"Через війну український спорт відкинуто на десять років назад" - українська тенісистка Світоліна

Сьогодні український спорт, який колись подавав великі надії, позбавлений розвитку через війну, котру розв'язала Росія. Адже українські спортсмени замість того, аби тренуватися та представляти країну, позбавлені як можливості розвивати свої професійні навички, так і жити. Багато хто з українських атлетів сьогодні виборює незалежність та світле майбутнє. 

Але також багато й тих, хто наразі за кордоном, використовуючи свій вплив, намагається залучати іноземців до відбудови країни та підтримки армії. Крім того, спільними зусиллями з різними організаціями українські атлети борються за те, аби російських та білоруських спортсменів позбавили можливостей виступати на змаганнях.

Kyiv Post поспілкувався з українською тенісисткою Еліною Світоліною про нинішнє становище спорту в Україні, ситуацію з російськими та білоруськими атлетами, а також про амбасадорство на платформі United24 та допомогу юним спортсменам через власний Фонд Еліни Світоліної.

Чи було важко морально та фізично повернутись у великий спорт? 

Насправді мені пощастило, і на фізичному рівні все пройшло непомітно, очікувала гіршого. Можливо, через те, що я все життя у спорті. Також, я гадаю, вплинуло те, що під час вагітності я не виконувала фізичні вправи, аби дати тілу відпочити. 

Крім того, однією з причин, чому у мене не було жодної мотивації тренуватися була війна. Перші два місяці повномасштабного вторгнення я ще виступала. Однак мені було важко морально зосередитися на цьому через те, що моя родина знаходилась в Україні. Тому згодом час, коли я фізично відпочивала, я витратила на те, щоби впоратися з емоціями, викликаними війною. 

І хоча мені фактично довелося з нуля закачувати свої м’язи, вже за два тижні після пологів я повернула свою фізичну форму. А ще за три місяці я почала поступово повертатися до тренувань. 

Наразі я перебуваю в Монако зі своїм тренерським складом, ми готуємося до змагань у квітні. 

Але зараз для мене головне — це здоров‘я. У тенісі дуже щільний графік, то для мене важливо слідкувати за своїм фізичним станом, аби не перенавантажуватися. 

За час без змагань я займалася організацією заходів, спрямованих на збір коштів на допомогу. А зараз до цього додається також великий спорт. Це все забирає багато здоров’я, але я хочу продовжувати допомагати. Тому я розставляю пріоритети на своє здоров‘я, аби в майбутньому більше зробити. 

У якому зараз стані український теніс, та яке майбутнє, на вашу думку, чекає на нього? 

Важко казати, але я гадаю, що дуже сумне становище загалом в українського спорту. Увесь спорт відкинуто на десять років назад. Адже зараз наші атлети не можуть нормально тренуватися, багато хто на фронті, багато загинуло. 

Але й загалом, як такого розвитку тенісу в Україні не було. Кожен сам шукав свої способи, як пробитись у світовий теніс. Були меценати, які допомагали тим чи іншим тенісистам, але як такої допомоги від Федерації тенісу в Україні не було. Мені пощастило, що я зустріла Юрія Сапронова (бізнесмен), котрий допоміг у моєму становленні професійною тенісисткою.

Відновлення спорту буде поступовим. На даному етапі важливо робити все для перемоги. А потім ми вже будемо думати, як відновлювати цю галузь. 

Тому в 2019 році я створила Благодійний Фонд, який дає можливості юним спортсменам. У мене взагалі завжди була мрія — створити спортивний центр для дітей, де вони зможуть тренуватися, навчатися, жити та віддавати себе спорту. Але наразі ми сконцентровані також на тому, аби допомогти дітям евакуюватися з України. 

Скільки юних спортсменів під опікою вашого Фонду? 

Через нашу програму пройшло понад 200 дітей разом зі своїми сім‘ями. Ми на декілька місяців забезпечували їхні витрати на транспорт, харчування, проживання, тренування. Також на деякі турніри оплачуємо їхні поїздки. У нас існують різні програми, котрі змінюються кожні три місяці. 

Місяць тому запустили програму психологічної допомоги. Наразі психолог працює з 20 дітьми, але ми будемо розширюватися. 

Крім того, ми плануємо організовувати мінітурніри, де діти зможуть отримувати гранти на подальше просування.

Завдяки чому ви утримуєте Фонд? 

У нас є співробітництво з моїми спонсорами та партнерами, наприклад, Nike та Wilson. Багато партнерів, які роблять просто пожертвування. 

Також робимо благодійні заходи, де збираємо кошти в іншому форматі. Адже люди за кордоном дещо втомилися від війни. Тому ми поєднуємо приємне з корисним. Наприклад, робимо аукціони тощо. По суті люди купують певний досвід, а гроші при цьому йдуть на благодійність. 

Як ви стали амбасадором United24? 

Влітку 2022 року мені подзвонив Андрій Шевченко (футболіст) і повідомив про те, що зустрічався з Володимиром Зеленським. Вони обговорили те, що Андрій стане першим амбасадором. І вони також хочуть, аби я стала другим амбасадором. 

Я була шокована в хорошому сенсі, адже не очікувала, що на глобальному рівні можу настільки допомогти своїй країні. Потім я поспілкувалася з паном Президентом і командою United24. 

На платформі все дуже прозоро та зрозуміло, куди та скільки грошей збирають і надсилають. Зробити пожертвування можна буквально за дві секунди з будь-якого місця. Тому я дуже рада, і для мене це велика честь, що представляю таку платформу, що допомагає нашій країні. 

Як виглядає процес організації? 

У нас є дзвінки у Zoom, де нам дають завдання, на що потрібно збирати кошти протягом наступного місяця. Наприклад, у грудні ми збирали на генератори для лікарень. 

У лютому нам поставили завдання збирати кошти на відновлення домівок в Ірпені. United 24 бере на реконструкцію 18 домівок, одну з яких я беру під себе. Таким чином у кожного спортсмена є своя будівля. Тож ми створюємо заходи та інше, аби залучити більше людей та коштів. 

Які труднощі виникають? 

В організації взагалі немає проблем, все легко та швидко. Найважче — знайти необхідні кошти. Наприклад, на відбудову будинка в Ірпені залишилося зібрати ще трохи. Наразі вже зібрано понад 108 000 євро з необхідних 127 000. Я також додавала кошти зі свого бюджету, але гадаю, що остаточно вдасться закрити збір із благодійного заходу в квітні. 

Ми стараємося закривати збори якомога швидше, аби люди швидше мали змогу повернутися до своїх домівок, а це аж 390 українців. Я була три тижні тому біля цього будинку і, звісно, це сумне видовище. 

Як наразі сприймають росіян за кордоном, зокрема в Монако? 

Насправді до них не добре ставляться. І не тільки через те, що більшість людей підтримують Україну та хочуть допомогти. Також через війну, яку почала Росія в Європі, підвищилися ціни на все, зокрема на бензин. Це спричиняє дискомфорт іноземцям, і вони розуміють, що це через росіян, тому і зляться на них. 

Яке становище російських спортсменів у спорті? На вашу думку, чи зможе Україна досягти блокування російських та білоруських спортсменів принаймні у тенісі? 

Мені важко казати, як до них ставляться, бо я не виступала на змаганнях. Але я не думаю, що там щось змінюється, на жаль. Оскільки тенісні асоціації WTA та АТР допускають далі грати російських та білоруських спортсменів.  

Але я сподіваюся, що нам вдасться змінити цю ситуацію. Вже існує багато організацій, котрі намагаються надати всі аргументи на нашу користь. Це просто очевидно несправедливо, коли російські спортсмени мають змогу далі грати, ніби нічого і не було, а наші спортсмени помирають за нашу країну. 

Як відповідають на українські запити організації, котрі вирішують, надавати чи не надавати дозвіл на змагання російським та білоруським спортсменам? 

Найбільш розповсюджений їхній аргумент — спорт поза політикою. Вони кажуть, що спортсмени не мають відношення до політики. 

Насправді я вже мала стільки зустрічей із різними офіційними особами й Олімпійського комітету, й тенісних організацій. І якщо чесно, то вже немає моральних сил із ними боротися. Адже вони просто не хочуть розплющити очі та подивитися правді в обличчя.