Більш ніж пів року тому, в кінці квітня, військовослужбовець 72-ї Окремої механізованої бригади ЗСУ Валерій Семенов, який на початку повномасштабного вторгнення провів місяць на Чорнобильській АЕС під окупацією росіян як співробітник станції (його інтерв’ю Ви можете подивитися тут), так сказав мені про оборону Вугледару: «Ми вистоїмо в місті, вже більше року стоїмо. Головне, щоб нас не обійшли з флангів».   

Через пів року саме це і сталося – 10-тисячне шахтарське місто, яке на той момент було вщент зруйноване і з якого виїхали майже всі жителі, опинилося під загрозою оточення, і в ніч із 1 на 2 жовтня українські війська залишили ще один важливий населений пункт. Ми з’ясували, чим був важливий Вугледар, чому російським військам вдалося його захопити, і яку роль у цьому, на жаль, відіграли наші західні союзники.

Advertisement

Невелике шахтарське місто Вугледар, яке нараховує кілька десятків багатоповерхових панельних однотипних будинків і мало дві школи, лікарню та кілька магазинів, розташовувалося на південний захід від Донецька.

Вугледар на гугл-картах до повномасштабного вторгненняю

Advertisement

Більшість його працездатного населення працювали на шахтах Південнодонбаська №1, і №3. Як і більшість мономіст, тобто міст, орієнтованих на одне працююче велике підприємство, місто мало проблеми з розвитком після розпаду СРСР та занепаду вугільної галузі. Втім, децентралізація допомогла місту подолати багато інфраструктурних проблем напередодні 2022 року. Після 2014 року місто лишилося під контролем України, а у 2022 набуло стратегічного значення – неподалік від міста проходила залізниця Донецьк-Волноваха-Мелітополь –єдина залізниця, яка поєднувала Донбас та південь України. І її, хай і в розібраному і знищеному стані, українські війська довгий час тримали під вогневим контролем, завдаючи супротивнику серйозних логістичних проблем.

Advertisement

Лінія фронту на початку 2024 року. Дані Deep State

Оборона Вугледара розпочалася восени 2022 року. Вже в січні-лютому 2023 року 72-га бригада відбила кілька значних механізованих штурмів росіян, знищивши за кілька днів до 130 одиниць техніки, в тому числі кілька десятків танків.

Спалена роійська колонат під Вугледаром в лютому 2023 року. Відео 72 ОМБР

Advertisement

В цей же час місто поступово стає непридатним до життя і перетворюється на руїни, його покидає більшість мешканців. В місті лишається біля 300 людей. Майже всі вони покинуть місто протягом наступного року.

Поруйновані будинки у Вугледарі, лютий 2023. Фото - Національна поліція

За даними джерел Kyiv Post, удар по Вугледару взимку 2022-2023 мав на меті зайти в тил всього українського угруповання на Донбасі. Саме там першопочатково, як кажуть джерела, мав бути здійснений, за задумом російського командування, прорив українських сил, а не в Бахмуті.

Нова тактика і заборона бити по аеродромах

Тоді місто вдалося відстояти, але росіяни, як кажуть наші джерела у 72 ОМБР почали міняти тактику.

«Малі піхотні групи. Техніку в степу швидко випалюють дрони, тому вони активніше діяли піхотою. Техніку використовували для прикриття. Виглядало це так – вони спершу женуть БМП чи МТЛБ (гусенична броньована техніка радянського виробництва), на дистанції в 200 кроків одна від одної. Ми її знищуємо. Тоді вони невеликими групами прориваються до знищеної техніки і починають копати ПІД НЕЮ, облаштовуючи бліндаж і використовуючи спалену техніку як прикриття. А відстань в 200 кроків була потрібна, щоб перебігати від однієї техніки до іншої. Деякі такі «бліндажі» ми уражали дронами, так там палало краще, ніж до цього», - каже нам один із солдатів 72 бригади.

Advertisement
Advertisement

Інший солдат бригади згадує, що проблема була також у тому, що російське командування не жаліло людей. До речі, командир бригади нещодавно назвав цифру співвідношення російських військових до українських в районі Вугледара як 9 до 1.

«Вони йдуть групою в 5 людей. Ми вбиваємо 4, один лишається, копає. Потім до нього лізе ще 5, ми знов вбиваємо 3-4, а ті двоє, що лишились, доєднуються до першого, тепер вони копають втрьох. От в них вже є укриття. Потім там накопичуєтся 5-6 людей, ця група лізе далі. Втрати колосальні. Але їм довгий час вистачало цих ресурсів», - каже наше джерело.

Та найголовніша проблема – брак солдатів. Тобто, свіжого поповнення.

«Неправда, коли кажуть, що ліній оборони не було. Була лінія оборони, вона якраз по шахтах проходила, але коли тримати її нічим, то толку від неї небагато», - каже нам один з офіцерів бригади.

Як наслідок, спершу впали населені пункти на захід та схід від Вугледара – Пречистівку росіяни окупували 2 вересня, а Водяне, де і були розташовані шахти – на 4 дні пізніше. Вугледар після цього протримався місяць – вже до ранку 2 жовтня українські сили залишили місто. Причому лишала її 72-га бригада за наказом свого командування. Як каже один з військовослужбовців прибгади з позивним «Канада», з Києва наказ так і не надійшов.

«Вугледар був приречений, врятувати його було неможливо.  А от людей врятувати можно було.  Але наказу про вихід так і не дали.  Всі в місті і довкола нього розуміли що відлік йде на дні, а потім вже й на години, але наказу на відхід так і не надійшло», - пише «Канада».

В результаті, більшості підрозділів бригади все ж вдалося вийти з міста, яке вже перебувало під загрозою оточення.

«Будьмо відверті – давно йшли дискусії про те, щоб залишити Вугледар, або замінити на тій ділянці стомлену 72-гу бригаду. На жаль, у українських сил не було резервів, а ті, що Україна почала активно мобілізовувати цього літа, ще не надійшли на фронт на час вирішальних боїв за місто. Так, в лоб росіяни провалили кілька штурмів, і провалили їх з великими втратами, але вони вивчили урок, і пішли шляхом флангових охоплень», - каже військовий аналітик Сергій Кузан.

Він згадує і про ще один фактор успішного тиску росіян на Вугледар у 2024 – активне застосування керованих авіабомб.

«Вугледар посеред степу. Вся логістика добре проглядається. Як тільки вони бачили, що ми кудись заходимо, в якийсь будинок – одразу тактична авіація піднімається, і запускає кілька КАБів, які зносять все. Їх авіація почувалася вільно, бо ми не можемо бити в глибину по їх аеродромах, тож жодних перешкод для авіації супротивника не було», - каже Кузан.

Майже всі будинки у Вугледарі були знищені російською артилерією та авіацією. Фото Павла Кириленка

Питання поповнення підрозділів після втрат стояло дуже гостро. Один з солдатів бригади каже, що піхоти підрозділам вкрай не вистачало в умовах розтягнутого фронту. Певний вклад в швидке залишення міста внесло часткове дезертирство частини одного з підрозділів 123 бригади Територіальної оборони, який відправили на підсилення – його бійці полишили позиції, ускладнивши оборону міста. 

Мітинг бійців 123 бригади. Фото: Суспільне

Це деморалізуюче подіяло на 72 бригаду.

«Як так можна?! Я розумію, що їм складно, у них чогось нема, в нас теж багато чого нема, але вони до цього не були в прямому контакті, вони орків не бачили, як ми будемо з ними далі воювати?», - каже нам один з солдатів бригади.

Побратими дезертирів з тієї ж бригади вийшли на мітинг у тилу, сказали, що причина таких дій – у недостачі важкого озброєння, броньованого транспорту, та втомі підрозділу, який до цього два роки провів на Херсонщині. І це також показує проблему недостачі сил.

«Це  проблема розподілення ресурсів – ключова воєнна проблема. Ти щось маєш втрачати. Є боєприпаси -  витрачаєш їх. Ні – маєш втрачати людей. А хочеш зберегти людей -  мусиш відступати, тобто, втрачати територію. Зараз перед командуванням стоїть завдання збереження особового складу та боєздатності підрозділів. Тому довелось відступати в такій ситуації», - каже Кузан.

Наразі місто повністю зруйноване. В руїнах залишилася невелика кількість місцевих мешканців з 10 000 населення, яке було тут до повномасштабного вторгнення. 

 

Що далі?

Наразі українські війська відійшли на підготовлені, як кажуть наші джерела в бригаді, лінії оборони. Та, на жаль, втрата Вугледару дається взнаки. 

«Нічого свого вони придумати не можуть. Ніколи. Копіють все у нас, але дуже активно, переймають досвід і в них є ресурси його застососувати. Це дуже неприємно.  Вугледар – втрата, бо він має посеред степу багато високих будівель, на яких росіяни можуть тепер встановлювати антени, що, звісно, допоможе їм в засобах радіоелектронної боротьби», - каже нам один з солдатів  бригади.

Єдиний вихід, на думку Кузана – це стримувати російські сили до тих пір, поки наступальний потенціал не виснажиться, і тоді підтягувати ті резерви, які Україна отримала після мобілізації цього літа.

«Зрозуміло, що супротивник не жалкує сил, хоче зайняти якомога більше до дощів і холодів. Після цього він виснажиться, і можливо ЗСУ зроблять свій хід. З іншого боку, тоді від Росії слід очікувати нової мобілізації», - вважає Кузан.