Джамбулат Хоперія, також відомий як Джаба Голіаф, був життєлюбним, сильним, енергійним і сповненим гумору. Причому не типового чорного гумору, яким можуть похвалитися багато вояків, а гумору власного неповторного делікатного штибу.
Важкоатлет, який став військовим, прибув до України за кілька днів до атаки росіян на столицю. Джамбулату, або просто Джабі, було всього 25 років.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Він готувався до змагань з важкої атлетики, що мали пройти в Києві, а став добровольцем в українському війську.
У перший день атаки росіян на Київ Джаба та Міро Ванадзе, інший спортсмен із Грузії, приготували кілька сотень пляшок із «коктейлем Молотова».
«Я вперше тоді тримав у руках автомат Калашникова», – розповідає Міро, якого я зустрів у Володимирському соборі в Києві в день відспівування покійного Джаби.
Ця церква, видатна історико-культурна пам'ятка, відома своїми настінними розписами, стала місцем скорботи для грузинських добровольців, які воюють в Україні.
З Міро я познайомився на панихиді в соборі, де сам був хрещений кілька десятиліть тому.
Джаба був моїм вірним другом з перших днів цієї великої війни. Ми зустрілися з ним в його рідному місті, у Тбілісі, за кілька місяців до вторгнення. Саме там ми стали друзями.
Тепер він був тут, воював, змінював полки, шукав свою команду. Він знав темний бік війни, але все ж шукав власний шлях серед її божевілля, усвідомлюючи, що війна з тоталітарною імперією – це шлях без вороття.
«Це тебе я бачив учора в лісі?» – Джаба написав мені смс 16 березня, через день після більш-менш успішної операції нашого взводу в Ірпіні.
«Я зміг впізнати твої окуляри завтовшки у дюйм за милю», – сказав Джаба пізніше, коли ми мали можливість спокійно поговорити.
Того дня він міг упізнати не лише моє обличчя. Там була купа добровольців з Тбілісі та інших міст Грузії під командуванням колишнього заступника командира грузинського спецназу Гіги Робакідзе, але Голіаф першим помітив через оптичний приціл саме мене.
Взвод Джаби отримав наказ «знищити диверсійну групу противника, що має вийти з лісу». Єдиною диверсійною групою, яка діяла цього дня, була наша. Цей помилковий наказ коштував би нам життя, якби дорогоцінний оптичний приціл отримав не Джаба, а хтось інший із їхнього загону.
Я тоді воював разом з іншими грузинами, які приїхали в Україну одразу після першого обстрілу росіян. Ми створили те, що ми назвали «Грузинським взводом» в Іноземному легіоні, а Джаба був тоді у складі «Карпатської Січі».
Почавши війну у добровольчому батальйоні «Карпатська Січ», згодом він перейшов до 28-ї механізованої бригади.
Минулого тижня він помер внаслідок поранення, отриманого на Херсонщині ще восени.
Джаба Хоперія був сином відомого польового командира російсько-грузинської війни 1992-1993 років.
Після загибелі сина батько Джаби Арчіл Хоперія написав у соцмережах: «Мого сина Джамбулата Хоперію вбили в Україні. Я думав, що прапор, який ми підняли в боротьбі з окупантами, в надійних руках, але Господь повернув його мені знову...»
Перша новина про загибель грузинських бійців поширилися 18 березня після того, як Давіт Ратіані та Гія Беріашвілі загинули в Ірпіні в результаті запеклої перестрілки та подальшого мінометного обстрілу з боку росіян.
Близько 30 грузинів загинули в бою або померли від отриманих поранень. І кількість загиблих зростає з кожним днем, адже приблизно 1500 бійців, які воюють в Україні, є вихідцями з цієї невеличкої країни на Південному Кавказі, 20 % території якої окуповано Російською Федерацією.
Оригінал англійською тут
