Леся Воронюк - українська культурна кураторка, засновниця Всесвітнього дня вишиванки, переможниця найпрестижнішої європейської премії у галузі культурної спадщини European Heritage Awards / Europa Nostra Awards 2022, а також експертка міжнародної організації Europa Nostra. Зараз Леся є активною волонтеркою й через культуру залучає кошти на закупівлю дронів та інші потреби ЗСУ. Ми поспілкувалися з нею й розпитали її, як їй вдається реалізовувати такі масштабні проєкти.
Мітці Пердью: наступ ЗСУ в Курській області надихає та мотивує прибічників України
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Лесю, як давно ви займаєтесь волонтерством, які можете виділити етапи цієї діяльності з вашого досвіду?
Волонтерством, якщо говорити про роботу в галузі культури, ми займаємося, напевно, понад 10 років. Тому що задля того, щоб зробити український культурний проєкт, треба працювати безкоштовно чи напів безкоштовно, бо не було іншого виходу. Що стосується військових, звичайно, ми з командою включилися дуже активно. У 2022 році першим нашим великим проєктом було відтворення вишивки в одязі видатних українців, наприклад, на сорочці Степана Бандери. Коли ми її презентували в Чернівцях, черга охочих подивитись на цю сорочку стояла 4 години. І потім ми випустили таку лімітовану колекцію, завдяки чому купували бронежилети, бронемобіль. Другим великим проєктом була наша дослідницька книга «Нетлінні». Ми їздили в експедиції протягом року, робили книгу і назбирали понад 400 експонатів. Це старі вишиванки, старі рушники сторічної давнини, на яких українці вишивали жовто-блакитний стяг і тризуб. Завдяки цій книзі ми досі підтримуємо роту БПЛА “Серафими”. Ми купили для них дрон DJI Matrice за понад 500 тисяч грн. І закриваємо якісь поточні питання.
Ви та людина, яка започаткувала День Вишиванки. Які зараз у вас плани та ідеї в цьому напрямку?
День вишиванка ми започаткували 18 років тому разом із друзями-однодумцями. Сьогодні це свято, яке щороку відзначають у понад ста країнах світу. День вишиванки став невіддільною частиною культурної дипломатії, і ми намагаємося максимально використати майданчик свята, щоб через культуру ще і ще раз розповідати про війну в Україні. Нашим найбільшим проєктом наразі є створення Дому вишиванки в Чернівцях — величезного інтерактивного музейного простору, де будуть вишиті сорочки і з минулого і, що важливо, сучасні вишиванки українських героїв. Тобто це буде простір, де ми через культуру показуємо політичну ідентичність українців.
Нещодавно ви запустили «Дронівку» (вишиванка з вишитими дронами), прибуток з якої спрямували на закупівлю дронів для ударної роті 104-ї бригади ТРО. Розкажіть, будь ласка, більше про цю ідею.
«Бойова Дронівка» – це вишиванка, створена спеціально до Дня вишиванки у 2024 році. І наша мета – підтримувати військових. Є, як на мене, два види волонтерства. Один вид – це коли люди чи організації акумулюють кошти інших. Інший вид – коли певна організація намагається сама заробляти та певний відсоток заробітку просто віддавати військовим. Ми вирішили піти другим шляхом, тому що відчуваємо в собі силу і можливість виготовляти певний культурний продукт. І оці вишиті сорочки є нашим дуже важливим проєктом, яким ми пишаємось. Ми пишаємось тим, що ці вишиванки вже полюбили українські захисники. І роблячи таку сорочку, ми закриваємо дві великі потреби одразу. По-перше, ці сорочки одягають українці. І вони, я сподіваюся, залишаться в родинах для наступних поколінь. Такий собі культурний ґрунт закладаємо. І друга частина — ми заробляємо на потреби військових.
Які виклики постали перед волонтерами на третьому році повномасштабної війни, на ваш погляд? Як переналаштувалася спільнота волонтерів зараз?
Волонтерити стає складно, тому що значно зменшується запит від суспільства. Але ми в таких обставинах, що у нас загалом невелика можливість вибору, тобто якби був пункт А, Б, В. А так, в нас єдиний пункт А – це шлях до перемоги, і які би труднощі на нас не чекали, необхідно більшими чи меншими кроками долати цей шлях. Головне – не зупинятися. Це те, до чого я закликаю всіх українців, колег, волонтерів, культурних кураторів. Не можете зробити проєкт на мільйон гривень, то зробіть на десять тисяч. Зафондуйте тисячу гривень, зафондуйте сто гривень. Це все одно буде краще, ніж не робити нічого. Не можна здаватися, не можна занепадати духом. Просто треба взаємно підтримувати одне одного й мотивувати, бути в середовищі однодумців і рухатися вперед.
Чого, на ваш погляд, не вистачає зараз волонтерам для ефективної співпраці з цивільним населенням? Чи робите ви збори онлайн?
Ми практично перестали робити збори онлайн, тому що вони зупинилися, вони не є ефективними. І бували ситуації, коли ти оголошуєш збір, а потім 70-80% збору ти просто закидаєш своїх особистих коштів, щоб його закрити. І, на жаль, така ситуація у великої кількості волонтерів. Волонтерам для роботи з цивільним населенням всього вистачає. Просто ми зараз перебуваємо на такому етапі, в такому стані. Треба розуміти й приймати те, що люди виснажуються. Ні в якому разі не говорити, що ось військові не виснажились, а цивільні виснажились. Усі виснажились. Виснажуються ті, хто чекає на захисників вдома. Виснажуються ті, хто утримує бізнес. Нам вже просто не вистачає людей. Зі ста людей в компанії залишається десятеро, які тягнуть роботу за сто, щоб справа не закрилася. Тому я б не цькувала одних і не налаштовувала одних проти інших, говорячи, що хтось робить більше, хтось робить менше. Я би все-таки йшла шляхом взаємопідтримки. Це єдиний, як на мене, ефективний шлях.
