Відомий український актор, телеведучий, співак та поет Коля Сєрга, який за час повномасштабного вторгнення відіграв в гарячих точках понад 500 концертів, об’єднав свідомих митців в “Культурний десант” та став справжнім військовим психологом, розповів Kyiv Post, як військові на передовій реагують на музику та про важливість культури під час війни.
Коля, з початком повномасштабного вторгнення ви приєднались до лав Збройних сил України (ЗСУ). Але ваша головна зброя – це музика. Розкажіть, скільки виступів ви вже провели і в яких місцях доводилося виступати?
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
25 лютого 2022 р. я мобілізувався. Спочатку займалися військовою справою, але пройшло кілька днів, і між патрулюваннями ми зрозуміли, що постійно перебуваємо у стані стресу, бо ні в кого з нас не було військового досвіду. А я вже років 5 як вивчав культуру (і конкретно творчість) як терапевтичний інструмент через призму психології: як впливає на людину, що дає, які потреби закриває. Я зрозумів, що зараз можна спробувати попрацювати через творчість з цим стресом. І ми почали грати перед вечірнім патрулюванням.
І дійсно, після цього нам було легше спати, хлопцям було легше спати – це був наче масаж для психіки, і на той час це було просто необхідно. Потім нас просили приїжджати в сусідні частини. 28 бригада проводжала хлопців на Миколаїв тоді. Це було в той час, коли ми відпочивали від тренувань і патрулювання.
Потім це розросталося, бо показало дуже гарні результати, і я зрозумів, що це працює, це важливо і необхідно. Я дізнався, що є такий відділ ЗСУ, який називається МПЗ – морально психологічного забезпечення. Ми спочатку співпрацювали з ним, пізніше я створив “Культурний десант”, який ми підсилили різними талантами: Саша Чемеров, Ярмак, Світлана Тарабарова та інші, та спочатку вторгнення ми відіграли вже близько 550 концертів.
Ми грали вздовж всієї лінії фронту. Грали і в окопах, і в бліндажах, і в підвалах Бахмута, і в лісах, і в зруйнованих будівлях. Локації такі були, що ви ніколи б не подумали навіть.
Як музика впливає на військових?
Музика дуже круто розминає психіку й дозволяє хлопцям відволіктися, увійти в певний трансовий стан та в свої думки, побути наодинці з собою зі своїми мріями та хоча б в уяві з сім’єю побути. Музика - це неймовірний провідник, і її дуже важливо слухати. В тому вигляді, який ми напрацювали, музика слугує таким собі мастилом, головне - це слова. Ми знаємо що сказати, в якому порядку. Тому коли ми їдемо з виступом до будь-якого підрозділу, ми ретельно збираємо інформацію: в якому стані військові, повернулися з бою чи відправляються туди, скільки було загиблих і взагалі яка середня температура по палаті, як то кажуть. Ми збираємо інформацію для того, щоб розуміти, про що говорити, який ресурс потрібний для цих хлопців.
До речі, дуже багато артистів, яким ми пропонуємо їздити з нами, кажуть: “там же не до музики’’. Сидять в Хмельницькому, у Львові чи в Києві і розповідають, до чого там музика хлопцям на передовій. Давайте ви разок поїдете на передову, і тоді ми готові будемо з вами поговорити про це! Бо працювати з хлопцями там – це дуже складна робота. Артисти бояться туди їхати, бо побоюються, що їх не будуть сприймати. І їхня задача кожен раз завоювати цю аудиторію та доносити, чому саме зараз вони тут перебувають.
Коли ми приїжджаємо, на нас часто дивляться з мовчазним запитанням ‘’А чого ви сюди приїхали?» Але коли ми їдемо, на нас дивляться очима, сповненим вдячності, ти тиснеш руки і відчуваєш цю силу, вони хочуть обійняти тебе,і віддати тобі хоч трохи тієї енергії, яку ти тут створив. Яку ти дістав з них, з себе і змішав все в єдиному котлі. Це така робота важлива, тому не потрібно думати, як сприймуть чи щось ще, треба вставати, їхати і робити.
Який виступ тобі запам’ятався найбільше?
Всі виступи запам’ятовуються, бо коли ти туди приїжджаєш, просто перебуваєш на вістрі життя, це якраз та лінія, яка розділяє життя та смерть. Ти завжди на ній знаходишся, там люди по іншому себе ведуть, по іншому відриваються, інші закони там правлять. Тому ти приїжджаєш, і кожен раз це окрема історія, яку ти розказуєш і заново це переживаєш. Там дуже велика концентрація емоцій, хвилювань. Я не можу сказати, що саме запам’яталося, бо я все пам’ятаю. Якщо відкрити календар і подивитися, де ми були 3 місяці тому, 4 місяці тому, трохи розфокусувати погляд і прожити цей день ще раз, то можна все з легкістю згадати.
Розкажіть про “Культурний десант” і чим він зараз займається?
“Культурний десант” – це об’єднання свідомих митців, серед яких є і волонтери, і військові. Зараз культурний десант займається багатьма напрямками роботи, але ми їх можемо розділити на дві основні частини. Перша – це поліпшення психологічного стану армії на лінії фронту, військовополонених, поранених за допомогою культури. Другий важливий напрямок – це виступи в деокупованих містах, це по суті культурно-ментальна деокупація. Наприклад, ми великою спільнотою художників приїжджаємо і розмальовуємо патріотичними, надихаючими, сучасними муралами стіни в місті. Це і проєкт ‘’Разом’’, в якому ми об’єднуємо міста центру, заходу та деокуповані міста сходу України, будуючи гуманітарні, культурні, освітні та адміністративні мости. Наприклад, Вінниця-Балаклея, Ізюм-Хмельницький, Куп'янськ-Житомир.
Також разом з Укрзалізницею ми створюємо центри культурної незламності на вокзалах деокупованих міст. Влаштовуємо в шпиталях та військових частинах концерти підтримки з артистами, опрацьовуємо алгоритми найбільш ефективної взаємодії, щоб артист не просто поспівав і поїхав, а зробив терапевтичну роботу. Ми не маємо часу надавати всім психологічну освіту, тому ми опрацьовуємо найбільш дієві алгоритми. В основному наша робота зосереджена зараз на Донеччині.
Також ми співпрацюємо з книгарнями, де люди купують книжки і відправляють на фронт до військових, де вони їх читають. Книжки з листами-побажаннями і контактами дуже круто підбадьорює хлопців. Ще ми пишемо гімни для бригад – це дуже важливо, бо підіймає бойовий дух хлопців. Вже написали для 72 бригади і закінчуємо для 59 бригади. Дуже багато робимо і зупинятися не збираємося.
Чому важливо створювати патріотичні мурали на деокупованих територіях?
Тому що це важливі візуальні образи, це не тільки певні наративи, які необхідні зараз, що Україна єдина, що деокуповані міста - це Україна. Це вдячність Збройним силам, вдячність медикам, ДСНСникам, поліції. Це іноді прикольні та іронічні картинки про загарбника, які принижують його і його військо, типу Кремль - це місце для паління і тому подібне. Окрім цього, коли ми приїжджаємо в деокуповані міста, там багато руйнувань, наприклад, проїжджаєш повз зруйновану вщент адміністрацію, в тебе виникають певні негативні асоціації, а коли там яскраві патріотичні малюнки, то вже перше враження змінюється, це вже по іншому працює. Таке парадоксальне відчуття, що змінюємо сприйняття і створюємо інше ставлення – це також важливо. Бо коли ти живеш серед руїн, вони тебе дуже швидко спустошують.
Чи спілкуєшся ти з кимось з Росії?
Є одна людина, яка жила в Росії, з якою я спілкуюся і досі, я не буду називати ім’я, бо це небезпечно. Зараз він вже виїхав з Росії, змінив паспорт і не має до неї ніякого відношення. Ця людина з самого початку війни допомагає, він реєстрував дрони на російські номери, щоб їх не зафіксили орківські прикордонники. Це дуже ризикована тема, бо все пов'язано з паспортами, він там дуже все чітко зробив. Старлінки допомагає купляти, генератори присилає. Більше я ні з ким з росіян не спілкуюся.
Я вважаю, коли ти артист і лідер думок, ти не можеш стояти осторонь. Є така тема: якщо у вуличних боях бере участь майстер спорту з якогось виду бойових мистецтв, то в нього значно вище буде покарання, адже його кулаки вже як зброя. Так само лідер думок – це потужна зброя. Мої колеги, які мовчать чи підтримали сторону ворога - це ворожа арта, її потрібно нищити, бо шкоди вона завдає Україні не менш, ніж ціла батарея арти.
Які проєкти ще хочеться реалізувати?
Всі проєкти, над якими ми зараз працюємо, довготривалі та складні. Взагалі робота з військовими – це на багато років вперед. Ми переможемо, війна закінчиться, хлопці повернуться додому, а далі реабілітація, потрібно буде працювати з адаптацією військових до реалій мирного часу – це також задача культури. І я думаю, що краще ніж учасники “Культурного десанту”, тут навряд чи хтось на цьому розуміється. Може ще Святослав Вакарчук, ми з ним часто перетинаємось. Тільки ті, хто був на фронті або зараз перебуває там, розуміють, як це працює.
Хочеться звернутися до людей і сказати – долучайтеся до “Культурного десанту”! Якщо ви це читаєте і у вас це відгукується, для вас є місце в нашій команді: як учасника, як митця, як організатора, як мецената, як волонтера. У нас дуже багато вакансій і дуже багато роботи, якої вистачить на всіх.
