, вони були сенсом міста. Тож у СРСР Чернівці були архітектурним дисидентом. Міська пам’ять не страждала на склероз. Будинки, вулиці, цвинтарі, церкви, синагога, паркетні підлоги, кахельні печі пам’ятали минуле.

Advertisement

Австрійська імперія стала для мене магнітом. Наприкінці минулого століття я, як електрон, потрапив в один із центрів її магнетизму: Прагу. Мертві імперії схожі на згаслі вулкани: на старих картах вони існують, але насправді їх обриси розмиті, їх розкроїли новими лекалами та циркулями. Ці згаслі вулкани іноді називають сплячими. Так, вони бачать сни, сповнені фантомів та міражів.

Advertisement

Я знаю, що іноді снюсь Празі, і цей сон такий в’язкий, що його не відірвати від моїх снів і фантазій. У празьких снах мене звуть Ігор П., і я сумно плетуся по запорошеному спекотному Жижкову на процес, де завжди виносять один і той самий вирок: найвищу міру покарання. Навіть не плетуся, а повзу, як жук, що знає свою мету в житті та в смерті.

Так, я знаю мету. Її звуть Трієст. Я двічі приїжджав у це приморське, у минулому вільне австрійське місто, щоб вибрати вулицю, де я помиратиму, і цвинтар, де закопають мій порох. Але в останній день 2020 року прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон остаточно порвав з Європейським Союзом. Особисто для мене це означає, що я не маю юридичного права жити на європейському континенті понад 90 днів поспіль.

Advertisement

Можна, звичайно, ризикнути: перебратися до Трієста і померти протягом 90 днів. Але раптом не вийде? Якою гарною була б траєкторія мого життя і смерті: почати життя на Прикарпатті і закінчити його на березі Адріатичного моря, все в тій же безсмертній Австрійській імперії.

Борисе Джонсон, ти зруйнував мою смерть. За це я примовляю тебе до суворої міри покарання: зневаги.