F-16 означають посилення ППО
Постачання Нідерландами та Данією 61 винищувача F-16 протягом наступних двох років надасть Україні додаткової військової потужності для захисту своїх міст та сіл, зосередження військ і військових об'єктів від російських повітряних атак.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Це твердження є актуальним з точки зору як кількості, так і якості засобів ППО. Військово-повітряні сили України мали приблизно 130 винищувачів і штурмовиків, коли Росія почала своє повномасштабне вторгнення. Але не всі вони були боєздатними. За приблизними оцінками, Україна вже втратила близько 40 % цих літаків, але частково втрачені літаки були замінені на МіГи радянського виробництва, надані такими союзниками Києва, як Польща та Словаччина.
Ще шістдесят сучасних винищувачів – а, можливо, й більше, адже терпер, коли створено прецедент, літаки можуть надійти і від інших союзників – дозволять українським ВПС суттєво розширити спектр своїх оборонних місій, порівняно з приблизно 10 авіаударами на день, які вони здійснюють зараз.
Ключовим напрямком тут, ймовірно, буде захист неба та населенних пунктів України від: a) російських ракет великої дальності, деякі з яких розроблені для польоту нижче видимості радарів і поза межами досяжності протиповітряних систем типу «земля-повітря»; б) пускових майданчиків таких ракет великої дальності, зокрема російських бомбардувальників серії «Ту»; c) приблизно 50 авіаударів, які російські МіГи та інші винищувачі щодня наносять по українських населених пунктах і позиціях військ.
F-16 Mid-Life Update (MLU), тобто модернізована його версія, яку й отримає Україна, протягом останніх 25 років експлуатується кількома європейськими ВПС. Серед його модернізацій – канал передачі даних, який дозволить українським літакам під'єднуватись до засобів НАТО, зокрема до бортових систем (наприклад, AWACS), і співпрацювати з іншими винищувачами та наземними радарами засобів ППО, таких, наприклад, як Patriot.
Це значно підвищить здатність української авіації ефективно протидіяти російським крилатим ракетам і загалом допоможе захищати повітряний простір України краще, ніж це здатні робити радянські МіГ-29, Су-27 і Су-24, парк яких поступово скорочується. На відміну від цих російських літаків, F-16 може нести повний набір ракет «повітря-повітря» і «повітря-земля», які використовують США та їхні союзники.
F-16 означають більше наступу
F-16 суттєво підвищать спроможність нещодавно навчених українських мотопіхотних бригад просуватись вперед в рамках більш масштабних загальновійськових операцій, на відміну від поточної тактики залучення невеликих підрозділів, які здійснюють розвідувальні штурми.
Ось чому Україна так наполегливо виступає за створення «коаліції винищувачів» серед своїх країн-союзниць і чому про це постійно просить головнокомандувач ЗСУ генерал Залужний.
Він як ніхто інший добре знає, що те, що українські ВПС наразі можуть здійснювати в середньому лише 10 бойових вильотів на день, явно сповільнює темп і тактику літнього наступу України на добре укріплені позиції ворога.
Дійсно, Збройні Сили України просунулися настільки далеко і настільки швидко, наскільки це дозволяла їм наявна у них майже виключно наземна військова техніка. Аналітики назвали «безпрецедентним» наступ мотопіхоти України – без прикриття з повітря – на так звану «лінію Суровікіна» (оборонні позиції, створені під керівництвом російського генерала Сергія Суровікіна наприкінці минулого року для захисту російських наземних шляхів постачання до окупованого Криму).
Нові літаки суттєво змінюють баланс потужності на користь України.
F-16 свідчать про стратегічну зміну підходів Заходу
Деякі аналітики вже давно критикують темпи надання Заходом військової допомоги Україні як «достатні, щоб захистити себе, але недостатні, щоб перемогти».
Рішення Нідерландів і Данії надати Україні F-16, яке потребувало схвалення США як виробника літаків і яке рішуче лобіювали «яструби» з МО Великої Британії, стосується не лише літаків. Тут ширше йдеться про зміну мети.
Тривалі «стратегічні» дебати щодо недопущення «ескалації» з огляду на непередбачуваність реакції з боку президента Росії Володимира Путіна, як і «тактичні» аргументи щодо непідготовленості українського персоналу та незадовільного стану авіаційної інфраструктури України (зокрема, неякісні та занадто короткі злітно-посадкові смуги), на щастя, залишились позаду.
Згода на передання Києву F-16 знаменує поступовий перехід Заходу від гри «аби не програти» до гри на перемогу – і це відображається на масштабі і обсягах військової допомоги Україні.
F-16 надають імпульс Україні
Наявність 60 літаків F-16 матиме величезне значення з точки зору наступального імпульсу України, що є ключовою запорукою успіху наступу.
Це матиме всебічний ефект, окрім безпосереднього оперативного впливу з точки зору намірів та цілей ЗСУ – від піхоти до Головнокомандувача – також і на захист цивільного населення, яке вже півтора року потерпає від нічних ракетних атак російських терористів.
Важливим також є те, що цим закінчується тривалий період розчарування, різноманітних відмовок і відсутності ясності щодо того, надасть нарешті чи ні Захід Україні більше повітряних можливостей, про які вона настійливо просила майже 18 місяців.
А тепер застереження
Офіційні особи трьох залучених до передання F-16 країн заявили, що Україна може розраховувати отримати перші із 61 винищувача найраніше «до Нового року». Ймовірно, це буде шість данських літаків – тобто половина ескадрильї – які, очевидно, прибудуть в Україну взимку, після поточного сезону бойових дій. Прибуття решти літаків розтягнуте ще приблизно на два роки після цього.
Повідомляється, що близько 70 українських льотчиків почали навчання на літаках F-16 і подібних західних літаках, зокрема в Данії. Навчання пілотів займе щонайменше чотири-шість місяців, а навчання механіків, необхідне для того, щоб технічне обслуговування літаків було стабільним і забезпеченим, імовірно, буде тривати ще довше.
Загалом приблизно 800 українців необхідно навчити, аби ті 60 винищувачів, які вже обіцяні Києву, могли ефективно працювати на перемогу України. Крім того, Україна, на жаль, втратила багатьох із своїх найкращих пілотів з початку повномасштабної війни, тому багато українських курсантів західних тренінгів матимуть не надто багато досвіду.
Хоча деякі аргументи противників надання Україні F-16 містили явні перебільшення, реальністю є те, що українська авіаційна інфраструктура: а) постраждала від війни; б) не мала достатньо ресурсів і до повномасштабного вторгнення; в) призначена була для обслуговування літаків радянської епохи, а не F-16.
Крім того, можливості України щодо обслуговування та ремонту F-16 поки що практично відсутні. Усі ці проблеми потребують термінового вирішення, щоб Україна отримала максимум від своїх нових літаків. Що стосується технічного обслуговування F-16, то наразі воно, ймовірно, проводитиметься в країнах-союзницях, таких як Румунія та Польща, але це вже суто логістична проблема.
Є й декілька позитивних моментів. Зокрема, однією з переваг F-16 з Данії та Нідерландів, а також Норвегії є те, що, на відміну від американських F-16, вони оснащені опорними парашутами, аби вони могли приземлятись на підготовлену автомагістраль подвійного призначення як на злітно-посадкову смугу. Це вирішує деякі інфраструктурні проблеми, а також допоможе розосередити літаки і таким чином зменшити вірогідність влучання в них російських ракет і безпілотників.
Тепер стосовно того, наскільки F-16 є «новими» літаками. Хоча у прямому порівнянні F-16 є технічно кращим літаком, ніж МіГ радянських часів, літаки, які отримають українці, загалом не містять новітніх технологій. Більшість з них вже були виведені з експлуатації голландцями та датчанами, і, скоріш за все, радарні системи, автопілоти та двигуни, якими вони оснащені, не належать до найновітніших.
Тим не менш, це не якісь іржаві відра. Наприклад, 30 данських F-16 можуть належати до старішої моделі, але вони були суттєво модернізовані, після чого їх і перейменували відповідно на F-16 MLU. Модифікації по суті зробили літаки F-16C/D (C – одномісна версія; D – двомісна) еквівалентними нині діючим F-16 «Вайпер» ВПС США.
