Ніхто не знав, що саме тоді вибухнуло, але вибух був потужним. Ніхто не очікував, що хтось із бійців, уражених цим вибухом на лінії фронту, виживе.
Але 10 травня рано вранці вісьмох десантників 25-ї повітрянодесантної бригади ЗСУ доправили на кількох машинах швидкої допомоги до прифронтового села на Донбасі.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Санітари розвантажили машини та допомогли бійцям потрапити в пункт прийому поранених. Деяким було важко ходити, кільком потрібні були ноші, а більшість мали той відчужений та приголомшений вигляд, що спостерігається у дезорієнтованих потерпілих після жахливої автомобільної аварії.
Для медсестер, які надавали допомогу пораненим, це була аварія з численними жертвами. Деякі десантники отримали важкий струс мозку. Медсестри послабили ремені бійців, зняли з них сорочки, помили, провели огляд з голови до ніг на предмет зовнішніх травм. Перевірили також, чи немає внутрішніх ушкоджень, зробили уколи та з’ясували, чи не постраждав у десантників слух. Один із них тремтів, тому медсестри накрили його ковдрою. Інший потерпав від болю та мав проблеми з диханням, йому зробили електрокардіограму.
Завдання медсестри Олени Саприкіної – опікуватися на передовій військовими, які зазнали серйозних поранень. У свої 20 років вона є наймолодшою з трьох медсестер, які асистують двом досвідченим лікарям.
Під час надання першої допомоги бійцям, Олена та її колеги спілкувалися один з одним, як добре злагоджена баскетбольна команда: «Цей вже отримав знеболюючі… цьому потрібно перевірити праву ногу та стопу на наявність переламів… переконайтеся, що визначили групу крові цього хлопця… нам буде треба більше фізрозчину для наступної хвилі поранених…»
25-а повітрянодесантна бригада перебуває на передовій і воює з моменту російського вторгнення 24 лютого, і з цього часу Центр прийому потерпілих працює цілодобово. Бої були постійними, і навіть зараз медичний персонал працює стільки, скільки потрібно і відпочиває, коли це можливо.
Саприкіна розповіла Kyiv Post, що з початку війни не мала жодного вихідного і навіть не просила про це. Їй вдалося лише кілька разів знайти вільну годину-дві, щоб сходити до обстріляного і майже порожнього містечка, поблизу якого розташований Центру прийому постраждалих. Увесь інший час вона живе прямо на робочому місці і продовжує виконувати свої обов’язки.
Окрім поранених бійців, її колег, зрідка волонтерів та ще рідше репортерів, Саприкіна ні з ким тут ще не спілкувалася.
«Так,- каже вона, – іноді я дуже втомлююся». Вона визнає, що хоча персонал її дуже підтримує, але нелегко бути молодою жінкою з відносно невеликим життєвим досвідом і служити в одному з елітних бойових підрозділів України.
Ми запитуємо її, чи зазнавала вона коли-небудь домагання з боку колег чи військових, чи якогось упередженого ставлення. «Абсолютно ні», – каже вона, наголошуючи, що, на її думку, жінка, яка йде добровольцем у бойову частину, повинна бути достатньо розумною, щоб розуміти всі особливості такої роботи.
Саприкіна пояснила, що завдання, на яке вона зголосилась, полягає в тому, щоб завжди допомагати пораненим, робити це професійно, повертати їх до лав підрозділу і, що найважливіше, дати їм можливість повернутися додому більш-менш здоровими .
25-а повітрянодесантна бригада – це професійна бойова одиниця з високими стандартами для кожного. Повсякденна робота сестринського персоналу передбачає надання пораненим бійцям професійної допомоги, і доки рашисти намагатимуться вбивати українських воїнів, персонал Центру прийому поранених має бути готовий виконувати свою роботу в будь-який час, без винятку чи зволікань.
«Виснажлива ця робота чи ні, виконує її чоловік чи жінка – не має значення», – каже Олена і зауважує, що за законом могла б піти у відпустку, але цього не зробила.
Саприкіна – кваліфікована медсестра. Вона навчалася 4 роки в медичному училищі, і після закінчення одразу пішла в армію. Якщо все буде добре, то після закінчення війни вона планує вивчитися на фармацевта чи лікаря.
У дівчини немає намірів у близькій перспективі створити сім’ю, тому що наразі вона хоче зосередитися на своїй кар’єрі. «У найближчий час можуть привозити ще більше поранених», – каже вона.
Саприкіна займалася пораненими до розмови з репортером Kyiv Post. Щойно розмова закінчується, вона одразу ж підхоплюється, вже переглядаючи медкарти пацієнтів, щоб знову лікувати.
