Стіна пам’яті - тріумф життя над смертю

В Києві на Байковому кладовищі розміщений унікальний арт-об’єкт - Стіна пам’яті. Меморіал довжиною у 213 метрів має висоту від 4,5 до 16 метрів, він вкритий виразними барельєфами  площею 2 200 кв.м і є частиною Парку Памяті і мав символізувати Любов, Материнство, Весну, Творчість та інші радощі буття. Стіна пам’яті є наймасштабніший витвором українського монументального мистецтва та найбільшим барельєфом в Європі, а також єдиним барельєфом у світі, який залили бетоном.



Автори твору, художники-монументалісти Ада Рибачук і Володимир Мельниченко працювали над головним шедевром свого життя 13 років (з 1968 до 1981). Для того, щоб створити елементи настільки величезного витвору мистецтва, вони винайшли та використали унікальну на той час техніку об’ємного гобелена, зігнувши власноруч 95 тон арматури для каркасу композиції. Його елементи з’єдналися мільйонами зварювальних точок і зробили основою композиції, яка символізує невблаганність Смерті, силу Пам’яті та невмирущість Життя.

За задумом майстрів барельеф мав бути пофарбований в яскраву глазур та відбиватися у поверхні рукотворного озера. І люди, які прийшли на кладовище провести в останній шлях близьких, дивлячись на втілені в бетоні зображення, сповнені глибоким алегоричним змістом, могли б відволіктися на хвилину від скорботних думок і усвідомити, що життя, попри все, продовжується.


 

Іронією долі шедевр, якій мав символізувати тріумф життя над смертю і міг би стати  однією з наймаштабніших визітівок Києва сам був похований в бетоні. Протягом трьох місяців ті ж самі робітники, які до того будували стіну, своїми руками почали її знищувати, використовуючи для цього 500 вантажівок цементного розчину. Тоді врятувати барельєф намагалися і його автори, і корифеї української науки та культури – голова Академії наук Борис Патон, кардіохірург Микола Амосов та поет Микола Бажан, але рішення було прийнято на найвищому рівні безповоротно. Символічно, що 44 людини в вищому керівництві підписали згоду на знищення Стіни Пам’яті, і присяжних, які підписали указ про спалення Жанни д'Арк, теж було 44. В травні 1982 року Стіна Пам’яті перетворилась на голу та безлику Стіну Безпам’ятства. Що ж стало цьому причиною?

Зі слів очевидців, керівник Української РСР Володимир Щербицький, який одного дня завітав до Парку Пам’яті і побачив її барельєфи, нібито зауважив, що зображені на ньому люди мають «єврейську зовнішність», зокрема, у них «неслов’янські носи». В КДБ, посилаючись на думку «оперативних джерел з числа компетентних спеціалістів», тобто стукачів, зазначили, що автори, «дотримуючись поширених на Заході формалістичних абстрактних течій в образотворчому мистецтві, створили ансамбль, що пропагандує культ смерті та суперечить принципам соціалістичної моралі та етики, радянській дійсності, революційним та трудовим традиціям нашого народу і викликає у людей, що його відвідують, відчуття приреченості, безвихідності, песимізму, невіри в сенс життя». Цікаво, що ж саме було на тих барельєфах і що так не сподробалось керівництву Радянської України, що вони не пошкодували 950 кубометрів бетону, аби залити шедевр, який створювався 13 років?

Ось що там було зображено: барельєфи стіни починаються з композиції, яка зображує народження форми в просторі, вона схожа одночасно на квітку, вогонь та вітрила. Далі був зображений пісочний годинник як символ часу, відпущеного людині на цій землі, що мало змусити глядача ще раз усвідомити швидкоплинність життя. За ними йшла композиція з зображенням Адама, якій тримає сучасні вимірювачі часу і Єви, яка тримає паросток, а між ними замість дитини планета Земля, про яку потрібно піклуватись, і дивляться вони не один на одного, а в одному напрямку, як і має бути при справжньому коханні.

Наступна композиція називається «Піднімаючись з колін», на ній зображений вчений, який розщепив атом. За нею йде силуєт оголеної Жінки, яка стоїть між вогнем і дощем, тримаючи зелений листок, над нею напис:«Зберегти», який закликає людей зберегти планету. Далі зображення переходить в композицію «Людина з оленем», на якій людина з магнітофоном і мікрофоном в руках біжить поруч з оленем, записуючи звуки, які той подає. Сенс композиції – не вбивати тварину, а навчитися її розуміти. Далі була зображена фігура Ікара, яка символізує прагнення людини потрапити в ще недосліджені простори та осягнути досі невідоме. Ікар був зображений в польоті, перевернутим вверх ногами і між вітрилами. За ним тарілка телескопу Бюраканської обсерваторії з Арменії, за допомогою якої людина посилає сигнали в космос, намагаючись знайти інші цивілізації, і все переходить в фігури трьох космонавтів, які символізують вихід людини за межі існуючої реальності.

Потім композиція розгортається в зображення рук з колоссям в оточенні птахів, які заполонили весь світ, символізуючи творчість. За ними йде юнак, який тримає в руці початок веселки, під якою розташований чарівний сад, якій одночасно і квітне, і приносить плоди. В квітучому саду двоє закоханих та дитина, вони тримають повітряні кульки, які символізують легкість часу. Жінка лежить на траві посеред квітучих кульбабок. Композицію продовжують повітряні кульки, які спускаються по продовженню веселки, за нею видніється фігура жінки, що однією рукою черпає воду в озера пам’яті, а в іншій руці тримає краплю води, яка символізує знання. По дузі веселки, яка спускається у воду, ковзає повітряна кулька, переводячи увагу глядача на зображення, що відображає тему війни.

Тут на барельєфі з’являється «Жінка-Берегиня», яка сурмить у горн, аби сповістити про війну, фігури поранених та звичні атрибути цивільної оборони. Далі зображений загін солдатів, які йдуть по воді. Вони символізують пам'ять про всіх загиблих на війні. Серед обличь солдатів можна знайти Амосова, Некрасова та Первомайського. За спинами солдатів все те, що символізує мирне життя та післявоєнне відновлення. А серед них видніється жінка, яка грає в м’яч, це символ сонця.

Далі постає фігура 22 метрового Прометея, який лежить на квітучих рослинах, коріння яких опускається в воду. Він має багато лиць та багато рук, як символ того, що його дари людству незліченні. Над ним схиляються жінки, які «пожинають» вогонь, що виривається з його грудей. Далі фігура матері, яка тримає дитину – це символ світлого майбутнього. Далі зображені символи Києва, які складаються в обрис людського обличчя. На це обличчя дивиться хлопчик, який щойно малював крейдою на асфальті, а тепер переймає життя міста від Прометея. Потім у найвищій точці стіни, на висоті 16,5 метрів, всі краї рельєфів закручуються у воронку, в центрі якої кульмінаційна фігура людини. Вона летить з розкритими руками по небу, ніби випромінюючи любов до всього світу, і символізує тріумф життя над смертю, таким чином логічно завершуючи мистецько-філософську оповідь авторів монументального твору.

Кожна композиція Стіни пам’яті має конкретне значення для цілісної композиції і свій глибокий алегоричний зміст. Ця стіна мала стати певним посланням, адресованим наступним поколінням. А можливо, в разі зникнення нашої цивілізації, від нас залишився б такий собі високотехнологічний і високохудожній «наскальний малюнок», який би пояснив людству майбутнього, як жили і як відчували ми, їхні попередники на Землі. Стіна була серцем всього Парку пам’яті та головним творінням в житті її творців Ади Рибачук та Володимира Мельниченко, які все життя мріяли про її відновлення.

Відновлення

Після 36 років перебування «під бетоном» стіну нарешті почали відновлювати. В 2018 році в рамках фестивалю Kyiv Art Week було відкрито 6 кв. м. барельєфу з фрагментом голови скульптури "Берегиня". А восени 2021 року зусиллями Фонду спадщини митців вдалося відновити ще 120 кв. м і звільнити фігуру жінки, що трубить у горн, сповіщаючи про початок війни. Це дуже символічно, як  символічним було і все життя творців Стіни. На жаль, Ада Рибачук не побачила відновлення стіни, вона померла у 2010 році, а от Володимир Мельниченко дочекався відкриття барельєфів головного творіння свого життя і пішов у засвіти як раз коли над Києвом засяяв метеор. Кажуть, то Ада прилетіла забрати на небо свого коханого.

Питання на часі: Чи буде «Стіну пам’яті» відновлено повністю?

Після того як стало зрозуміло, що стіну можна відновити, Фонд АРВМ ініціював створення проєкту з розкриття всіх рельєфів на Стіні. Проєкт мав бути розроблений в березні 2022 року, але усі необхідні для цього геодезичні дослідження виявились вельми дорогими. Забезпечити державне фінансувати розробки проєкту взялися деякі народні депутати. Але через початок повномасштабної війни ця робота призупинилася через переважне спрямування коштів бюджету на оборону країни. Наразі між усіма зацікавленими у відновленні «Стіни пам’яті» ведуться перемовини про поновлення робіт, як тільки з'явиться така можливість.

Безперечно, повне відкриття Стіни стало б грандіозною подією в культурному житті Києва. Цей шедевр може стати новою візитівкою столиці та зайняти достойне місце серед рукотворних пам’ятників України, гідно ознаменувавши перемогу добра над злом і життя над смертю. А поки з ескізами барельєфів Стіни та з іншими роботами геніальних митців Ади Рибачук та Володимира Мельниченка можна ознайомитися в Музеї-майстерні, де вони жили і творили, який розташованій за адресою: Київ, вул. Малопідвальна, 10Б.