Інтерв’ю з Юлією Лаврів, вдовою захисника Маріуполя, бійця полку Азов.

Добровольцю та бійцю полку «Азов» Тарасу Лавріву 6 липня виповнилося б 33 роки. Але чоловік і батько двох дітей, який у мирний час працював митцем, педагогом та інструктором бойових мистецтв, загинув при обороні Маріуполя. Його вдова Юлія розповіла в інтерв’ю Kyiv Post, що її чоловік мріяв захищати Україну.

[Клітіна] Чим займався Ваш чоловік до того як пішов служити?

Тарас був митцем, педагогом, тренером айкідо, тренером з бойового гопака, він був дуже активним.

[Клітіна] Скажіть, в Тараса були батьки, мабуть дуже патріотичні що він пішов захищати Україну?

Ми жили на західній Україні, вишиванки, козаки.. Тарас виховувався у патріотичному дусі, батьку був патріот України. З самого малку Тарас захоплювався козаками, хотів попасти на Січ, це було його мрія – захищати землі України.

[Клітіна] Скажіть, а як Ви дізналися про його загибель?

Мені подзвонила патронажна служба полку Азов 16 го квітня і сказали що чоловік загинув, потім вияснилося що Тарас загинув 10 го квітня.

[Клітіна] А при яких обставинах? Що відомо?

Інформації немає, буде коли доставлять тіла..

[Клітіна] Тіла іще немає? Нещодавно був обмін тілами нещодавно між росіянами, чи немає там тіла Вашого чоловіка?

Поки не відомо, ми знаємо що тіла є, але багато роботи з ідентифікацією, чекаю..

[Клітіна] Зрозуміло, тим паче там багато тіл не тільки полку Азов, а й інших підрозділів і цивільних.

Так там багато бійців ВСУ, там є і прості цивільні, потрібно розібратися хто є хто.

[Клітіна] Чи допомагає Вам держава?

Допомогу обіцяють, але потрібно зібрати багато документів, щоб отримати допомогу, а документи неможливо дістати, тому що немає тіл. Допомагає саме Азов, але я не хочу брати тих коштів, тому що є дуже велика потреба в інших сімей, які проживають на окупованих територіях, так само самим бійцям потрібна допомога.

[Клітіна] Коли саме ви дізналися про загибель чоловіка, розкажіть про той день?

Я не пам’ятаю той день, в мене час зупинився. Це було два місяці тому. Я знала що Тарас буде на фронті і буде воювати, це вже було нестерпно просто чекати, це вже була страшна туга, страх.

[Клітіна] Чи відчували ви якусь тривогу, передчуття що щось станеться?

Спочатку ми спілкувалися і було спокійно, але коли він їхав на якість позиції було .. неможливо чекати. Чоловік каже:

– Мене не буде 4-5 днів на зв’язку.

І ти мусиш чекати й не знаєш як усе обернеться, але він з’являвся на зв’язку і було все гаразд до того моменту коли він теж мені сказав:

– Мене не буде 3-5 днів, почекай будь ласка.

Я чекаю, а він не з’являється. Це дуже страшно.

[Клітіна] А довго Ви чекали?

Тиждень – це було довго, сім днів не було ніяких звісток, а потім дзвінок від Азову.

[Клітіна] Розкажіть будь-ласка більше про Тараса, якою він був людиною, про Ваше містечко.

Тарас дуже пропагандував усе українське, займався декомунізацією в нашому містечку. Він був скульптором, я дуже хочу зробити його в образі козака Мамая.

[Клітіна] А які в нього були скульптури, це щось патріотичне?

Так, Тарас зробив пам’ятник Шептицького на Горшівській горі стоїть погруддя, що зробив Тарас.

[Клітіна] То він сам зробив пам’ятник? Якого він розміру?

Сантиметрів сімдесят.

[Клітіна] Я просто знаю що над такими пам’ятниками працює ціла команда.

Йому допомагали, але це повністю робота Тараса.

[Клітіна] А як діти сприйняли, ви їм розповіли?

Так, важко.

[Клітіна] Скільки років?

Дівчатам сім і вісім років, Тарас активну участь брав у вихованні дітей і це все дуже складно, потрібен час.

[Клітіна] А багато з Вашого регіону служать на сході зараз?

Достатньо багато, ми втратили дуже багато друзів.

[Клітіна] А чи відомо як це все сталося, хоч щось про обставини загибелі Вашого чоловіка?

Інформації дуже мала, я знаю що він мав потрапити на Азов сталь, вони туди просто не дійшли.

[Клітіна] А часто Ви зв’язувались з чоловіком коли він служив?

Коли він був і Києві то в нас зв’язок був, я не знала що він їде в Маріуполь, для мене був шок коли повідомили що Тарас загинув в бою в Маріуполі, я навіть не знала що він там.

Він прийняв таке рішення, що поїде і навіть нічого мені не сказав, бо він знав що я буду відмовляти.

[Клітіна] Він був добровольцем? І скільки він служив усього в армії?

Три місяці. У перший день війни він прийняв рішення що він їде, просто зібрав речі і поїхав.

[Клітіна] Чи багато в чоловіка було друзів, чи допомагають?

Так дуже допомагають, не залишають мене наодинці, просто заходять в хату і навіть не попереджають. Мені приємно, друзі намагаються по різному допомогти, телефонують, питаються чи у мене все добре і чи потрібна допомога.

[Клітіна] Розкажіть будь ласка про Ваше знайомство з чоловіком, як ви закохалися?

Ми одразу відчули що на одній хвилі ми разом вчилися у нас були спільні теми?

[Клітіна] Ви познайомились під час навчання в університеті, чи іще в школі?

Коли подавали документи до інституту.

[Клітіна] Невже не було романтичного періоду – квітів, зустрічей? Ви познайомились і зраз поженились?

Це справді так, в нас все було дуже швидко, дуже сильні були стосунки, міцні. Я тебе кохаю, значило в нас навіть більше ніж «Я тебе кохаю», немає такого слова для того що ми відчували.

[Клітіна] Дякую за інтерв’ю, тримайтеся, дуже Вам співчуваю.