Борис Ґудзяк – голова Філадельфійської архиєпархії в США, митрополит Української греко-католицької церкви. Він заснував Інститут історії церкви та був ректором і президентом Українського Католицького Університету.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Він є автором і редактором кількох книг з історії церкви, теології, сучасного церковного життя та реформи вищої освіти. Раніше він очолював єпархію українців-католиків у Франції, Бенілюксі та Швейцарії.
Як Ви, український католицький єпископ у США, сприймаєте цьогорічне Різдво?
Я в США, але ми всі з Україною. Різдво по-різному виходить за межі простору та часу.
Для українців символіка євангельської оповіді цього року має особливе значення. Вифлеєм був темним, холодним і небезпечним містом. Щоб посилити свою владу, цар Ірод наказав убити невинних. Йосип з Марією та маленьким Ісусом були змушені тікати.
Те, як ми святкуємо, подарунки, популярний Санта-Клаус та інші аспекти «Різдва без Христа» приховують сувору реальність народження Ісуса Христа у Вифлеємі. Цього року послання Еммануїла, що «з нами Бог» – у темряві, в самотності, небезпеці та вигнанні – відчувається найгостріше.
Чим Ви займалися протягом 10 місяців війни?
Я відвідав десять країн, подорожував по США, зустрічався з біженцями, розповідав людям, що відбувається в Україні. Немає потреби пояснювати важливість глобальної підтримки. Всюди я зустрічав людей, які надихалися українцями.
Відчуття натхнення – всеосяжне, бо несе в собі глибинну правду. Правду про те, ким є люди, ким вони не повинні бути, і, зрештою, правду про наше вічне покликання. Українці готові ризикувати життям, тому що надія на вічне життя перемагає страх смерті.
Як Україна та світова спільнота змінилися за останні 10 місяців? Що робить українців сильними та стійкими до російської агресії?
Захищаючи свою гідність і територію, українці змушені переглядати свої цінності. Коли вони переосмислюють себе та займають певну позицію, вони стимулюють глобальну переоцінку.
Україна консолідувала НАТО та надала нового значення Європейському Союзу. Російська агресія вплинула на економіку, екологію, енергетику, сільське господарство та світову продовольчу політику. Політика, дипломатія та військова стратегія вже не будуть такими, як раніше.
Але найголовніше те, що готовність українців піти на максимальні жертви заради захисту своїх принципів змусила світ зупинитися. У 21 столітті, коли майже все можна купити і продати, зокрема і правду, коли ЗМІ, політика, дипломатія та культура керуються поняттям постправди, українці кажуть: «Ні! Будь-хто не може робити, що заманеться. Це добре, а це – абсолютне зло. Це – правда, а це – неправда». І роблять вони це, ризикуючи своїм життям, але свідомо і вільно.
Ніхто не міг цього передбачити. Українці проявили мужність та відвагу ще під час Помаранчевої революції 2004 року та Революції гідності 2013-2014 років. Проте більшість спостерігачів, зокрема й самі українці, вважали те, що сталося, чимось винятковим, непостійним і, зрештою, незначним.
Останні 10 місяців показали, що ці принципи та переконання мобілізували українське суспільство, а воно – весь вільний світ. Це не просто емоційний сплеск. Це вкорінена, переконлива позиція, яка трансформує країну та процеси в усьому світі.
Що стоїть за всім цим?
Факторів багато. Безсумнівно, один бере початок з Різдва. Головне послання Божого втілення полягає в тому, що люди мають Богом дану гідність. Божа прихильність, його прихід «із неба на землю» – це величний вияв Божої солідарності з людством.
Дані Богом людська гідність, солідарність, взаємозалежність і загальне благо, що беруть початок з народження Христа у Вифлеємі – чотири головні принципи католицької соціальної доктрини. Сьогодні вони проявляються у свідомій чи підсвідомій духовності, яка єднає і спрямовує українське суспільство.
Чи відчуваєте Ви, що українські лідери усвідомлюють таке глибинне значення?
Навіть президент Володимир Зеленський, усвідомлює він це чи ні, керується цими принципами. Йому довелося пройти школу соціальної думки та духовності, та він все швидко схоплював. Лише рік тому він був дуже далеко від того, де він зараз. Пам’ятаєте, як 23 лютого він заявив світові, що Росія не нападе?
Для мене це обнадійливий момент. Це вказує на те, що ми здатні рости, трансформуватися. Зеленський став успішним лідером переважно тому, що йшов за народом, який був набагато попереду нього, пройшовши Майдан в 2004 році, революцію у 2013-2014 роках, переживши російське вторгнення на Донбасі і окупацію Криму дев'ять років тому, і тепер спрямовував його.
Ви приділяєте багато уваги духовним аспектам цієї війни. Невже вони важливіші за військову тактику чи політичні рішення?
Я б не сказав, що вони важливіші, але без розуміння глибинних принципів неможливо повністю зрозуміти суть цієї війни. Світ здивований рішучістю українців і тим, що лежить в основі такої рішучості українського суспільства.
Без символів Вифлеєму, без Євангелія, яке століттями формувало українську культуру і віру, без сподівань і натхнення українського народу український спротив виглядає як «deus ex machina» – щось, що виникло з нічого.
Сьогодні питання щодо дати святкування Різдва постало особливо гостро. Як вважаєте, це роз’єднує чи згуртовує українців?
Питання розбіжності в даті святкування за юліанським і григоріанським календарем були підставою для суперечок і дискусій протягом майже чотирьох з половиною століть.
Спираючись на роботи астрономів, Папа Григорій XIII у 1582 році оголосив світові про необхідність виправити недоліки стародавнього юліанського календаря. І тому в 1584 році католики всього світу перегорнули календар на десять днів вперед – з 1 жовтня на 10 жовтня, аби уникнути розбіжності між календарною та астрономічною датою.
Існують безперечні наукові підстави для використання григоріанського календаря. Але оскільки календарні дати не є виключно науковими аспектами, а мають важливе культурне та соціальне підґрунтя, у деяких країнах Східної Європи, а також Близького Сходу та Північної Африки, живуть переважно за старим календарем. Іноді таке рішення аргументується досить різко – мовляв, «ми не такі, як вони, у нас є власний календар, який є частиною нашої ідентичності».
Сьогодні старий календар для українців вже не є важливою ознакою розрізнення або можливості захисту від культурної чи релігійної асиміляції та політичного поглинання, а, навпаки, все частіше вони сприймають його як небажане ототожнення з «русским миром», який проповідує Путін, вчиняючи злочини проти людства.
Ці зміни – неминучі, але під час війни церква та суспільство мають згуртуватися, аби перемогти в битві життя над смертю, добра над злом.
