250 років з дня народження засновника Харківського університету Василя Каразіна

Окупанти практично знищили Харківський національний університет, який є одним з найстаріших університетів Східної Європи. Він був заснований у листопаді 1804 року з ініціативи видатного просвітника Василя Назаровича Каразіна, якому 10 лютого виповнилося 250 років.

Харківський університет з'явився раніше, ніж в імперській столиці Санкт-Петербурзі. Він на цілих 5 років випередив Берлінський університет Фрідріха Вільгельма. Та є єдиним навчальним закладом в Україні, де навчалися та працювали три лауреати Нобелівської премії - біолог Ілля Мечников, економіст Семен Кузнець, фізик Лев Ландау. Почесними членами та почесними докторами університету в різні часи було обрано визначних діячів науки та культури різних країн: І. В. Гете і О. Гумбольдта, І. Франка, П. Семенова-Тян-Шанського та інших. Серед почесних докторів університету був перший президент України Михайло Грушевський. З університетом пов’язане видання перших вітчизняних газет і часописів, створення перших наукових товариств. 

Засновник університету Василь Назарович Каразін є настільки цікавою особистістю, що історія його життя могла б стати сценарієм для цілого пригодницького серіалу. Kyiv Post зібрав цікаві факти про життя неймовірного талановитого українця, якого називають послідовником Григорія Сковороди.

Василь Каразін народився на Слобожанщині на території сучасної Богодухівщини, в селі Кручі у родині, яка мала дуже давнє коріння. Батько був вихідцем з Балканського півострова, його предки були болгарами, а мати була представницею давнього козацького роду. Вважається, що один із предків Василя Каразіна по материнській лінії був довіреною особою Богдана Хмельницького.

Один із біографів Каразіна Микола Тихий колись сказав, що все життя Каразін намагався зробити щось грандіозне, мета - благо і слава його батьківщини, а засіб - це громадська діяльність. І саме як громадський діяч та засновник університету Василь Назарович Каразін і прославився. 

Слід нагадати, що Харків на початку XIX століття був абсолютно маленьким містечком. Спосіб і стиль життя мешканців Харкова на початку XIX століття залишався переважно сільським і кам'яних будинків у місті було небагато. Відкриття ж університету змінило хід історичного розвитку Харкова, тому що до міста приїхала велика кількість викладачів і професорів із Західної Європи. Та продовж наступних 20 років Харків перетворився на центр освіти, науки і культури, і вже у 1820-х роках саме Харків став центром і значущим осередком українського відродження, де діяла так звана Харківська школа романтиків, яка вперше почали досліджувати український фольклор, збирати його, записувати і писати власні твори на основі таких фольклорних джерел.

Василь Назарович, крім університету, відкрив Філотехнічне товариство, що так багато зробило для розвитку науки, техніки і промисловості в Україні. Каразін був віцепрезидент Вільного товариства любителів російської словесності, редагував журнал "Соревнователь просвещения и благотворения". Він особисто написав близько 60 наукових робіт, багато друкувався в різних журналах: "Вестнике Европы", "Украинском вестнике", "Харьковских губернских ведомостях" і ін.

Цікавий факт, що сам засновник відомого університету, не мав вищої освіти, але все життя багато займався самоосвітою. Він мав настільки енциклопедичні знання, що сучасники визнавали, що він міг дійсно зайняти університетську кафедру в будь-якому університеті, і це зробило б честь навчальному закладу.

На початку XIX століття Василь Каразін зацікавився громадським життям і почав листуватися з імператором Олександром I. В нього було багато ідей, які подобалися молодому царю. Тож згодом він запросив його на службу в Петербург, де Каразін запропонував заснувати Міністерство народної освіти і деякий час прослужив там на різних посадах.

Засновник університету тричі сидів у тюрмі. Вперше Каразін потрапив до в'язниці після спроби незаконно виїхати за кордон, був затриманий у 1798-му. Другий раз у 1808 році, коли він впав у немилість до імператора Олександра, залишив службу в Петербурзі і повернувся в рідні краї, звідки Каразін продовжив бомбардувати імператора листами. Деякі з них здалися Олександру до того зухвалими, що він повелів заарештувати Каразіна і навіть заборонив йому писати листи на свою адресу. Цей арешт був не довгим, незабаром все забулося, і Василь Назарович знову поїхав в Петербург.

Але в 1820-му році він був знову заарештований, в той час в столичних полках відбувалися солдатські бунти. Після обшуку в казармах в руки поліції потрапила листівка, в якій невідомий автор закликав солдатів Семенівського полку повалити царя. В авторстві запідозрили Каразіна. Його заарештували і посадили до Шліссельбурзької фортеці, а відпустили лише через вісім місяців, коли не знайшли доказів провини.

Відомо, що він зумів синтезувати штучний алмаз, а також винайшов дешевий спосіб виробництва селітри, нові барвники та високоякісний цемент, вирощував нові сорти зернових і придумав спосіб просушування плодів за допомогою водяної пари, привіз та посадив на Слобожанщині перші пірамідальні тополі. Також першим запропонував створити мережі метеорологічних станцій, одну з яких мав дома, та особисто займався дослідженням.  

Був багатодітним батьком. Мав зі своєю дружиною Олександрою вісім дітей, дві дочки і шість синів. Про дівчаток мало що відомо, хлопчики стали військовими. 

Про Каразіна згадували, що він постійно перебував в русі, як і його пам'ятник, який змінив місце розташування 5 разів. В 1904 році його встановили в університетському саду, в 1934 році на цьому місці вирішили поставити пам'ятник Тарасу Шевченку, а пам'ятник Каразіну перенесли на Університетську вулицю. Але вже через три роки радянська влада вирішила, що він взагалі не потрібен і відправила його в ливарний цех ХТЗ. Там він дивом уцілів і протягом двадцяти років простояв на внутрішній території заводу. Потім про монумент згадали і знову повернули в сад Шевченка. А в 2004 році пам'ятник встановили перед центральним входом в ХНУ.

На жаль, ми багато з біографії Василя Назаровича цікавого так і не взнаємо. Його паперовий архів та особисті щоденники майже повністю були втрачені, щоденникові записи згоріли в Кручику в 1838 році, разом з листами від багатьох видатних особистостей. А що не згоріло загубилося під час революції.

Сумно згадувати, але російські варвари  практично повністю знищили історичну будівлю Харкова. 25 лютого був пошкоджений корпус фізико-технічного факультету ХНУ ім. Каразіна, 11 березня, туди прилетів ще один снаряд, 1 березня, коли по будівлі ОДА вдарили ракетами, вибуховою хвилею були вибиті близько 400 вікон у двох корпусах вишу на майдані Свободи, 2 березня росіяни завдали удару по будівлі економічного факультету та Каразінської школи бізнесу, 5 березня окупанти вдарили по спорткомплексу університету. Також внаслідок обстрілів пошкоджені Каразінський інститут держуправління, два гуртожитки, будівля старої бібліотеки, музей природи

Сподіваємося, що Університет імені Каразіна вдасться відновити.