Україна – країна науки. За останні 100 років десятки вихідців з України стали лауреатами Нобелівської премії та інших престижних міжнародних наукових відзнак. Основу її наукового потенціалу складають Національна академія наук, створене ще за часів Української народної республіки 1918 року та кілька галузевих національних академій наук (Аграрна, Медична, тощо), які об’єднують сумарно десятки науково-дослідних інститутів і велику кількість підприємств, клінік і навіть мають експериментальні ядерні реактори.
Більшість цих наукових установ дісталися Україні ще від радянської доби. Україна була важливою частиною Радянського Союзу не лише політично та демографічно. Тут було зосереджено до 30% оборонного сектору СРСР, велика кількість підприємств точної і авіаційної промисловості, провідні лікувальні заклади і майже половина атомних електростанцій, а науковий комплекс України складав чверть усіх наукових осередків СРСР.
Україна та Литва проведуть міжурядові консультації
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Втім, за три десятиліття незалежності Україна не спромоглася реформувати чи хоча б упорядкувати великий науковий комплекс, який залишився з радянського часу. Хронічне недофінансування науки, яка є недешевим задоволенням, призвів до занепаду класичних наукових установ. Втім, наука, зокрема медична, продовжила роботу – захищалися дисертації, писалися наукові роботи, а клініки наукових інститутів вийшли на найвищий рівень надання високоспеціалізованої та високотехнологічної допомоги профільним пацієнтам.
Медична реформа зачепила й наукові медичні установи, і науковці були від цього, м'яко кажучи, не в захваті. Розберімося, чому.
Протилежні інтереси
Валентина Василенко, кандидат технічних наук, керує лабораторією в клініці радіаційного реєстру Національного наукового центру радіаційного захисту.
Це унікальна лабораторія, яка поєднує науку та медицину – тут ведуть реєстр усіх постраждалих від катастрофи на Чорнобильській АЕС – евакуйованих місцевих мешканців, їхніх дітей, ліквідаторів, пожежників – усі ті, кого можна побачити в серіалі від HBO, проходять цю лабораторію.
Тут ретельно вимірюють кількість різних радіонуклідів в організмі та зміни цієї кількості з часом, а в клініці, яка розташована поряд, лікарі-радіологи призначають необхідне лікування для уражених органів і відслідковують розвиток патологій, спричинених радіоактивним ураженням чи тривалим впливом радіації на тіло людини.
Спеціалісти Центру накопичили унікальний досвід, який вивчають їхні європейські та азійські колеги, а самі вони працювали, зокрема, над допомогою в ліквідації наслідків Фукусімської катастрофи в Японії 2011 року, яка за характером радіаційного забруднення мала багато спільного з Чорнобильською.
Втім, зараз діяльність усієї цієї системи під загрозою – в новому держбюджеті України медична реформа дійшла й до наукових установ. І за словами науковців, це – проблема для них.
«У мене скоротять частину співробітників. Я залишуся без частини робочих рук», – каже Валентина.
Суть проблеми полягає у тому, що з нового року фінансування саме процесу лікування хворих має відбуватися за програмою медичних гарантій (така практика розповсюджена в європейських країнах). Тобто, заклад укладає договір з Національною службою здоров’я України про надання послуг за окремими напрямками, так званими «пакетами», і отримує від держави гроші за надання цих послуг. Цей принцип («гроші ходять за пацієнтом») є протилежним до системи, яка була розповсюджена в Україні до цього – так званої системи Семашка, коли держава фінансувала кожне ліжкомісце. Це породжувало корупційні ризики та призводило до розпорошення коштів. Впровадження програми медичних гарантій – частина медичної реформи, яка йде в Україні вже не перший рік. Втім, керівництво Національної академії медичних наук вважає, що така система для великих інститутів не підходить, бо вони є монопрофільними закладами.
«Наприклад, Інститут ЛОР, Інститут хірургії, серцево-судинної хірургії. Кожен інститут дуже інтенсивно займається вузькою проблематикою – в науковому плані і в практичному плані. І в науковому плані інститут глобально проробляє свою проблематику. Тобто, це колектив людей, які найкращі в своїй професії. В звичайному житті вузький спеціаліст не виживе, а тут він – цар і бог, він максимально відточує свої навички», – каже президент НАМНУ Віталій Цимбалюк.
За таких умов, за його словами, є ризик того, що далеко не всі такі інститути зможуть вижити, бо не можуть набрати необхідну кількість пакетів послуг.
«Ця програма медреформи в цілому ефективна, але вона ефективна з багатопрофільними лікарнями, які можуть підписати послуги на багато пакетів – гастроентерологічний, кардіологічний, судинний тощо, і з них набігає певна сума. Гроші йдуть за пацієнтом – ідея хороша. Але вона підходить для звичайних лікарень. Частина лікарень закрилася, але більшість – успішно розвиваються. Але вузькопрофільні заклади, наукові інститути не можуть дозволити собі працювати в таких умовах, і НСЗУ зараз нас почало розуміти, бо наукові інститути можуть дозволити собі взяти один пакет, максимум два, бо вони вузькопрофільні. Цього не буде достатньо для фінансування їхньої діяльності», – вважає Цимбалюк.
Наприклад, клініка вищезгаданого Інституту радіаційної безпеки, за словами її директора Анатолія Чумака, отримає від пакетів НСЗУ лише 30-35% фінансування.
«По-перше, це доволі малі обсяги фінансування, по-друге, лікарні є комунальними закладами, і їм допомагають місцеві громади. Ми ж такої підтримки не матимемо. І, нарешті, у нас є пацієнти, на яких робиться наука, тобто, по яких ми збираємо дані, і чи буде це профінансовано – невідомо. А ми – єдині, хто може лікувати складні випадки у разі техногенної ядерної катастрофи, зокрема, випадки променевої хвороби. В умовах обговорення ядерної ескалації це скорочення фінансування виглядає дивно», – каже Чумак.
Головним своїм опонентом вчені вважають парламентський комітет з питань охорони здоров’я – мовляв, той форсував перехід до програми медичних гарантій. Однак, усе не настільки просто.
Реформа чи конкуренція?
В парламентському комітеті зазначають: медична реформа – одна на всіх. І винятків бути не може, бо де винятки й окремі ціни на послуги – там корупція і проблеми.
«Медична реформа – це єдиний простір, де мають бути всі медичні послуги по одній ціні. У нас були випадки звернень пацієнтів з туберкульозного диспансеру з системи НАМНУ, з яких брали гроші за ті послуги, які вже оплачувала держава, більше того – вони надавалися дорожче, ніж навіть у приватних клініках. Це не є нормально», – каже членкиня комітету Ольга Стефанишина.
Крім того, за її словами, проблеми деяких інститутів через їхню моноспеціалізацію можна вирішити або злиттям, або кооперацією, або співпрацею з НСЗУ. Джерела Kyiv Post зазначають, що нинішній стан справ є наслідком нехтування української держави питаннями реформи наукової галузі протягом 30 років, і тепер проблемою є небажання науковців і функціонерів пускати когось у своє окремішнє пострадянське середовище, яке довго мало окреме фінансування, хай і дуже обмежене, а також їхнє побоювання, що швидкий перехід до ринкових умов призведе до краху тієї наукової роботи, що лишилася. Стефанишина ж небажання переходити на систему медичних гарантій називає «саботажем».
«Є приклади інших монозакладів, які навіть покращили своє становище. Наприклад, Інститут раку збільшив удвічі дохідну частину. Суть у тому, що вони не бажають реформуватись, не хочуть показувати реальну статистику, вони рік не можуть надати інформацію. Ми з ними постійно обговорюємо це на комітеті, але вони не йдуть назустріч. При тому, що фінансування наукової частини з боку держави для них залишається», – переконує Стефанишина.
У НАМНУ звинувачення в саботажі відкидають і кажуть, що насправді їхню діяльність намагаються обмежити в можливостях нібито для того, щоб частина їхньої кваліфікованої допомоги перейшла до приватних клінік, де і так почасти працюють їхні наукові співробітники, які суміщають роботу в приватних клініках з наукової роботою, щоб мати додаткові гроші в умовах недофінансування наукової роботи в Україні. Наприклад, цього року на наукову роботу і діяльність НАМНУ з десятками її наукових установ матиме лише 900 млн грн (приблизно 25 млн доларів).
«Я не хочу думати, я не хотів би, але таке прослідковується, що за цим є злий умисел. Бо перед цим був виданий закон про ліквідацію спеціалізованої медичної допомоги. Тобто, хтось раніше готував під це бомбу. Не хочеться думати, що ми комусь заважаємо. А заважати ми можемо приватним клінікам, бо ми створюємо їм конкуренцію», – вважає Цимбалюк.
В той же час голова парламентського комітету Михайло Радуцький прямо каже: конфлікту з НАМНУ в комітету немає. Але вони мають прийти до єдиної системи медичних гарантій у медичній частині, як усі.
«Держава зацікавлена в тому, щоб інститути продовжували надавати високоспеціалізовану медичну допомогу, в тому числі нашим пораненим захисникам. Тому ми дозволили інститутам працювати в ПМГ, не змінюючи організаційно-правову форму (законодавство вимагає перехід інститутів у державне некомерційне підприємство), відтермінувавши цю норму на рік. А також передбачили окремий пакет у пакеті медичних гарантій, направлений на підтримку інститутів у перші місяці 2025 року. Входження з 1 січня 2025 року всіх відомчих закладів та інститутів НАМНУ до єдиного медичного простору – норма законодавства. Наш Комітет наполягає на тому, щоб інститути академії, які і всі інші відомчі заклади, що раніше фінансувалися окремо, перейшли до фінансування через Програму медичних гарантій», с – каже Радуцький.
Висновки
Керівництво НАМНУ стверджує, що не є супротивниками реформи, але переймаються станом науки, яку утримувати все важче.
«У США є національні інститути здоров’я – 27 штук. Це аналоги наших наукових інститутів. Вони мають 33 мільярди доларів на рік фінансування на наукову роботу і функціонал – це дані минулого року. Ми мали 1 мільярд 600 млн грн, тобто півмільярда доларів. Ми підняли з часом фінансування до 7 мільярдів грн. І зараз нам залишили лише 900 мільйонів на науку. Все інше ми маємо заробляти, надаючи медичні послуги по пакетам програми медичних гарантій», – каже Цимбалюк.
Який можливий вихід? На думку як однієї, так і іншої сторони, це можуть бути окремі пакети НСЗУ, більше орієнтовані на складну монопрофільну допомогу. Втім, на впровадження потрібен час, і на думку вчених, швидкий перехід до програми медичних гарантій може негативно позначитися на наукових установах. Втім, їхні опоненти зазначають, що розмови йдуть не перший рік, і був час підготуватися.
Інший варіант – ущільнення інститутів. Так, наприклад, є Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені Шалімова – провідний інститут, що займається одразу хірургією, гастроентерологією, проблемами судин тощо. Та ж клініка ННЦРМ має також у своєму складі гематологічний та онкологічний напрямки. Втім, такої кількості напрямків їм теж може не вистачити для отримання необхідної кількості пакетів НСЗУ, вже не кажучи про інші заклади.
Втім, так чи інакше, але надію на ефективну співпрацю з НСЗУ інститути не полишають і сподіваються, що в цьому складному процесі трансформації держава піде їм назустріч.
