ІВАН ФРАНКО – Революціонер-європеєць з України

Один з найвидатніших українців – поет, письменник і політичний діяч Іван Франко народився 27 серпня 1856 р.

Він був яскравим представником європейської демократії і великим захисником загальнолюдських цінностей в прав. Хоч у 1916 році його висунули на Нобелівську премію з літератури, однак належне визнання на Батьківщині й за кордоном все ще чекає на нього.

На щастя, фільм, знятий за одним з його історичних творів та поява англійського перекладу біографії письменника зумовили зростання інтересу до цієї видатної особистості. Бойовик “The Rising Hawk” з міжнародним акторським складом вийшов на екрани у 2019 році. Він створений за мотивами відомого оповідання Франка “Захар Беркут” і розповідає про боротьбу стародавніх українців у Карпатах проти навали, здавалося б, непереможних монголів в часи Середньовіччя.

Ця тема була дуже актуальною для українців наприкінці ХІХ століття, коли Франко написав свій шедевр. Українські землі поділили між собою величезна авторитарна Російська імперія на сході та ліберальніша Австро-Угорська імперія Габсбургів зі столицею у Відні на заході. У Східній Галичині, яка є частиною сучасної західної України, Габсбурги нацькували проти українців значно впливовіших поляків.

Зацікавлений читач може знайти чимало захопливих відомостей про молодого Франка та його оточення в англомовній версії українського бестселера видатного історика Ярослава Грицака під назвою «Іван Франко та його спільнота». Біографія охоплює першу половину життя письменника і розповідає про те, як син сільського коваля, народжений 1856 року в багатонаціональній Галичині, став видатним літератором, візіонером і політичним провідником для своєї пригнобленої нації, а також духовним світочем для всього прогресивного людства.

Книжка отримала схвальні відгуки від провідних світових істориків та інтелектуалів. Тімоті Снайдер описує її як «дослідження життя одного з найцікавіших українських демократів минулого століття й одного з найважливіших українських мислителів сучасності». Ларі Вульф називає цю  роботу блискучою і робить висновок, що «Франко постає як динамічна, складна фігура, чиї життя та діяльність були дуже важливими для історії політики й думки».

Франко був не тільки літературним і політичним велетнем, а й тонкою, чутливою особистістю, і до того ж дуже самотньою, адже оточуючі його часто не розуміли. Інший рецензент — канадський історик Іван-Павло Химка нагадує нам, що «селянський хлопчик, який потрапив у вищі соціальні кола завдяки своєму таланту, часто закохувався і робив спонтанні пропозиції руки й серця».

Франко завдячує своєю популярністю не лише величезному талантові, а й дисципліні, цілковитій відданості справі соціальної, національної та інтелектуальної емансипації і наполегливій праці, що межувала з трудоголізмом й згубно впливала на його здоров’я.

Він був надзвичайно ерудованою людиною, поліглотом, писав українською, польською та німецькою і вражав як інтелектуалів польської та єврейської громад від Відня до Києва, так і своїх співвітчизників — селян, робітників і студентів. Обсяг його творчого спадку приголомшливий.

До найновішого повного зібрання його творів, складеного й опублікованого в Україні, увійшли поезії, романи, газетні та інші статті, листи, перекладацькі та наукові праці, всього — 50 томів.

За способом життя Франко аж ніяк не нагадував інтелектуальну зірку. Його радикальні погляди та соціальна активність не раз призводили до ув’язнення бунтівного поета. Він мав складнощі з отриманням посад, для яких він цілковито підходив. Франко став живим мостом між національним рухом в Україні, у якій тоді панувала Росія, та патріотами Галичини. Він кілька разів здійснював ризиковані подорожі до Києва, був залучений до перевезення заборонених українських творів через кордон.

Але вдома вільнодумство, відвертість та соціалістичні переконання митця також посприяли появі численних ворогів, які проголосили його «декадентом». Він жив на межі бідності, виживаючи тільки завдяки підтримці своїх колег та шанувальників, і помер у злиднях.

Особисте життя Франка теж не було щасливим. Політичні переслідування з боку влади Габсбургів завадили одруженню поета з його великим першим коханням — донькою священника. У 1886 році він побрався з киянкою Ольгою Хоружинською і деякий час прожив з нею у Відні. Та після смерті їхнього первістка у неї розвинулося психічне захворювання.

Пізніше у Франка було ще кілька романтичних захоплень, але, на жаль, йому не відповіли взаємністю, що тільки посилило його меланхолію. Відтак, окрім пристрасних політичних і класичних літературних творів, з’явилися ліричні вірші, у яких відобразились його розбиті сподівання.

Зазнавши фіаско в коханні, Франко спрямував всю свою енергію на літературну працю та громадську роботу. На зламі століть він уважно стежив за інтелектуальним, культурним та політичним життям Центральної Європи, в яке й сам робив чималий внесок.

Франко не просто вбирав прогресивні ідеї інших мислителів, а й формував власну позицію щодо ключових питань того часу. Як соціаліст, Іван Франко досить швидко розгледів тоталітарні елементи, приховані в роботах Карла Маркса, і, не вагаючись, відкинув їх, намагаючись попередити колег-соціалістів.

Він першим виступив проти лицемірства й святенництва в українських патріотичних колах.

Як прихильник соціального прогресу та емансипації, Франко критикував консерватизм у релігії, зокрема і в Українській греко-католицькій церкві, яка відігравала важливу роль у збереженні та розвитку української національної ідентичності у Східній Галичині.

Хоча деякі священнослужителі відмовилися молитися за його душу після смерті в 1916 році, митрополит, архієпископ Української греко-католицької церкви Андрій Шептицький — видатний діяч, який по-своєму боровся за соціальні та національні права українського народу, визнав важливість і велич Франка й відслужив за нього поминальну службу.

За іронією долі Франко був атеїстом, але він майстерно використовував біблійні теми для розповсюдження своїх ідей. У відомій поемі «Мойсей» письменник порівняв бездержавну українську націю, розділену між ворожими імперіями, з розгубленими, нещасними ізраїльтянами, які блукали пустелею впродовж сорока років, поки їхній духовний лідер, зрештою, не привів їх до Землі Обітованої.

Митець був переконаний, що українці також колись об’єднаються в незалежній демократичній державі, яка поверне собі гідне місце в сім’ї вільних європейських країн.

Франкова мрія врешті-решт здійснилася, але, знаючи його, цей романтичний реаліст і «вічний революціонер» мав би багато чого сказати з приводу теперішнього стану речей в Україні.

Попередня версія цієї статті була опублікована в журналі Міжнародних Авіаліній України «Панорама» у номері за січень 2020 року.