Сьогодні, 6 червня, українці відзначають День журналіста. Професія журналіста зазнала глибокої трансформації після повномасштабного вторгнення Росії, яке водночас збільшило її важливість і надало їй додаткової ваги.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Однак разом з цими змінами журналісти також зіткнулися з новими викликами та підвищеною відповідальністю. Kyiv Post звернувся до низки українських журналістів, аби дізнатися, як на їхню думку, змінився характер професії журналіста за останні 15 місяців.
Дарина Коломієць, київська кореспондентка і тележурналістка
«Слово - зброя». Я завжди хотіла вірити, що завдяки журналістиці я можу змінити світ на краще. Проте лише після повномасштабного російського вторгнення я повністю усвідомила важливість і силу своїх дій.
Сьогодні моя робота стала для мене не просто роботою. Це стало моєю долею, сенсом мого життя. Я розумію, що мої слова можуть навіть вплинути на хід історії.
Зараз, коли у країні точиться велика війна, журналістика справді стала четвертою владою. Однак ця сила також вважається дуже небезпечною.
Уже було задокументовано 514 російських воєнних злочинів проти журналістів, і щонайменше 10 працівників ЗМІ загинули під час виконання своєї роботи.
Але є відгуки, які підтверджують наш вплив, який підтримує нас.
«Після вашого фільму нам дзвонять з усієї країни, пропонують допомогу».
«Ми дивимося ваші сторіс, і нам стає легше пережити війну».
«Дякую, що продовжуєте працювати, попри все».
Це лише деякі з коментарів, які ми отримали за останній рік. І це те, заради чого справді варто жити й продовжувати. Відверто кажучи, з кожним днем я все більше люблю те, що роблю.
Арсен Цимбалюк, телеведучий ("24 канал"), радіоведучий (Радіо Максимум), автор YouTube-шоу "Разбор помета"
Під час повномасштабної російської навали українська журналістика переживає і справжню революцію, і водночас еволюцію. Не лише журналісти, а й українці загалом, і суспільство в цілому зрозуміли, наскільки недооціненою була раніше журналістика. Зараз усі усвідомлюють важливість ролі журналіста.
Українська журналістика розквітає по-новому. Крім того, через повне знищення російської журналістики та інтерес до російсько-української війни багато людей на пострадянському просторі почали читати, дивитися та слухати українські ЗМІ.
Тому зараз ми ведемо мовлення не лише для України та українців, а й для багатьох людей у всьому світі. Крім того, є багато іммігрантів з пострадянського простору, які цікавляться цим питанням, а не тільки тих, хто живе на самому пострадянському просторі.
Усе рухається до YouTube. Наше головний виклик - клікбейт і довіра до алгоритмів. Це вже друга проблема, порівняно з тим, як було 20-30 років тому. Раніше людина купувала газету і читала, що всередині, тому що вона вже її купила.
Зараз дуже жорстка конкуренція, і багато залежить від заголовку. Це часто призводить до сенсаційності.
Сергій Іванов – український телеведучий (Ісландія TV), публіцист, громадський діяч, письменник, блогер
Моя робота стала фізично більш виснажливою, тому що стало більше подій, які треба висвітлювати, і все набуло іншого формату. Нам постійно доводиться думати, чи не шкодить те, що ми робимо й обговорюємо, нашій країні, яка воює. Це не самоцензура; йдеться про додаткову відповідальність.
Ми також взяли на себе соціальну відповідальність, яка виражається у нашій підтримці Збройних сил України та консолідації підтримки нашими глядачами волонтерських проектів. Зараз важко бути лише журналістом, адже доводиться нести ще й соціальне навантаження, пов’язане з війною, і підтримувати армію.
Наш оператор і звукорежисер воюють на фронті, тому ми взяли на себе відповідальність за їхню підтримку. Військової цензури в країні немає. Ми можемо говорити, що завгодно, але треба враховувати, чи не зашкодить це державі. Я дуже хочу повернутися у безтурботні часи, і сподіваюся, що це станеться після перемоги.
Анна Філь-Пшемиська, кореспондентка DW (Україна)
Особисто для мене одна з найскладніших речей, з якою стикався кожен український журналіст, - поєднання особистого досвіду із роботою. Робота була для мене свого роду притулком, який дозволяв зосередитися на чомусь важливому серед хаосу, що відбувається навколо мене. Це передбачає обмін інформацією, новинами та поясненнями, а також підвищення морального духу за допомогою позитивних, а часом і тривожних історій.
Дуже важливо говорити про всі ці речі, щоб зрозуміти важливість нашої роботи. Ми знаємо, що потрібно зробити. На початку війни моя робота відіграла значну роль у самопідтримці та піднятті мого настрою.
Проте бути об’єктивним все одно важливо, навіть коли я особисто стикнулася з влучанням ракет, і коли моя родина живе під окупацією. Це складно, але це робить нас жорсткішими. Тому я вважаю, що журналісти в Україні - неначе воїни - і не тільки українські, а й іноземні ЗМІ, які тут працюють.
За цей час українська журналістика дуже зросла в моїх очах. Вона стала більш професійною і стала взірцем для ЗМІ в усьому світі. Іноземні журналісти також отримали цінні знання про Україну через свій досвід тут.
Анна Неплій, журналістка Kyiv Post, студентка Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка
Журналістика, безпосередньо, є четвертою владою. І саме в наших руках майбутнє нашої країни. Отже, так само як ми дбаємо про власні домівки, ми повинні дбати і про свою країну. Адже влада – це частина народу. Я знаю, що це важко, і я не можу нічого змінити сама.
Але за підтримки однодумців я можу ініціювати процеси, які триватимуть для майбутніх поколінь. Світ не стоїть на місці, і технічний прогрес триває. Розвиток торкається усіх галузей, у тому числі й журналістики, яка трансформується відповідно до світових тенденцій.
Колись була виключно друкована преса, потім з'явилися радіо і телебачення. З розвитком інтернет-медіа професія журналіста змінилася, але це не означає, що вона втратила свою впливовість і життєвість. Вона стала інструментом трансформації сфери журналістики відповідно до нових перспектив розвитку.
Марія Клюк, телеведуча (канал "Прямий")
Найголовніше, що змінилося – це відповідальність. Відчуваєш набагато більшу відповідальність, тому що розумієш, що зараз під час війни від твоєї роботи залежить набагато більше, ніж у мирний час. І ти не маєш права на помилку, надавши недостовірну інформацію, повідомивши неперевірену або ненадійну інформацію. Кожне ваше слово має бути виваженим і вивіреним.
Катерина Захарченко, стажерка Kyiv Post
«Четверта влада» - так якось назвав журналістику британський депутат Едмунд Берк. Я вважаю, що ця заява є слушною, оскільки за допомогою ЗМІ можна впливати на громадську думку. І цей факт надає журналістиці певної «влади».
Але, з іншого боку, це вимагає від журналістів великої соціальної відповідальності. Допомагаючи іншим бути в курсі, журналісти можуть спонукати їх приймати кращі рішення як у соціальному, так і в політичному плані.
Медіа для мене є синонімом свободи слова, демократії та впливу на владу та її рішення. У журналістів не буває звичайних днів. Кожен новий день приносить нові історії та нових людей.
