Батальйон Карпатська січ сформовано з добровольчого формування Карпатська січ, що брав участь на початку повномасштабного вторгнення в захисті Києва. До червня місяця вони воювали як добровольче формування, а в червні легалізувалися в офіційний 49 окремий стрілецький батальйон. Зараз знаходяться на Лиманському напрямку, Донецька область. Їхнє завдання - тримати оборону у секторі відповідальності, який за ними закріплено.
Військові розповідають, що росіяни сильно зараз активізувались на цьому напрямку. Тактика росіян - це просування невеликими групами, щоб захоплювати українські позиції, просуваються технікою, але коли відбивають ці атаки то росіяни використовують тактику «спаленої землі» тобто обирають якусь одну позицію та максимально накривають артилерією знищують усі укриття та окопи й просто стирають усе з лиця землі.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
У росіян великий людський ресурс мобілізованих, ми собі такого дозволити не можемо, бо бережемо кожну людину тут воюють кращі. По друге, сили у нас набагато менші в плані людського фактора ніж в росіян. Ми маємо брати стратегією, задумами і плануванням ніж як було під час другої світової війни – кидали на амбразуру людей, щоб завоювати якісь позиції.
Володимир Гапун, боєць батальйону «Карпатська Січ», що воює під Кремінною.
“Зараз з нами воюють російські війська іще місяць півтора тому групи ПВК “Вагнера” заходили, але не такою кількістю як у напрямку Бахмуту. Їхнє просування тут не вдалося і ми розуміємо що вагнерівці всі свої сили вирішили сконцентрувати у Бахмуті. Нам доводилося багато брати полонених і на Київщині, і на Харківщині, і на Донеччині. Спочатку прямо на позиції вони кажуть що їх обманули, що вони прості солдати, а коли починаєш проводити допит виявляється що вони офіцери що прекрасно знають куди йдуть і якими є завдання. Крім того, щоб заробити гроші, вони настільки просякнуті чи то пропагандою, чи у них там такий спосіб життя вони не сприймають нашої держави й українців і йдуть знищувати неофашистів – як вони тільки нас не обзивають. У них така державна політика, що Україна - це держава, яка не має існувати, і українці це люди, яких не має бути на цій землі”, - розповідає Володимир Гапун в інтерв’ю Kyiv Post.
“Але звісно ми теж набули досвід, тому більш ретельно плануємо операції, щоб зберегти боєкомплекти й успішно відбивати атаки ворога, але чим далі, тим це робити складніше”, - додає військовий.
З початку вони втратили більш ніж 70 побратимів. Найбільше Гапуна вразила загибель його командира, Олега Куцина. Це сталося 19 червня на Харківщині, де вони тримали Ізюмський напрямок, і їхній батальйон був там як добровольчий. “Коли це сталося я був поруч, біля нього нас обстрілювали касетними боєприпасами з систем Град. Я отримав поранення і контузію, мене підкинуло вибуховою хвилею, були осколкові поранення, але мені вдалося вижити. Ми втратили тоді командира і трьох наших побратимів, це дуже деморалізує. Наш батальйон як родина ми всі знаємо одне одного особисто, деяких багато років”, - поділився боєць.
Чи вистачає зброї?
Стрілецької зброї достатньо, але теперішня війна - це не війна стрілецького озброєння, особливо в нашому секторі. Ми стоїмо в лісах і посадках і це зараз є війна артилерії, танків і мінометів. На превеликій жаль, боєкомплектів до таких видів озброєння не вистачає, також танкових снарядів і мін.
Разом з тим є у нас і новітнє озброєння 777, 175 калібр гаубиці, Хаймарси. Це озброєння дуже ефективне і дуже потрібне на фронті, але його треба більше і боєкомплектів треба більше, тоді ми можемо говорити і про придушування ворожого вогню, і про перехоплення ініціативи й наступу. Чим скоріше і більше наші партнери будуть надавати озброєння, тим скоріше ми виженемо окупантів з нашої землі.
Бійці батальйону «Карпатська Січ» несуть тіло загиблого товариша.
Волонтери дуже допомагають, без їх допомоги ми б не змогли, особливо у перші дні вторгнення. Переможні бої на Київщині забезпечили саме волонтери, це є наше все, без їх допомоги ми б не змогли воювати. Не рахуючи зброї, що надають ЗСУ, – каски, бронежилети, одяг, всі технічні засоби, телевізори, квадрокоптери, автомобілі, їжа. Це, мабуть, окремий феномен, як волонтери забезпечують нашу армію.
Чи залишились місцеві жителі?
У прифронтових районах усе знищено повністю, місцевих жителів майже немає, бо немає навіть, де жити, але якщо брати кілометрів 15-20 до лінії зіткнення, то в населених пунктах є населення. Частина з них проросійськи налаштована, коли починаєш з ними у розмову, то чуєш поблажливі відгуки про російську окупацію, бо ці райони були окуповано росіянами з березня, ми звільнили їх від окупації. Коли ми звільняли нашу землю, не всі нас привітно вітали тут, але деякі все ж приходили і приносили нам смаколики.
Це важко зрозуміти, бо російські ракети знищують їх будинки, вбивають дітей, а вони все одно проросійські. Можливо так працює пропаганда. Ми допомагаємо місцевому населенню і продуктами, і фізично. Думаю, рано чи пізно вони зрозуміють, хто є хто.
Чи довго буде тривати війна, на вашу думку?
Те, що я бачу тут на місці, – швидкої перемоги немає близько. Немає жодної підстави думати, що швидка перемога буде. Ті хто воює зараз в них ресурс не безмежний, дуже важка війна і їх потрібно буде міняти, бо війна зараз на піку. Кожен чоловік що може тримати в руках зброю, хто розуміє що ми маємо відстоювати свою землю, мають бути готовими піти на фронт.
