Браян Меффорд заходить в одне з хіпстерських кафе Києва, вдягнений у класичний американський тренч кольору хакі. Він іронізує, що після майже 24 прожитих у Києві років усе ще намагається додати до столичних трендів нотки класичного стилю янкі.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії Меффорд заснував і очолив некомерційну групу «Help Ukraine – Операція «Паляниця»», що займається евакуацією людей із прифронтових зон і наразі надає гуманітарну допомогу громадам, що опинилися в зоні воєнних дій.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Проте не виникає жодного сумніву, що уродженець Арканзасу, який уже кілька десятиліть мешкає в Україні та працює тут стратегічним консультантом, не забуває про своє американське коріння. Це ж стосується і його зв’язків з Республіканською партією, у роботі якої він бере активну участь з 1988 року, зокрема, і як радник Майка Хакабі – губернатора його рідного штату та в минулому кандидата в президенти США.
На останньому мітингу Трамп обізвав Байдена, Шиффа та Пелосі
У контексті нещодавніх коментарів Рона ДеСантіса – республіканця, губернатора Флориди та потенційного кандидата в президенти – про те, що Україна є просто однією зі сторін «територіальної суперечки» та виказаних ним сумнівів щодо доцільності рівня допомоги, яку США надають Україні, Меффорд демонструє глибоке розуміння як ситуації в Республіканській партії, так і в українській політиці.
Чи вважаєте ви, що коментарі губернатора ДеСантіса поставили під суттєвий ризик підтримку Сполученими Штатами Україні? Українським лідерам варто хвилюватись через його заяви?
Ні, не варто. Губернатор Флориди не має юрисдикції ані над зовнішньою політикою США, ані над Україною. Він є потенційним, але поки що не проголошеним кандидатом у президенти від Республіканської партії на виборах наступного року. Якщо він виграє праймеріз [Республіканської партії], а потім загальні вибори (а це вже два дуже серйозних «якщо»), тоді, можливо, і з’явиться привід для занепокоєння. Однак те, що кандидати говорять на праймеріз, звертаючись до свого електорату, те, що озвучують в ході передвиборчої кампанії, звертаючись до усіх американців, і те, що вони роблять насправді, коли їх усе ж обирають, часто дуже різні речі.
Нічого зі сказаного ДеСантісом не було відверто проросійським, таким, що контрастує з позицією більшості членів Конгресу від Республіканської партії. По-друге, у своїх коментарях він суттєво применшив значущість України для зовнішньої політики Америки. З огляду на те, що українське питання не є надто важливим для колегії виборників, а питання зовнішньої політики рідко відіграють вирішальну роль у виборчих перегонах, це зовсім не дивно. По-третє, він давав безпечні та обережні відповіді на запитання. Наприклад, він сказав «жодних порожніх чеків (непідконтрольної фінансової допомоги)», але як у сенсі фіскальної політики дуже консервативний губернатор, він і так їх не видає.
Єдиним в його коментарі, що викликає певне занепокоєння, є теза про те, що вторгнення Росії в Україну – це просто «територіальна суперечка». У кращому випадку він просто повторював російські наративи, що змогли просочитися в провідні світові ЗМІ. У гіршому випадку він і справді вважає, що це лише територіальна суперечка, а не питання державного суверенітету. Швидше за все, як і багато американців, ДеСантіс просто погано ознайомлений з фактами.
Інші республіканці вже фактично «виправили» заяви ДеСантіса, та й праймеріз уже не за горами. Як ви бачите розгортання цієї внутрішньої динаміки навколо українського питання?
Той факт, що провідний сенатор від Флориди Марко Рубіо підкорегував заяви ДеСантіса щодо українського питання, є гарним знаком. Я сприймаю це як показник того, що губернатор ще формує свою думку з цього приводу. Губернатори мало займаються зовнішньою політикою, але нею точно займаються сенатори. Сенатори від Республіканської партії часто займали більш войовничу позицію щодо озброєння України, ніж Білий дім і критикували президента Джо Байдена за недостатньо швидку передачу зброї Україні.
Вирішальним фактором щодо українського питання на праймеріз Республіканської партії буде протистояння ізоляціонізму [колишнього президента Дональда] Трампа та позиції його головного опонента. І навряд чи Україна стане вирішальним питанням на республіканських праймеріз.
Якби ви безпосередньо консультували політиків Республіканської партії щодо України, яких принципів ви б радили їм дотримуватись?
Республіканська партія є партією «миру з позиції сили», що підтримує оборонну промисловість. У списку пріоритетів у нас мають стояти перш за все наші принципи, потім – зарплата, а потім – наша партія.
Коли президент Байден має рацію у певних питаннях, як, наприклад, він має рацію щодо України, ми маємо підтримувати його та бути конструктивними. Коли ж президент помиляється — а він, як і всі, іноді помиляється — нам потрібно протистояти йому. Проте протистояти йому необхідно, виходячи з принципів консерватизму, а не керуючись сліпою партійною відданістю.
Під час розмов з електоратом республіканців стає зрозуміло, що негативне ставлення до українського питання часто випливає з того, що Байден підтримує Україну, а не з того, що виборці насправді виступають проти певної політики чи певних принципів. Це перш за все банальне «Байден це підтримує, тож я це не схвалюю». Республіканці мають виробити свою власну позицію стосовно України та критикувати Байдена не за те, що він надав Україні ще 50 мільярдів доларів, а за те, що він не надав Україні 100 мільярдів доларів і винищувачі F-16.
Росія становила загрозу американським інтересам протягом останніх 75 років. І ми не повинні раптово займати хитку позицію щодо Росії в надії заробити якісь незначні політичні бали.
Що сказав би експрезидент Рональд Рейган про Україну й що він сказав би іншим республіканцям?
Президент Рональд Рейган завжди мав сильну підтримку в українсько-американській громаді. Багато аргументів, які використовуються зараз проти посилення американської підтримки України подібні до тих, що використовувалися проти нього як президента. До них належать нісенітниці на кшталт «якщо ми будемо надто жорсткими щодо росіян, вони використають ядерну зброю», «нам потрібно дати росіянам шляхи відступу, щоб вони могли зберегти обличчя», «ми втягуємо США в конфронтацію» тощо. Усі ці аргументи використовувались проти Рейгана, і всі вони виявилися хибними.
Я вважаю, що президент Рейган нагадав би республіканцям (та й європейським лідерам) слова зі своєї знаменитої промови «Час обирати» 1964 року, багато тез якої особливо доречні в контексті вторгнення Росії в Україну. Він сказав: «Ми не можемо купити нашу безпеку, нашу свободу від загрози бомби, вчинивши настільки аморальну річ, як сказати мільярду поневолених за залізною завісою людей: «Облиште свої мрії про свободу; адже щоб зберегти наші власні шкури, ми знову готові домовлятися з вашими катами… Нумо говорити відверто. Ніхто не сперечається стосовно правильності вибору між миром та війною; однак є лише один спосіб отримати гарантований мир — й отримати його можна миттєво — це капітуляція. Безумовно, обираючи будь-що інше, ви йдете на ризик; але кожен урок історії говорить нам про те, що, обираючи умиротворення, ви ризикуєте ще більше».
Озвучувались припущення, начебто політика щодо України тепер розглядається у США лише через призму поділу на «червоних» і «синіх». Як Україні варто діяти в цьому контексті?
Ця прикра поляризація в США частково пояснюється тим, що Росія намагається поширювати дезінформацію, забруднювати медіапотоки теоріями змови та провокувати розбіжності в американському суспільстві. Україна повинна бути обережною, щоб не стати тут випадковою жертвою.
Зокрема, Україні потрібно уникати будь-якого – реального чи уявного – втручання у внутрішню політику США та дотримуватися суворо двопартійного підходу щодо власних інтересів. Будь-які спроби обрати собі політичних фаворитів у США – це рецепт довгострокової шкоди для України.
Це означає, що Києву треба продовжувати фокусуватись на питаннях зброї, гуманітарної допомоги, членства в НАТО та уникати будь-яких натяків на те, якими Україна хотіла б бачити певні аспекти соціальної чи економічної політики США. Крім того, Україні потрібно й далі розвивати свої відносини з Білим домом Байдена, але необхідно також розвивати відносини зі спікером Маккарті, лідером меншості в Сенаті Мітчем Макконнеллом, лідерами республіканців у Палаті представників і Сенаті та навіть з лідерами республіканців. Крім того, Україна за кордоном має виступати єдиним фронтом.
Безумовно, в Україні існує багато внутрішньополітичних розбіжностей, але копирсання в цій брудній білизні перед очима США швидко підвищить в Штатах ступінь втоми від України.
Чи буде республіканське крило MAGA превалювати у виробленні позиції щодо України?
Дізнаємося вже наступної весни, після праймеріз. Електорат республіканців загалом розподілений порівну між протрампівськими ізоляціоністами та прорейганівськими ідеалістами, й останні рішуче підтримують Україну.
Для тих із нас, хто живе та працює в Україні, іноді неможливо зрозуміти, як хтось може не бути на боці України, і коли ми чуємо, що хтось не повністю нас підтримує, ми сприймаємо це якщось дуже особисте. Це, своєю чергою, змушує нас час від часу випускати з поля зору загальну картину.
Наприклад, багато шуму було навколо голосування в травні минулого року, коли 57 конгресменів від республіканської партії, в тому числі 11 сенаторів, проголосували проти допомоги Україні. Зрозуміло, що це викликає занепокоєння, але якщо врахувати, що загалом 149 республіканців, і з них 39 сенаторів, проголосували «за» допомогу Україні, то кількість тих, хто був «проти», уже не видається такою значущою.
Звісно, час усе розставить на свої місця, але я вірю, що більшість республіканців і далі підтримуватиме Україну та опиниться на правильному боці в цьому історичному протистоянні.
