Вибори-фарс у Білорусі. Частина ІІ – опір в екзилі

У неділю, 26 січня, в Білорусі відбудеться перший тур президентських виборів, результат яких, по суті, вже наперед визначив диктатор Олександр Лукашенко. Це друга частина інтерв’ю з Павлом Латушком, головою Національного антикризового управління, заступником Світлани Тихановської в Об’єднаному перехідному кабінеті, колишнім міністром культури, заочно засудженим білоруським режимом до 18 років ув’язнення в березні 2023 року. Частину першу можна прочитати тут.

Міхал Куявський: У мене до Вас особисте запитання. Ви живете у Варшаві. Який ваш останній спогад, пов’язаний з Білоруссю? Що ви пам’ятаєте?

Павел Латушко: Не думав, що ви про це запитаєте. Мені часто сниться Білорусь. Це добрий знак, я оптиміст. Серед моїх спогадів – мій будинок під Мінськом. Він стоїть порожній, його «забрали». Це боляче. Це в селі, де народилися й жили мої діди і прадіди. Ще один спогад – поїздка з польським послом з литовського посольства в Мінську до польського Білостока. Якби посли Польщі та Литви не переконали мене поїхати – а я довго опирався, – то мене, можливо, не було б сьогодні серед живих.

Більше по темі

Прем’єр Грузії заявив, що війни в Україні “можна було уникнути”

Прем’єр вважає, що Україна не змогла уникнути того, чого можна було уникнути.

МК: У Польщі живе близько 140 000 білорусів. Серед них у мене багато друзів, які також брали участь у протестах, і їхній зв’язок із Білоруссю дуже сильний. Проте вони стикаються тут з багатьма проблемами. Однією з них, наприклад, відсутність консульських послуг і видача паспортів. Ви пропонуєте видавати «опозиційні» паспорти. Що це означає?

П.Л.: Ситуація надзвичайна, йдеться не лише про «опозиційний» паспорт, а й про інституцію, яка могла би цим зайнятися. Нещодавно я розмовляв у Вільнюсі з новим міністром юстиції Литви. Я сказав йому, що ми не опозиція, ми – більшість. Нам вдалося створити безпрецедентні інституції. У нас є обраний президент у вигнанні Світлана Тихановська, перехідний Кабінет міністрів, обрана Координаційна рада. Ці інституції можуть видавати документи.

Звичайно, видача паспорта для нової Білорусі є складним завданням. Ми вже розробили його шаблон. Однак складним питанням залишається визнання цього паспорта іншими країнами. Це також є частиною стратегії, щоб наші західні партнери нас підтримали. Поки що не можу сказати, чи вдасться це зробити, але ми працюємо над тим, щоб досягти міжнародного визнання.

Важливим питанням є легалізація перебування білорусів у західних країнах, термін дії документів яких закінчується. Зупинивши консульські послуги, Лукашенко надіслав чіткий сигнал, що ті, хто виїхав з Білорусі, є небажаними. Його ставлення до білорусів показує, якою людиною він є, якщо його взагалі можна назвати людиною.

МК: Щодо питання білорусів у Польщі та інших західних країнах: є значна проблема з реабілітацією та легалізацією білоруських ветеранів, які брали участь у війні на боці України. Як просувається ця справа?

П.Л.: Ми порушуємо цю тему на кожній нашій зустрічі з Міністерством внутрішніх справ Польщі та з владою Литви. Рішення належать приймаючим країнам, і на них також впливають спецслужби. Кожна країна дивиться на це питання з точки зору власної безпеки. Ми звертаємося до влади країн, де перебувають білоруси, які боролися за свободу України та Білорусі, з проханням простягнути їм руку допомоги.

Вони ризикували своїм життям і здоров’ям. Понад 70 людей загинули. Нещодавно загинула Марія Зайцева, 24-річна білоруська солдат-доброволець, яка воювала за Україну. Вона також була активною під час протестів у Білорусі. ЦИТАТА: Лукашенко – брехун. Ми також знаємо, що він заохочував Путіна розпочати цю війну.

МК: Нещодавно в одному зі своїх інтерв’ю президент Зеленський сказав, що невдовзі після початку вторгнення у 2022 році Лукашенко зателефонував йому і вибачився. Лукашенко звинуватив українського президента у брехні. Що тут відбувається, що це за гра?

ПЛ: Я хотів би потиснути руку президентові України за те, що він сказав. Я впевнений, що це правда. Зеленський поставив питання про те, чи має Лукашенко якусь легітимність, якщо він хоче називати себе президентом країни. Якщо він стверджує, що рішення приймав не він, а Путін, то виходить, що 24 лютого 2022 року він дізнався про вторгнення з території Білорусі по телевізору, а його генерали були у відпустці. Лукашенко – брехун.

Ми також знаємо, що він заохочував Путіна розпочати цю війну. Він робив це, щоб уникнути зміни влади. У 2020-21 роках Лукашенко оголосив, що не буде переобиратися. Мовляв, війна мала відволікти Путіна і таким чином захистити його.

Це ще не все – Лукашенко запропонував президенту України вдарити у відповідь по нафтопереробному заводу в Мозирі, де живуть 105 000 білорусів. На заводі працює 5 000 білорусів. Це свідчить про те, що життя і добробут білорусів для нього нічого не значать. Він зробив це лише для того, щоб мати привід пояснити, чому агресія почалася з білоруської території, і виправдати відправку білоруських військ в Україну. Саме тоді він прийняв це рішення. Президент Зеленський вкотре показав справжнє обличчя Лукашенка.

МК: Чи боявся Лукашенко, що військові, рядові солдати, відмовляться виконувати наказ про напад?

ПЛ: Я не погоджуюся з багатьма аналітиками, які стверджують, що саме завдяки Лукашенку білоруську армію не відправили в Україну. Їх не відправили через білоруський народ, який, на відміну від росіян, вийшов на вулиці 24 лютого 2022 року. Тоді заарештували 1 700 людей, багато з них досі перебувають у в’язниці. Вони отримали вироки по 25 років. Чому суддів, які їх засудили, немає в санкційних списках?

Білоруський опір намагався підірвати військову логістику і потяги. Лукашенко не наважився на введення військ не через симпатію до України, а через страх перед протестами і втратою влади. За нашими даними, Путін хоче, щоб Білорусь фізично не брала участі у війні. Він поставив перед Лукашенком важливе завдання – виробляти зброю для Росії та робити все, щоб Росія обходила санкції через Білорусь.

МК: В останні місяці ми регулярно чуємо про те, що Лукашенко помилував більше політичних в’язнів, але загальна кількість ув’язнених не зменшується – він просто заарештовує нових. Нещодавно диктатор заявив, що Польща відмовилася від боротьби за ув’язненого Анджея Почобута [білоруський політв’язень польського походження], на що речник польського МЗС відповів, що режим повинен просто звільнити невинну людину. Що стоїть за грою Лукашенка?

ПЛ: Я згоден з речником. Ці люди невинні. Як можна помилувати невинного? Лукашенко звільняє переважно тих, чий термін ув’язнення добігає кінця. Вихід із в’язниці не означає свободу – ці люди повинні щодня з’являтися в міліцію, відмічатися, вони стикаються з труднощами в пошуку роботи, у виїзді за кордон. Вони залишаються під контролем режиму. Випустивши їх, він ув’язнює нових людей.

МК: Для чого він це робить?

ПЛ: Він хоче показати білорусам перед виборами, що готовий піти на поступки і звільнити з гуманітарних міркувань тих, хто виступав проти нього. Друга мета – послати сигнали Заходу, але Захід не реагує. Можливо, він би відреагував, якби були звільнені всі політичні в’язні. Коли Лукашенко публічно показав колишнього кандидата в президенти Віктора Бабарику, одна з незалежних білоруських газет написала, що це було селфі Романа Протасевича [колишній опозиціонер, співзасновник NEXTA, нині пропагандист режиму, який відвідував Віктора Бабарику у в’язниці] на тлі тортур.

Додам, що Лукашенко влаштовує людський зоопарк. Він публічно показує людей у клітках. Людей, з якими не було контакту роками, поки вони були у в’язниці. Ми повинні подякувати йому за це? Аплодувати? Він хоче, щоб ми визнали, що ми зробили помилку, виступивши проти нього в 2020 році. Він хоче, щоб ми визнали його президентом. Ми будемо боротися доти, поки Лукашенко сам не опиниться в такій клітці як обвинувачений у скоєнні злочинів проти людяності.

МК: У 2024 році Литва подала запит до Гаазького трибуналу на видачу ордера на арешт Лукашенка.

ПЛ: Жодна країна не підтримала цей запит, і це викликає наше занепокоєння. Білорусам важко зрозуміти, чому лише одна країна взяла на себе ініціативу подати запит на видачу ордера на арешт Лукашенка за скоєння злочинів проти людяності.

Я також сподіваюся, що українська влада, ставши членом МКС 1 січня 2025 року, підтримає наші зусилля щодо видачі ордеру на арешт Лукашенка за депортацію українських дітей та їхнє «перевиховання» в Білорусі. Ми маємо докази цього. Лукашенко також має бути покараний за співучасть в агресії проти України. Не можна, щоб він уникнув відповідальності.

МК: Чому цього не зробили інші країни, наприклад, Польща?

ПЛ: Я можу лише припустити, що вони притримують це як зброю, яку можуть використати в майбутньому, якщо Лукашенко піде далі. Але це лише моє припущення. Лукашенко скоює злочини роками, і ця ситуація є випробуванням для Заходу, чиї лідери охоче фотографуються з нами, але коли настає час діяти, вони просто спостерігають.

Якщо Захід не буде діяти, білоруси втратять віру в демократію як ефективний інструмент управління країною. Цінності та права людини є основою ЄС. Якщо білоруси бачать, що це лише слова, а не дії, навіщо їм боротися? Я ставлю це питання нашим західним партнерам. Я хотів би, щоб вони відповіли мені, як білорусу, засудженому до 18 років, тому, кого кілька разів намагалися вбити. Я хотів би, щоб наші партнери сказали всім тим, хто сидить у білоруських в’язницях, за що ми боремося.

МК: Білоруси в західних країнах – це не лише біженці та економічні мігранти, а й співробітники служб режиму. Нещодавно у Варшаві було скоєно напад на професора Яна Маліцького, завідувача кафедри східноєвропейських досліджень Варшавського університету. Особи нападників ще не встановлені, але є припущення, що це могли бути співробітники білоруських спецслужб. Ми бачимо багато диверсій і гібридних дій. Один із польських суддів, як би дивно це не звучало, нещодавно отримав «притулок» у Білорусі. З чим ми маємо справу?

ПЛ: Служби працюють завжди – як у мирний час, так і під час війни. Політична воля Москви і Мінська спонукає їх діяти на випередження. Цілі різняться. Одна з них – знищити білоруські демократичні сили у вигнанні, щоб ми більше не залишалися альтернативою і загрозою. Інша мета – спровокувати напруженість у західних суспільствах і послабити їхню підтримку України. Ще одне завдання – саботаж і диверсії, про що публічно заявляв сам Лукашенко.