Ми зустрілись з послом у його київській резиденції, щоб поговорити про зв'язки між Італією та Україною. Він залишався в столиці протягом перших тижнів вторгнення і був одним з перших, хто відновив роботу посольства.
Пане посол, посольство Італії було останнім посольством ЄС, яке залишило Київ, а також одним з двох посольств ЄС, поряд з Францією, які залишилися в Україні на постійній основі, у тимчасовому офісі у Львові. Як ви зробили такий небезпечний вибір, коли інші посольства одразу ж виїхали з України? Як українські чиновники сприйняли це рішення?
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Це був значною мірою вимушений вибір. Протягом тижнів, що передували вторгненню 24 лютого, ми надсилали листи нашим співвітчизникам, закликаючи їх покинути країну. Однак врешті 90 відсотків з близько 2 000 італійських громадян в Україні залишилися. Вони не вірили у можливість війни.
На цвинтарі розстріляних ілюзій Україна опинилася лиш з Планом перемоги на руках
Отже, 24 лютого до посольства ринули десятки і десятки співвітчизників, багато з яких були з дітьми, іноді немовлятами. Негайною інструкцією, яку я отримав від італійського уряду, було залишитися і безпечно розмістити їх у резиденції, де ми розмістили до 150 італійців. Потім ми організували чотири евакуації з конвоями: дві з ОБСЄ [Організація з безпеки і співробітництва в Європі], одну за допомогою французів і бельгійців і одну, в якій я також брав участь.
З Києва ми переїхали до Львова. Ми не виїжджали з країни. Також ми першими повернулися до Києва, разом із французами.
Українці кажуть нам, що були дуже задоволені вибором Італії та Франції, єдиних країн G7, які взагалі не покидали територію України. Ще й тому, що вони сприйняли це як знак солідарності, близькості до українського уряду і народу.
Це також полегшило нам роботу, тому що за місяць, протягом якого я був у Львові, значна частина українського уряду і парламенту фактично переїхала до Львова. Таким чином, нас, послів, було дуже мало, і ми мали привілейований доступ до членів уряду.
Це також дозволило нам краще організувати евакуацію італійців, які застрягли в Україні, і легше налагодити перші контакти з неурядовими, гуманітарними організаціями та міжнародними структурами.
Навіть сьогодні, понад рік потому, українська влада дякує нам за це.
Зазвичай посли проходять ротацію і рідко повертаються на ту саму посаду. Але ваш випадок інший. Ви вже були в Україні кілька років тому. І що особливо важливо, ви також мали певний досвід роботи на італійський уряд у посольстві в Москві. Отже, ви знаєте, на жаль, і другу сторону цієї війни. Чи не могли б ви детальніше розповісти про ці три різні досвіди?
Для мене це, безумовно, було перевагою. Я вже був у Києві з 1999 по 2002 рік, але мушу сказати, що це була інша Україна.
Потім я був у Москві з 2002 по 2006 рік. Я розмовляю російською, і знання обох країн, безумовно, допомогло мені краще зрозуміти, що відбувається. Можу з упевненістю сказати, що через 20 років я побачив зовсім іншу Україну.
Я пам'ятаю есе [Семюеля] Гантінгтона "Зіткнення цивілізацій". На той час Україна була справді розколотою навпіл країною. Тобто Західна Україна дивилася на Європу; вона колись була частиною Австро-Угорської імперії і пережила польське панування. Тоді як східна Україна точно орієнтувалася на Росію.
Я повернувся 20 років потому і побачив, що країна змінилася. Молодь дивиться на Захід, на Європу, розмовляє англійською. Угода про асоціацію та вільну торгівлю між ЄС та Україною набула чинності у 2017 році, разом з лібералізацією візового режиму. У цей період зросла незалежна [канонічно визнана] українська церква. Країна, безумовно, стала більш плюралістичною.
Згадаймо, що за 30 років незалежності в Україні було шість президентів. Але елемент, який вразив мене найбільше, який я одразу помітив і чітко сприйняв - це помітне зміцнення української національної ідентичності, якого не було ще 20 років тому. Це вразило мене передусім під час моїх перших поїздок до Одеси, Харкова та Дніпра на сході України, де українці продовжують розмовляти російською мовою. Зараз вони відчувають себе українцями. Іншими словами, бути русофоном не означає бути русофілом - це перше, що мене вразило.
Проте я дивився російське телебачення і бачив, що там описують зовсім іншу країну, ніж ту, яку я особисто спостерігав.
А як щодо відносин між Італією та Україною? Італія, як з попереднім урядом Маріо Драгі, так і з урядом Джорджіа Мелоні, підтримувала Україну. Ці відносини солідарності та підтримки забезпечили Вам визначну роль на посаді посла. Чим Ви особливо пишаєтеся? І що далі на вашому порядку денному?
Відносини сьогодні чудові. Ми надаємо всебічну підтримку на політичному, економічному, військовому та гуманітарному рівнях - як на двосторонньому, так і на багатосторонньому. Починаючи з 24 лютого [2023 року ] - яке стало шоком і для італійської громадськості - українці нам дуже вдячні. Навіть до цього вони дивилися на нас з глибокою симпатією, тому що у нас є велика українська громада, яка дуже добре інтегрується в Італію.
Між нашими народами відчувається спорідненість і дружба, і на політичному рівні українці справді вважають, що ми на їхньому боці. Я особливо тішуся і пишаюся тим, що Італія була в авангарді наполегливої підтримки європейських прагнень України. Італія відіграла провідну роль у визнанні України країною-кандидатом на вступ до ЄС. І в Україні покладають великі надії на те, що Італія буде серед тих великих європейських країн, які найбільше готові щиро підтримати інтеграцію української економіки в економіку ЄС і, перш за все, очікуватимуть від нас "зеленого світла" щодо швидкого початку переговорів про вступ до Європейського Союзу.
Перш за все, оскільки ми є третьою за величиною економікою в ЄС, вони очікують, що ми відіграватимемо провідну роль в економічній відбудові України. У зв'язку з цим нагадаю, що ще до війни Італія була третім за величиною європейським торговельним партнером України - після Німеччини та Польщі. Обсяги торгівлі були значними, і тут, безумовно, є величезний потенціал, адже ми маємо дві взаємодоповнюючі економіки.
Ми визначили основні сектори, очевидно, ті, в яких Італія особливо сильна: машинобудування, товари "Зроблено в Італії" тощо. Але ми також визначили агропромисловість, де ми справді є світовою силою, а також відновлювану енергетику, інфраструктуру, космічну, цифрову і навіть оборонну промисловість. Так, є багато секторів, де буде багато роботи для італійських компаній, і є величезний потенційний інтерес.
Звісно, війна ще триває, але вже відбулася конференція в Римі [26 квітня 2023 року], в якій взяли участь понад 700 італійських та 150 українських компаній. Ще один важливий аспект: незабаром ми відкриваємо офіс AICS, Італійської агенції зі співробітництва в цілях розвитку. Також дуже важливо забезпечити цей зв'язок між швидким відновленням , адже українці очікують на допомогу вже зараз. А співпраця з Італією зможе гарантувати перехід до наступної фази - фази економічної реконструкції, в якій на нас покладають великі сподівання.
Що стосується дипломатичних відносин, то, незважаючи на війну, мені здається, ми вже зробили певні кроки вперед, зокрема, призначили дипломатичних представників Італії в Україні, а саме почесних консулів.
Наша ідея полягає в тому, щоб спробувати створити мережу почесних консулів, насамперед українських підприємців. Тому що дуже важливо сформувати мережу, яка буде мати фундаментальне значення на наступному етапі, після війни, оскільки Україна - дуже велика країна. І наявність мережі почесних консульств, перш за все, дозволить нам зміцнити відносини в економічній та комерційній сфері.
На цьому етапі ми також підтримуємо підписання угод про побратимство між містами. Наприклад, Одеса та Генуя вже є містами-побратимами. Також підписано угоду між Одесою та Венецією. Регіони теж. За кілька днів буде підписано угоду між регіоном Тоскана та Київською областю. На святкуванні національного дня Італії я зустрівся з мером Бучі, який дуже задоволений тим, як просувається угода про побратимство з Бергамо, адже дуже важливо, щоб майбутня допомога для відновлення економіки спрямовувалася не лише Києву, а й усій Україні. Тут також є українське побажання, щоб італійська присутність була не лише з боку компаній, але й італійських муніципалітетів.
Дякуємо, пане посол, що ви приділили нам час у вашій приватній резиденції тут, у Києві.
