Синій та жовтий – кольори української державності

Ми впізнаємо Сполучені Штати за зірками та смугами, Велику Британію за «Юніон Джеком», Нову Зеландію за «Південним хрестом», Ліван за кедром, Ізраїль за зіркою Давида або Японію за червоним колом на білому, зображеними на прапорах цих країн.

Україна теж має свої впізнавані національні символи: синьо-жовтий прапор і золотий тризуб.

Кольори українського прапора – синій та жовтий – вважають символом «безкрайого неба над плодючим полем». Насправді, сенс цієї комбінації кольорів інший, набагато глибший. Аби осягнути його, треба звернутися до середини ХІІІ століття, коли король Данило Галицький правив сильною українською державою на землях, що поширювалися на більшу частину нинішньої Львівської, Івано-Франківської, Волинської, Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей на заході України. На гербі короля Данила був зображений нестримний золотий лев на лазуровому полі.

Герб короля Данила

До речі, свого старшого сина Данило назвав саме Левом, а збудоване для нього місто – Львовом, тобто «містом Лева»). Львів був одним із найвизначніших торговельних, релігійних та освітніх центрів Європи та столицею Української держави, яка процвітала протягом кількох століть, поки її західну, більшу, частину не захопила Австро-Угорська імперія.

Згідно з усталеними правилами геральдики, верхня частина прапора має відображати основне зображення або візерунок герба (у цьому випадку золотого лева), а нижня – його тло. Отже, український прапор мав би бути золотаво-лазуровим – золотим угорі й лазуровим унизу, і саме такий варіант державного прапора затвердила Українська Народна Республіка, перша незалежна українська держава, проголошена у 1918 році.

Державний прапор Української Народної Республіки

Визнана й позитивно сприйнята багатьма державами, без допомоги з боку великих європейських держав новонароджена українська незалежна держава не змогла самотужки протистояти натиску російської більшовицької армії. Її захопили, розгромили, потопили в крові та на сім десятиліть прирекли на російсько-комуністичне ярмо. А її синьо-жовтий прапор оголосили символом «українського буржуазного націоналізму».

Депутати українського парламенту, які 1992 року затвердили синьо-жовтий прапор як державний символ, мабуть, недостатньо добре знали історію та геральдику… Низка доморощених «знавців» впевнені, що усі нещастя, які того часу спіткали Україну, сталися саме через те, що кольори на новому державному прапорі «перевернуті». Вони твердять, що життя в Україні не зміниться на краще, доки її прапор залишатиметься, як-то кажуть, догори дригом. Хоча, здавалося б, мирне блакитне небо над золотавими полями стиглої пшениці виглядає цілком прийнятним та зрозумілим більшості українців державним символом.

Україна відзначає День державного прапора 23 серпня, напередодні Дня Незалежності, але вперше синьо-жовтий прапор замайорів під будівлею Київської мерії 24 липня 1990 року, більше ніж за рік до проголошення незалежності.

Меморіальній дошка із написом «Український державний прапор піднято 24 липня 1990 року».

Того дня перед будівлею КМДА на Хрещатику зібралися більш ніж 200 тисяч людей, які хотіли бути присутніми на історичній церемонії, а також близько тисячі міліціонерів, готові будь-якої миті застосувати силу в разі якихось заворушень.

Під будівлею Київської мерії на Хрещатику замайорів український прапор. Київ, 24 липня 1990 року.

За словами тодішнього заступника Київського міського голови Володимира Бондаренка, це був справді історичний день для всієї України, а не лише для столиці.

«За значимістю цю подію можна порівняти з прийняттям Декларації про державний суверенітет у 1990 році», – сказав Бондаренко в інтерв’ю 24 липня 2020 року.

«Попри шалений опір, погрози та навмисні зволікання [з боку комуністів у Київраді], державний прапор України таки замайорів над київською мерією. Майже тисяча спецназівців не наважилися піти проти двохсот тисяч людей, які зібралися на Хрещатику, зокрема й завдяки титанічним зусиллям Демократичного блоку в Київраді.

Я безмежно вдячний цим людям за їхню мужність і безкомпромісну наполегливість. Це була одна з відправних точок, коли наш народ дійсно підтвердив, що не зверне зі шляху незалежності».

Тодішній заступник голови Київради Олександр Мосіюк, який оголосив про рішення Ради вивісити державний прапор перед натовпом людей на Хрещатику, згадує у своїй книзі «День прапора»:

«Перше голосування за вивішування синьо-жовтого прапора перед Київрадою відбулося у п'ятницю, 20 липня 1990 року, але ми, представники Демблоку, не змогли одразу побороти опір комуністів. Того дня засідання президії ледь не переросло у бійку. Нарешті нам вдалося ухвалити проєкт постанови про вивішування українського прапора й призначити голосування на вівторок, 24 липня...»

Підняття синьо-жовтого прапора перед київською мерією. 24 липня 1990 року

Зараз, через 34 роки після тієї історичної події, українці вже сприймають свій прапор як невід’ємну частину своєї ідентичності та незалежності.

Просочений кров’ю українських патріотів, синьо-жовтий прапор віками діяв на росіян як червона ганчірка на бика. Зараз пробитий кулями й уламками мін синьо-жовтий прапор символізує визволення українського міста чи села від російських загарбників. А скільки синьо-жовтих прапорів скорботно майорить зараз на могилах загиблих захисників…

Український прапор на даху сільради в селі Роботиному на Херсонщині, звільненому 22 серпня 2023 р.

Але у День Прапора, День Незалежності та ще багато інших святкових днів синьо-жовте знамено майорітиме в Україні як гордий символ її незалежності та державності. І рано чи пізно, але обов’язково замайорить і як радісний символ її перемоги над ворогом.