У 2019 році Брагім Саадун приїхав з Марокко в Україну вчитися на аерокосмічного інженера. Для набуття військового досвіду він у листопаді 2021 року підписав трирічний контракт із ЗСУ. Після повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року він опинився в обложеному Маріуполі у складі підрозділу морської піхоти.
Він потрапив у полон, і на показовому судовому процесі самопроголошеної «Донецької Народної Республіки» (ДНР) його засудили до смертної кари як «найманця».
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
За пів року, після міжнародного резонансу, Саадун був звільнений в рамках обміну полоненими за посередництва Саудівської Аравії. Але повернення до Марокко не принесло йому свободи – там він опинився у пастці, бо не мав можливості отримати паспорт, перебував під наглядом, на нього тиснули і змушували мовчати.
Витрати України на оборону у 2024 році найвищі на світі
«Я відчуваю себе покинутим, мене змушують мовчати, немає ніякої надії на майбутнє».
Боєць, а не найманець
Саадун володіє шістьма мовами, в тому числі українською та російською, що робить його цінним для українських військових - він і перекладач, і боєць. «Я приєднався (до ЗСУ - ред.), щоб боротися з несправедливістю», – сказав він, відкидаючи ярлик найманця.
У хаотичні перші місяці війни його підрозділ зазнав серйозних втрат. Припаси закінчилися, оборонні лінії були зруйновані, а запланований відступ був саботований зсередини. «Деякі офіцери здали свої команди, не повідомивши про це батальйон», – згадував він. Через цю зраду солдати, які залишилися, потрапили у пастку і під бомбами й обстрілами билися доти, доки їх не захопили.
Він потрапив у полон у березні 2022 року і його перевезли до Донецька разом із двома британськими бійцями, Ейденом Асліном і Шоном Піннером, де вони постали перед судом. Піннер, який раніше служив у британській армії, жив в Україні з 2018 року, і на момент вторгнення Росії йому залишалося служити кілька місяців за трирічним контрактом із ЗСУ.
Піннер сказав: «Жорстокість, яку ми пережили до суду, на жаль, не була чимось, чого я не очікував від Росії».
Він згадав про важкі умови свого полону: «Мене били струмом, били і кололи в ногу. 60 днів мене і Брагіма жорстоко били, допитували і морили голодом, даючи тільки хліб через день».
Говорячи про судовий процес, Піннер сказав: «Нас ще більше принизили на фіктивному судовому процесі, звинувативши в тому, що ми були найманцями і терористами, хоча ми ніколи не виїжджали за межі країни, де мали легальний статус. Ми були обурені тим, що нам навіть не дозволили заявити про свою невинуватість у цьому так званому процесі, який, очевидно, був влаштований напоказ».
Після оголошення смертного вироку його катували і використовували для пропаганди. «Нам не давали їсти, пити і спати, – розповів Саадун. – Нас щодня били і катували електричним струмом».
Політично прораховане звільнення
У вересні 2022 року Саудівська Аравія посприяла звільненню Саадуна. Він вважає, що це було частиною угоди про послаблення західних санкцій проти російських олігархів. Серед тих, хто брав участь у переговорах, був Роман Абрамович – мільярдер і колишній власник футбольного клубу «Челсі».
Саадун згадує, що під час польоту до Саудівської Аравії Абрамович запитав його, чи планує він повернутися в Україну: «Я просто посміхнувся і сказав йому: «Чому б і ні?». Він посміхнувся і пішов геть».
Втім, навіть у Саудівській Аравії Саадун не почувався по-справжньому вільним. У країні за ним постійно стежили, його тримали окремо від інших ув’язнених і не давали доступу до інтернету. Коли за ним приїхали співробітники марокканського посольства, щоб супроводити його додому, він почувався радше в’язнем, аніж звільненим: «Мені не дозволяли користуватися Wi-Fi. Я відчував себе так, ніби мене викрали».
Після місяців полону Саадун вважав, що його кошмар закінчився. Але щойно він приземлився в Марокко, стало зрозуміло, що його свобода все ще недосяжна.
У Марокко з ним поводилися, як зі злочинцем
Після прибуття до Касабланки його одразу ж забрали на допит.
«Запитання були більше схожі на спробу притягнути мене до відповідальності, ніж на спробу зрозуміти те, що я пережив».
До його будинку прийшли співробітники спецслужб і наказали йому мовчати в соціальних мережах. Його батька попередили, що Саадун перебуває під постійним наглядом і не повинен «робити дурниць».
Він подав заяву на отримання паспорта, але наштовхнувся на бюрократичні перепони. «Минуло вже три роки, а моєї заяви ніде немає в державних архівах», – сказав Саадун. Коли він найняв адвоката, щоб подати позов, того шантажем змушували відмовитися від справи.
Правова боротьба за справедливість
Служба безпеки України (СБУ) розслідує поводження з ним у полоні за частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу, яка охоплює воєнні злочини, в тому числі порушення міжнародного права і права на справедливий судовий розгляд.
За словами Анни Козьменко, юриста Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини, СБУ в першу чергу розслідує два основних порушення у справі Саадуна:
Показовий судовий процес, на якому його засудили до смертної кари – прокуратура вивчає порушення його законних прав владою «ДНР». Українські чиновники вважають, що судовий процес був політично мотивованим і зрежисованим у пропагандистських цілях.
Застосування тортур – українська влада підозрює, що під час перебування в полоні Брагіма піддавали фізичному та психологічному насильству, включно з позбавленням сну, катуванням електричним струмом та щоденними побиттями, що міжнародне право кваліфікує як воєнні злочини.
Однак, як зазначає Козьменко, розслідування стикається зі значними перешкодами: «Без доступу до Брагіма в Україні неможливо провести навіть найпростіші слідчі дії, такі як судово-психологічна та медична експертизи».
Проблему ускладнює відмова Марокко від співпраці. Українські посадовці неодноразово зверталися до марокканської влади з проханням про правову допомогу для допиту Брагіма та проведення судово-медичних експертиз на марокканській території, але та проігнорувала всі запити.
Але українська прокуратура має намір не зупинятися на досягнутому і хоче притягти до відповідальності осіб, винних у незаконному засудженні Брагіма та жорстокому поводженні з ним.
«Після цього можна очікувати на передачу справи до суду для заочного засудження суддів «ДНР», які порушили право на справедливий суд, а також подальшу роботу над встановленням осіб, які катували потерпілого», – сказала Козьменко.
Але поки українська прокуратура працює над справою Саадуна, він залишається у пастці – фізичній та політичній.
Під наглядом, без виходу
«Я повністю усвідомлюю, що за мною стежать», – каже Саадун.
Прослуховуються навіть випадкові розмови. Після короткої розмови Саадуна з його другом у парку до того підійшли поліцейські і почали розпитувати, про що він говорив із Саадуном. Саадун також зазначив, що його батько постійно отримує завуальовані попередження через урядові контакти.
Не маючи проїзних документів, Саадун звернувся по допомогу до посольства України. Відповідь була однозначною: без паспорта нічого зробити не можна.
Піннер прокоментував ситуацію Саадуна, заявивши, що йому не надали жодних пояснень, чому Саадун не може отримати паспорт і виїхати з країни. «Він є героєм, який пережив жахливі тортури і жорстокість, символом стійкості в боротьбі України за свободу і демократію», – сказав Піннер.
Марокко досі офіційно не пояснило, чому Саадун не може отримати паспорта, але очевидно, що саме його перебування в лавах української армії і дипломатична напруженість між Марокко, Росією та Україною залишили його в політичній невизначеності.
Марокко зберігає нейтральну позицію щодо війни Росії в Україні, уникаючи прямого засудження в ООН. Блокування виїзду Саадуна з країни може бути частиною зусиль, спрямованих на підтримку добрих відносин з Москвою.
Саадун зазначив, що в Марокко надходить багато російських грошей і впливу. «Моє рішення воювати за Україну і підтримувати її могло стати цьому на заваді, тому Марокко й не дозволяє мені виїхати з країни, побоюючись, що я можу повернутися в Україну».
Тим часом, він залишається в бюрократичному вигнанні – він, хто ризикував своїм життям за Україну, але не має куди повернутися. «Я боровся до кінця, але тепер я в’язень у власній країні».
